Маржиналі́стська револю́ція — фундаментальний інтелектуальний переворот в історії економічної думки, що відбувся в 1870-х роках і призвів до радикальної зміни наукових парадигм. Суть революції полягала в демонтажі об'єктивістського підходу класичної політичної економії та переході до суб'єктивно-психологічного аналізу індивідуального вибору на основі граничних величин. Ця подія ознаменувала народження сучасної мікроекономіки та трансформацію класичної парадигми на неокласичну.
Головною ознакою маржиналістської революції є докорінна зміна наукової парадигми: перехід від дослідження «багатства народів», характерного для класичної школи, до аналізу «задоволення індивіда». У цій системі фокус зміщується з об'єктивних витрат виробництва на суб'єктивну оцінку корисності блага споживачем. Цінність товару більше не розглядається як його внутрішня властивість, зумовлена витраченою працею, а визначається як значення останньої одиниці наявного запасу блага, що задовольняє найменш важливу потребу людини (Гранична корисність). Впровадження граничного аналізу дозволило синтезувати суб’єктивну теорію вартості, інтелектуальне коріння якої сягає праць пізніх схоластів Саламанкської школи, Річарда Кентіллона та Етьєна Бонно де Кондільяка, з окремими елементами класичного підходу. Важливий внесок у підготовку цього переходу здійснили французькі мислителі, зокрема Антуан Дестют де Трасі, чий дедуктивний аналіз стану занепокоєння як рушія людських дій виявив методологічну спорідненість із пізнішими праксеологічними концепціями системи АЕШ. Таким чином, маржиналістська революція перетворила економіку на науку про логіку людського вибору в умовах обмеженості ресурсів, запровадивши методологічний індивідуалізм як основний стандарт аналізу.
Подія пов'язана з майже одночасним, але повністю незалежним відкриттям принципу граничної корисності трьома вченими в різних країнах: Карлом Менгером в Австрії, Вільямом Стенлі Джевонсом в Англії та Леоном Вальрасом у Швейцарії. Важливими прото-маржиналістськими попередниками, які незалежно розробляли елементи теорії, були Річард Вотлі, який критикував трудову теорію вартості та пропонував термін «каталактика», Огюст Вальрас, що вплинув на ідею рідкості свого сина Леона, Антуан Огюстен Курно, який математично описав функцію попиту, та Герман Генрих Госсен, який сформулював фундаментальні закони граничної корисності.
Методологічно напрям спирається на принципи статичності та економічної раціональності, де поведінка суб'єктів моделюється ідеальним споживачем Homo economicus, який прагне максимізації власного задоволення або прибутку в даний момент часу. Це призвело до ліквідації характерного для класичної економічної теорії пріоритету сфери виробництва та переходу до вивчення раціонального розподілу рідкісних ресурсів для задоволення потребам. Прагнення до ідеологічної нейтральності аналізу та пошуку універсальних закономірностей призвело до заміни терміна «political economy» на «economics» та широкої математизації аналізу через використання диференціального числення. Подальший розвиток маржиналізму в працях Ойґена фон Бем-Баверка, Вільфредо Парето, Кнута Вікселля та Людвіга фон Мізеса сформував сучасний вигляд мікроекономічного аналізу. Водночас сприйняття економіки як рівноважної системи, відірваної від динамічних ринкових процесів, згодом стало об'єктом гострої критичної оцінки як з боку марксистів, так і представників інституціоналізму та учасників пізніших дискусій навколо теорії капіталу. Проте саме цей переворот заклав підвалини для вивчення суб'єктивної цінності та праксеологічних законів людської діяльності. Сприйняття економіки як рівноважної системи сформувало специфічний підхід, який згодом став об'єктом гострої критики за його абстрактність та ігнорування динамічних соціальних процесів.
Примітки
Література Праці основоположників маржиналізму Gossen, H. H. (1854). Entwickelung der Gesetze des menschlichen Verkehrs, und der daraus fließenden Regeln für menschliches Handeln. Friedrich Vieweg & Sohn.[cite: 1] Jevons, W. S. (1871). The Theory of Political Economy. Macmillan and Co.[cite: 1] Menger, C. (1871). Grundsätze der Volkswirtschaftslehre. Wilhelm Braumüller.[cite: 1] Walras, L. (1874). Éléments d'économie politique pure. Corbaz.[cite: 1]
Додаткова література Boettke, P. J. (2012). Living Economics: Yesterday, Today, and Tomorrow. Independent Institute.[cite: 1] Cirillo, R. (1981). The Influence of Auguste Walras on Léon Walras. The American Journal of Economics and Sociology, 40(3), 309–316.[cite: 1] Dorobăţ, C. E. (2015). Division of Labor and Society: The Social Rationalism of Mises and Destutt de Tracy. The Quarterly Journal of Austrian Economics, 18(4), 436–455.[cite: 1] Huerta de Soto, J. (2010). The Austrian School: Market Order and Entrepreneurial Creativity. Edward Elgar.[cite: 1] Marshall, A. (1890). Principles of Economics. Macmillan.[cite: 1] Mises, L. v. (1949). Human Action: A Treatise on Economics. Yale University Press.[cite: 1] Pareto, V. (1906). Manual of Political Economy. Oxford University Press.[cite: 1] Veblen, T. (1909). The Limitations of Marginal Utility. Journal of Political Economy, 17(9), 620–636.[cite: 1] Wicksell, K. (1898). Interest and Prices. Macmillan.[cite: 1]
Література українською Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / пер. з англ. І. Дзюб. — Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. — 670 с. — ISBN 966-500-170-1.[cite: 2] Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. 6-те вид., перероб. і доп. К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с. — ISBN 966-311-049-X.[cite: 2] Менгер К. Принципи економічної науки. Перша загальна частина / Карл Менгер ; пер. з нім. О. Бялової. — Київ : К.І.С., 2022. — 304 с. — ISBN 978-617-684-272-9.[cite: 2]