41-ша піхотна дивізія (США) ( — військове з'єднання, піхотна дивізія армії США часів Першої та Другої світових війн. Дивізія сформована з підрозділів Національної гвардії армії переважно з підрозділів з Тихоокеанського Північного Заходу. За бойові заслуги в Другій світовій війні отримала прізвисько «Джунгліри».

Організована в 1917 році після вступу Америки в Першу світову війну, 41-ша дивізія була обрана як запасна дивізія після розгортання до Франції у складі Американських експедиційних сил. Її піхотні підрозділи використовувалися для забезпечення поповнення, а дивізія функціонувала як запасний склад. 41-ша дивізія була реорганізована в Національну гвардію в міжвоєнний період, що складалася з підрозділів з Орегону, Вашингтона, Монтани, Айдахо та Вайомінгу. Відправлена ​​до Австралії після нападу на Перл-Гарбор, 41-ша дивізія стала одним з перших армійських підрозділів, які брали участь у наступальних наземних бойових операціях під час Другої світової війни, коли частини дивізії були задіяні в кампанії на Новій Гвінеї в останні місяці 1942 року. Дивізія зазнала найбільших втрат у битві при Біаку 1944 року наприкінці кампанії. В останні місяці війни дивізія відіграла важливу роль у визволенні південних Філіппін, включаючи операції на Палавані, Замбоанзі, Східному Мінданао та архіпелазі Сулу. Дивізія завершила свою активну службу під час окупації Японії.

Після війни 41-шу піхотну дивізію було відновлено в Національній гвардії, розділеній між Орегоном та Вашингтоном. 41-шу піхотну бригаду було сформовано переважно з орегонських підрозділів дивізії в 1965 році, а в 1968 році дивізія була розпущена під час скорочення Національної гвардії. Її колишні підрозділи були використані для формування двох окремих бригад: 41-ї піхотної бригади в Орегоні та 81-ї піхотної бригади у Вашингтоні.

Історія з'єднання

Перша світова війна 41-ша піхотна дивізія сформовано Військовим міністерством наказом від 18 липня 1917 року, приблизно через три місяці після вступу США у Першу світову війну, з підрозділів Національної гвардії з Айдахо, Монтани, Орегону, штату Вашингтон та Вайомінгу. Пізніше до складу дивізії були додані додаткові підрозділи з Колорадо, Нью-Мексико, Північної Дакоти, Південної Дакоти та округу Колумбія. До її складу входили 81-ша (161-й та 162-й піхотні полки) та 82-га піхотна бригада (163-й та 164-й піхотні полки). 26 листопада 1917 року 41-ша дивізія вирушила до Європи у складі Американських експедиційних сил (AEF) під командуванням генерала Джона Дж. Першинга. Солдати 41-го полку перебували на борту військового транспортного судна «Тусканія», коли його торпедував німецький підводний човен UB-77 Вільгельма Маєра і потопив біля узбережжя Північної Ірландії.

У Франції 41-ша дивізія були виділена до резерву і не брала участі в бойових діях як єдине ціле. Більшість її особового складу піхотних підрозділів перевели до 1-ї, 2-ї, 32-ї та 42-ї піхотних дивізій, де вони служили протягом усієї війни. 147-й полк польової артилерії був здебільшого приданий 32-й дивізії та брав участь у Третій битві на Ені, Мез-Аргоннській наступальній операції та інших районах. 146-й та 148-й полки 66-ї бригади польової артилерії також були придані як корпусні артилерійські частини та брали участь у битвах при Шато-Тьєррі, на Марні, Сен-Мієлі та Мез-Аргоннській наступальній операції.

Друга світова війна У травні 1941 року 41-ша дивізія була об'єднана з 3-ю дивізією у IX корпус. Обидві дивізії перемістилися до військового полігону Хантер-Ліджет, де в червні відбулися військові навчання проти 7-ї та 40-ї дивізій.

Після нападу на Перл-Гарбор 41-ша піхотна дивізія була розгорнута для захисту узбережжя Вашингтона та Орегону від можливої ​​висадки японців. 218-та польова артилерія раніше була призначена для оборони Філіппін і перебувала в морі по дорозі, коли надійшли новини про початок війни; її повернули до Сан-Франциско і зрештою знову приєдналася до дивізії.

У лютому 1942 року 41-шу піхотну дивізію підняли по тривозі для перекидання за кордон. 3 березня 1942 року перша група військ дивізії відпливла з Брукліна транспортними суднами до Тихого океану через Панамський канал, досягнувши Мельбурна 9 квітня. Вони були серед перших військових частин США, які брали участь у наступальних наземних бойових операціях.

Друга група, що складалася зі штабу дивізії, 163-го піхотного полку, 41-ї роти зв'язку, 116-го інженерного батальйону, 167-го батальйону польової артилерії та інші підрозділи, вирушила з Сан-Франциско 19 березня у складі конвою, до якого входив лайнер «Квін Елізабет». Цей конвой досяг Австралії раніше за перший, 6 квітня. У міру прибуття війська переміщувалися до табору поблизу Сеймура, штат Вікторія, де проводилося навчання.

Дивізія прибула до Австралії з репутацією «найкращої дивізії Національної гвардії та однієї з трьох найкращих дивізій у всій армії», що стало причиною її раннього розгортання.

У грудні генерал Дуглас Макартур вирішив направити більше американських військ для участі в битві при Буна-Гоні. 27 грудня 163-тя полкова бойова група дивізії прибула до Порт-Морсбі. 30 грудня перші підрозділи з'єднання перейшли підпорядкування Передових сил Нової Гвінеї австралійського генерал-лейтенанта Едмунда Геррінга. Вдень 8 січня 1943 року роти 1-го батальйону 163-го піхотного полку вперше пішли в бій проти японців, але наразившись на сильний вогонь противника, були відкинуті. Підрозділи дивізії вели бої протягом кількох тижнів, долаючи запеклий спротив японських військ. Всього за три тижні боїв у січні 1943 року 163-й піхотний полк втратив 85 осіб убитими, 16 пораненими, 238 пораненими та 584 хворими, загалом 923 особи.

162-й піхотний полк отримав бойове хрещення на початку 1943 року. Бій, в результаті якого було падіння Саламауа та Лае, тривав 76 днів. 29 та 30 червня 1943 року 1-й батальйон 162-го піхотного полку висадився в затоці Нассау в одній з перших десантних операцій американських військ у південно-західній частині Тихого океану на плацдарм, що утримувався ворогом, під час сильного шторму, який знищив 90 відсотків десантних суден, що змогли дістатися берега. Рухаючись углиб країни через глибокі болота, перетинаючи швидкі річки, прокладаючи собі шлях крізь густі джунглі, круті хребти, несучи вручну всю зброю, боєприпаси та продовольство, за допомогою лише обмеженої кількості місцевих жителів, цей батальйон перебував у контакті з ворогом протягом 76 днів поспіль без відпочинку та допомоги. Усі операції після першої висадки проводилися далеко вглиб країни. Умови життя були найсуворішими через постійний дощ, бруд, відсутність будь-якого укриття, наполегливого ворога та гірську місцевість. Запаси пайків, боєприпасів та спорядження були мізерними. Протягом п'яти тижнів весь особовий склад жив на пайках, що скидалися літаками. Малярія та втрати в боях значно проріділи їхні ряди, але жодного разу не було спаду морального духу чи рішучості знищити ворога. За цей період батальйон знищив 584 японців, зазнавши втрату 11 офіцерів та 176 рядових.

41-ша піхотна дивізія повернулася до Австралії для відпочинку, підкріплення та переозброєння. У квітні 1944 року її частини брали участь в атаці на район затоки Гумбольдта на Новій Гвінеї з метою захоплення аеродромів, що утримувалися японцями. Після масованого морського бомбардування послідували авіаудари, щоб підготувати місцевість для висадки морського десанту. 162-й піхотний полк рушив на північ, щоб захопити свою ціль — місто Голландія, тоді як 186-й піхотний полк рушив на захід, щоб захопити два аеродроми. Місцевість була сприятливою для японської оборони, але більшість японських військ перемістилися до Вевака, де очікувався наступний удар союзників. В результаті втрати були незначними.

Поки 162-й та 186-й піхотні полки висаджувалися в затоці Гумбольдта, 163-тя полкова бойова група одночасно висаджувалася в Айтапе. Завданням цих сил було швидко захопити аеродроми в районі Айтапе-Таджі та швидко підготувати їх до розміщення однієї винищувальної групи. Морське бомбардування було настільки добре виконано, що ворог утік углиб країни. Наступ був настільки швидким, що інженерні підрозділи оголосили захоплену злітно-посадкову смугу готовою до використання через два дні після висадки. Патрулі зустріли певний опір противника, але відбили.

Найкривавіший бій 41-ї дивізії відбувся на острові Біак, біля узбережжя Нової Гвінеї. Це був перший випадок, коли дивізія воювала як єдине ціле, і це призвело до розгрому угруповання з понад десяти тисяч добре окопаних та добре керованих японських військ. Кампанія тривала з травня по серпень 1944 року, і 41-ша дивізія отримала нове прізвисько — «Джунгліри». Перша танкова битва на Тихоокеанському театрі війни відбулася на Біаку, коли японські танки типу 95 Ha-Go спробували контратакувати плацдарм. Їх знищили танки M4 Sherman армії США. Втрати на Біаку склали 435 американців вбитих та 2360 поранених. Японці втратили приблизно 6125 загиблими та 460 військовополоненими, а також 360 військовополоненими формозців. Після остаточного захоплення острова американські війська перетворили південну частину Біаку на велику авіабазу та місце збору. Біак містив три аеродроми: Мокмер, Борокое та Сорідо.

28 лютого 1945 року 186-та полкова бойова група висадилася на Палавані у своїй першій операції на Філіппінських островах. Місцеві аеродроми на острові виявилися непридатними для експлуатації через бомбардування перед висадкою, а місто Пуерто-Прінсеса було майже повністю зруйноване. Однак за три роки кампанії це була перша подоба цивілізації. Втрати американців склали 12 убитих і 56 поранених. Втрати філіппінців склали 55 убитих і 120 поранених. Втрати японців склали 890 убитих і 20 поранених. Операція завершилася 20 червня 1945 року.

Масований наступ на філіппінський острів Мінданао розпочався з морських і повітряних бомбардувань вздовж берегових укріплень на схід від міста Замбоанга, що змусило ворога покинути ці чудові оборонні позиції. Коли 162-й і 163-й піхотні полки висадилися на берег, ворог у безладді втік у гори. «Джунглери» зіткнулися з серією контратак, але вони їх відбили, попри добре укріплені позиції противника на пагорбах, які були захоплені до 24 березня. До кінця березня 186-й піхотний полк знову повернувся до дивізії та замінив частини 163-го полку, яких перекинули до острова Джоло, а потім знову перемістилися з острова на острови до Таві-Таві.

Після звільнення південних Філіппін дивізія почала підготовку до нападу на саму Японію, але Японські імперія капітулювала. Дивізія передислокувалася до Японії, де протягом кількох місяців окупувала острів Хонсю. 31 грудня 1945 року 41-ша піхотна дивізія була розформована в Куре-Хіро.

За час Другої світової війни 41-ша дивізія зазнала 4260 втрат, зокрема 743 людини загинуло в бою, 3504 дістали поранень і 13 зникли безвісти.

Див. також США в Першій світовій війні США в Другій світовій війні Битва за Пелеліу Битва за острів Гуденаф Битва за Міндоро

Примітки Виноски

Джерела

Джерела

The Army Almanac: A Book of Facts Concerning the Army of the United States Archived 21 March 2021 at the Wayback Machine U.S. Government Printing Office, 1950 reproduced at the United States Army Center of Military History

Посилання 41st Infantry Division, ARNG 41st Infantry Division (United States) 41st INFANTRY DIVISION, 1943—1945 41st Infantry Division — The Jungleers