Карпатські хорвати — історичний термін на позначення частини ранньосередньовічного слов'янського етнополітичного об'єднання хорватів, які населяли терени Прикарпаття та Закарпаття. До цієї групи дослідники відносять закарпатських, придністровських і присянських хорватів.
Термін У науковий обіг поняття «карпатські хорвати» вперше ввів історик Ярослав Ісаєвич у своїй фундаментальній праці «До питання про західний кордон Київської Русі».
Історія Хорватське населення на території сучасної України концентрувалося переважно в межах Прикарпаття й Закарпаття. Вони мали високорозвинену мережу укріплених городищ, які за своєю площею у десятки разів перевищували тогочасні ранні міста Київської Русі. Серед ключових і найбільших відомих сьогодні карпатохорватських археологічних комплексів виділяють Пліснесько, Стільсько та Солонське.
Висока щільність населення, значний виробничий потенціал та майнова диференціація сприяли виникненню в карпатських хорватів низки протодержавних утворень, керованих князями. В історіографії, зокрема у працях Леонтія Войтовича, виділяють такі карпатохорватські князівства як Теребовлянське (яке згодом розділилася на Західнотеребовлянське та Східнотеребовлянське князівства), Верхнєтисянське, Нижньотисянське, Земплинсько-Ужанське та Боржавське князівства.
Примітки