Населення Землі — популяція людей на планеті Земля. Чисельність населення планети на 14 липня 2022 року досягла 8 млрд осіб, 4,041 млрд чоловіків і 3,969 млрд жінок. Раніше повідомлялось, що 31 жовтня 2011 року чисельність населення Землі досягла 7 млрд осіб.

Чисельність людства стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 18,6 ‰, смертність — 7,8 ‰, природний приріст — 10,8 ‰ . Середня густота населення планети у 2020 році становила 52 особи/км². П'ять з шести континентів планети здавна заселені людством. Антарктида через власну віддаленість і суворий клімат не має постійного населення дотепер. Найбільш заселена Азія, найменш — Австралія з Океанією. Загалом в Азії проживає понад 60 % людства, тільки в самих Китаї та Індії — 35 % населення планети . Демографічні й соціологічні дослідження ведуться як на рівні національних державних і науково-освітніх установ, так і рядом міжнародних організацій та відповідними інституціями ООН. Згідно з рекомендаціями ООН держави повинні проводити переписи власного населення не рідше ніж раз на десятиліття .

Історія Точно оцінити кількість людності Землі в давні історичні епохи важко. Точні дані відомі для тих періодів історії та тих країн, де почали проводитися переписи. Сучасна людина («Homo sapiens») з'явилася на Землі приблизно 40—100 тис. років тому. Кількість населення Землі постійно зростала внаслідок розширеного відтворення. На кінець плейстоценової епохи, епохи заледеніння, на планеті мешкало приблизно 3 млн людей; у середньому неоліті на всіх континентах проживало 40 млн. У історичну епоху чисельність населення зростала таким чином: початок нової ери — 230 млн осіб, 1500 рік — 440 млн осіб, 1800 рік — 952 млн осіб, 1900 рік — 1,6 млрд осіб, 1950 рік — 2,5 млрд осіб, 2000 рік — 6 млрд осіб. За деякими оцінками, у 300—400 роках у межах Західної та Східної Римської імперій мешкало близько 50 млн людей.

У демографічній історії людства виділяють три великі епохи, що відповідають трьом історичним типам відтворення населення: Архетипова, пов'язана з епохою первісного суспільства. Людство існувало в умовах привласнювальної економіки, лише використовувала продовольчі ресурси природи. Чисельність населення була обмежена ресурсами. Народжуваність майже дорівнювала смертності. Ріст чисельності міг відбуватись лише за рахунок екстенсивного розширення, міграцій і освоєння нових територій. Перша демографічна революція відбулася при переході до виробляючої економіки — землеробство, скотарство. Населення перейшло до осілості, створення постійних поселень (протоміста), поліпшувалися умови життя, стабілізувалось харчування, знижувалися показники смертності. Осілий спосіб життя разом із землеробством не тільки дозволяв збільшувати кількість дітей за рахунок зниження їхньої смертності, але й постійно потребував нових робочих рук для підтримки такого способу господарювання, особливо в районах з річковою іригацією. Аграрна, що тривала до другої половини XVII століття. Для цієї епохи були характерними висока народжуваність і висока смертність — 20—30 % (тобто 200—300 дітей на 1000 народжених), невеликий природний приріст, куца середня тривалість життя — 25—35 років (загалом через високу дитячу смертність). Процес росту населення відбувався спонтанно під впливом природних факторів, без свідомого втручання людства у відтворення. Великі пандемії сильно знижували чисельність людства на цілих континентах, бубонна чума в середньовічній Європі, європейські інфекційні хвороби не властиві аборигенам Нового світу в Добу великих географічних відкриттів. Тривалі посухи змушували цілі народи мігрувати на великі відстані, змінювати не тільки місце, але й спосіб життя — велике переселення народів. Індустріальна, що відповідає розвитку технічного прогресу й початку промисловій революції XVII століття в Західній Європі. Хоча загальне зростання темпів приросту населення розпочалося ще XI століття, друга демографічна революція припала на кінець XVIII — середину XIX століття і поступово поширилася на весь світ. Причинами революції були зміни у характері суспільства, що стали наслідком процесів урбанізації, індустріалізації, демографічної поведінки населення (регулювання кількості дітей в сім'ї), змін в структурі причин смертності, коли почала спадати неконтрольована екзогенна смертність. Вже на середину XIX століття темпи приросту європейського населення перевищували темпи приросту населення інших континентів. Цей етап переходу тривав приблизно 100—150 років. Демографічний розвиток прискорився в першій половині XX століття, особливо після Другої світової війни. Вже у 1970-х роках почали говорити про світовий «демографічний вибух», пов'язаний з країнами, що розвиваються. Несинхронність розвитку першої та другої фаз демографічної революції упродовж відносно короткого часу викликає стрімкий ріст чисельності населення — демографічний вибух. За XIX століття населення Європи зросло на 135 млн осіб. Наприклад, населення Швеції за 150 років зросло майже в 4 рази. У більшості країн світу, особливо країн Третього світу, цей перехід ще не завершився.

До другої половини XVII століття збільшення чисельності населення відбувалось повільно. Швидкість приросту населення стала стрімко збільшуватись, починаючи з 1820 року, коли населення планети перевалило за 1 мільярд, кожен наступний мільярд додавався відповідно через 107, 32, 15, 13, 12, 12 років. Умовний п'ятимільярдний житель планети, згідно з розрахунками демографів ООН, народився 11 липня 1987 року в Загребі (Югославія), 12 жовтня 1999 року в Сараєві (Боснія і Герцеговина) — шестимільярдний, 31 жовтня 2011 року в Калінінграді (Росія) — семимільярдний. Темпи приросту населення планети на межі тисячоліть уповільнились і за прогнозами зменшаться до нульових показників до кінця XXI століття. У 2010-х роках населення Землі щорічно збільшується на понад 75 млн осіб, тобто майже на одну Туреччину, чи півтори України.

Демографічний перехід

У другій половині XX століття зростання населення набуло «вибухоподібного» характеру. Демографи пояснюють це так званим «демографічним переходом», який переживає людство. Демографічний перехід характеризується такими послідовними фазами: Фаза 1. Для неї характерна висока народжуваність, висока смертність, низький природний приріст населення. Фаза 2. Зберігається висока народжуваність, проте з'являється тенденція до її зменшення, різко знижується смертність у всіх вікових групах населення у зв'язку з успіхами медицини, у зв'язку з чим існує високий і дуже високий природний приріст. Фаза 3. Характеризується малим відсотком народжуваності, низькою смертністю, низьким природним приростом населення.

Друга фаза являє собою демографічний вибух. Країни Європи пройшли його ще у XVIII—XIX століттях разом з індустріалізацією, країни, що розвиваються, вступили в цю фазу лише в 1950—1960-х роках. Оскільки на ці країни припадало 9/10 загального приросту населення Землі, це спричинило глобальний демографічний вибух. Середньорічний приріст населення у другій половині 1960-х років сягав 21 ‰, а в країнах, що розвиваються, 30—45 ‰ і навіть більше. Із соціально-економічним розвитком країн Латинської Америки, Східної і Південно-Східної Азії природний приріст їхнього населення поступово зменшувався, до 16—17 ‰, а деякі з них (Китай) упритул підійшли до третьої фази демографічного переходу. Економічно розвинені країни на цій фазі перебували вже у середині ХХ століття, згодом сюди увійшли тодішні соціалістичні країни Європи. Сучасний світовий демографічний вибух, особливо у малорозвинених країнах, перетворився на глобальну проблему людства.

Країни, котрі майже завершили демографічний перехід, наблизилися до стану «стаціонарного» населення, країни Південної Азії та Африки проходять «пік» демографічного вибуху, інші країни поступово наближаються до «європейського» типу. У країнах Східної і Центрально-Східної Європи демографічний перехід відбувається по-різному. Так східноєвропейські країни, як республіки у складі СРСР забезпечували слаборозширене відтворення населення, після проголошення незалежності економічна криза 1990-х, загострення міжнаціональних відносин ускладнили демографічну ситуацію, викликали депопуляцію населення −6,0…-5,0 ‰. Центральноазійські країни, як і раніше, перебувають в «епіцентрі» демографічного вибуху і чисельність їх населення швидко зростає +19…+22 ‰.

У XX столітті людність світу зростало найшвидше порівняно з усіма минулими епохами завдяки зменшенню смертності в багатьох країнах. Зменшення смертності пояснюється прогресом медицини й значним збільшенням продуктивності сільського господарства, пов'язаного із зеленою революцією. Згідно з іншими джерелами головною причиною зростання кількості населення є запровадження гігієни та покращення санітарного стану місць проживання, що зменшило кількість інфекційних хвороб таких як бубонна чума, висипний тиф тощо.

+ Оцінки історичної людності різних регіонів Землі в млн осіб Роки Світ Африка Азія Європа Латинська АмерикаЛатинська Америка включає Центральну Америку (Мексику, Кариби) та Південну Америку. Північна АмерикаПівнічна Америка включає США, Канаду, Гренландію, Бермуди та Сен-П'єр і Мікелон. Океанія Примітки 70 тис. до н. е. <1 10 тис. до н. е. 4 2 9 тис. до н. е. 5 8 тис. до н. е. 5 7 тис. до н. е. 7 6 тис. до н. е. 10 5 тис. до н. е. 15 4 тис. до н. е. 20 Джеймс Ушшер у цьому місці хронології розмістив створення Адама і Єви, чисельність населення світу дорівнювало двом. 3 тис. до н. е. 25 2 тис. до н. е. 35 1 тис. до н. е. 50 5 500 до н. е. 100 16 1 300 42 1000 400 50 1750 791 106 502 163 16 2 2 1800 978 107 635 203 24 7 2 1850 1262 111 809 276 38 26 2 1900 1650 133 947 408 74 82 6 1950 2518,6 221,2 1398,5 547,4 167,1 171,6 12,8 1955 2755,8 246,7 1541,9 575,2 190,8 186,9 14,3 1960 2981,7 277,4 1674,3 601,4 209,3 204,2 15,9 1965 3334,9 313,7 1899,4 634,0 250,5 219,6 17,7 1970 3692,5 357,3 2143,1 655,9 284,9 231,9 19,4 1975 4068,1 408,2 2397,5 675,5 321,9 243,4 21,6 1980 4434,7 469,6 2632,3 692,4 361,4 256,1 22,8 1985 4831,0 541,8 2887,6 706,0 401,5 269,5 24,7 1990 5263,6 622,4 3167,8 721,6 441,5 283,5 26,7 1995 5674,4 707,5 3430,1 727,4 481,1 299,4 28,9 2000 6070,6 795,7 3679,7 728,0 520,2 315,9 31,0 2005 6453,6 888,0 3917,5 724,7 558,3 332,2 33,0 Роки Світ Африка Азія Європа Латинська Америка Північна Америка Океанія Примітки

У 2000 році Організація Об'єднаних Націй оцінила ріст людності на рівні 1,14 % на рік, що становить 75 млн нових людей. Це менше, ніж пікове значення у 86 млн людей 1987 року. Швидкість росту населення на всій Землі поступово зменшується від 2,19 % 1963 року, але в окремих регіонах, зокрема на Близькому Сході та в Субсахарській Африці, рівень росту залишається високим. У деяких країнах ріст від'ємний, тобто населення зменшується. Особливо це стосується Центральної та Східної Європи, в основному через малу народжуваність. Вже у 2010-х роках Японія та деякі країни Західної Європи теж зіткнуться з проблемою зменшення населення через перевищення смертності над народжуваністю.

Внаслідок росту населення, що перевищує можливості регіону, виникає перенаселення. З іншого боку, такі області можна розглядати також як недонаселені, оскільки мешканців в них не вистачає для підтримки наявної економічної системи. ООН стверджує, що темпи росту населення швидко зменшуються через демографічний перехідний період. Вважається, що людність Землі досягне максимального значення у 9,22 млрд 2075 року.

Природний рух

Відтворення