Гірсько-передгірні кримські татари (), іноді відомі як тати () та кримські татари середньої смуги () — одна з трьох субетнічних груп у складі кримськотатарського народу (поряд із ялибойлу та ногаями). До злочинної депортації 1944 року вони традиційно проживали на території Кримських гір та кримського передгір'я.

Розселення та демографія До депортації гірсько-передгірні татари становили найбільшу частину (за різними оцінками, від 50 % до 55 %) загального кримськотатарського населення Криму. Ареал їхнього розселення охоплював центральну та південну смугу Кримського півострова: гірські та передгірні райони від околиць Севастополя на південному заході до околиць Феодосії (Кефе) на сході.

Основними центрами проживання татів були Бахчисарай, Сімферополь (Акмесджит), Карасубазар та прилеглі до них долини річок Альма, Кача, Бельбек, Салгир. Саме в цих регіонах історично формувалася класична кримськотатарська міська та сільська культура епохи Кримського ханства, що стала основою загальнонаціональної ідентичності.

Етногенез

Як зазначають дослідники, гірсько-передгірні кримські татари мають надзвичайно багатий та складний етногенез. Значною мірою вони є нащадками кримських готівТюркские народы Крыма. — М.: Наука, 2003.. Антрополог Г. І. Петров вказував, що у представників цієї субетнічної групи, на відміну від інших, часто зберігалися риси фізичного вигляду готів та аланів: вищий зріст, світліший колір волосся, очей та шкіри. Дослідник М. Я. Чореф звертав увагу на зв'язки з племенами черкесів. Зокрема, на вежі Киз-Куле (поблизу Черкес-Кермен) було знайдено значну кількість черкеських тамг, що свідчить про тісні контакти цього району Криму з Кавказом.

Окрім цього, важливу роль відіграв сармато-аланський расовий комплекс. Цікаво, що під час вивчення пам'яток VIII—X століть на берегах Печенізького водосховища знаходили артефакти, характерні як для аланів, так і для протоболгар. У IV столітті в степи Причорномор'я проникають тюркські племена: гуни, протоболгари та хозари, пізніше — печеніги та половці. Вони асимілювали місцеве аланське населення, переймаючи більш розвинені елементи їхньої землеробської культури. Саме з хозарського періоду починається мовна тюркізація населення Криму, однак сармато-аланський культурний комплекс зберігався аж до початку XX століття. Про це свідчили нотатки Гійома де Рубрука та християнських місіонерів.

Мова Тати розмовляють середнім (гірським) діалектом кримськотатарської мови. Цей діалект належить до кипчацької групи тюркських мов, однак через тривалі контакти має велику кількість огузизмів, а також помітний субстрат слів арабського та грецького походження.

Важливою історичною особливістю є те, що саме середній (бахчисарайський) діалект татів ліг в основу сучасної літературної кримськотатарської мови. Це сталося багато в чому завдяки просвітницькій діяльності видатного кримськотатарського діяча Ісмаїла Гаспринського, який з 1883 року видавав газету «Терджиман» мовою, зрозумілою як кримським татарам, так і іншим тюркським народам.

Культура та суспільний устрій

Господарство та ремесла Історично тати займалися скотарством (вівчарство) та садівництвом, переважно вирощуванням винограду, тютюну та фруктів. Окрім аграрного сектору, представники цього субетносу були вправними ремісниками. У передгірних містах процвітали ремісничі цехи (еснафи) ковалів, гончарів, зброярів, чинбарів (кожум'як) та ювелірів. Вироби бахчисарайських майстрів мали великий попит. Суспільне життя регулювалося міцними сусідськими громадами (джемаатами), які спільно підтримували інфраструктуру (водогін, фонтани-чешме, мечеті).

Традиційне харчування Під впливом осілої землеробської культури тати традиційно споживали багато овочів, фруктів та молочних продуктів. Основу м'ясного раціону складали страви з баранини та яловичини: шашлик (шиш-кебаб), голубці у виноградному листі (сарма або долма), густі супи (шорба), чебуреки, янтики та плов.

Традиційний одяг Під впливом Османської імперії тати використовували левантійський тип костюма. Чоловіки носили тунікоподібну сорочку (кольмек), халат, розшитий золотом жилет, широкий пояс (кушак), чалму (сарик) та широкі штани. У жінок був поширений приталений одяг (шамаладжа-антері) та каптан (фередже).

У XIX столітті чоловічий одяг зазнав змін: замість халата з'явилася куртка (мійтан, камзол), замість чалми — феска або каракулева шапка (калпак) із сукняною червоною вставкою на дні (тепелі). Жіноче вбрання складалося з розпашної сукні (антер) із глибоким вирізом, розшитого нагрудника (кокслюк) і нарукавників. Довжина сукні залежала від віку: молоді дівчата носили сукні до колін, жінки середнього віку — до середини литки, а літні — до щиколоток. Виходячи на вулицю, деякі жінки до початку XX століття закривали обличчя сіткою з кінського волоса (чадра).

Традиційне житло Тати будували кам'яні, часто побілені будинки з плоскими дахами, що примикали один до одного на схилах гір за допомогою терас. Будинки мали один або два поверхи, що з'єднувалися сходами. По периметру будівель проходили відкриті дерев'яні галереї (софа), що спиралися на стовпи з різьбленими капітелями.

Наслідки депортації 1944 року Після злочинної депортації кримськотатарського народу у травні 1944 року традиційний ареал розселення татів у Криму був повністю спустошений. У місцях спецпоселень в Узбекистані, на Уралі та в інших регіонах представники всіх трьох субетносів опинилися в однакових важких умовах виживання. Це призвело до інтенсивного змішування та поступового стирання гострих культурних і діалектних відмінностей. Сучасні кримські татари здебільшого є нащадками змішаних шлюбів, тому сьогодні поділ на татів, ногаїв та ялибойлу носить переважно історико-етнографічний характер і не перешкоджає загальнонаціональній єдності. Див. також Кримські татари Південнобережці Степові кримські татари

Примітки

Джерела та література

Возгрин В. Е. История крымских татар: Очерки этнической истории коренного народа Крыма. — СПб.: Симпозиум, 2013. — ISBN 978-5-89091-468-1. Вяткин А. Р. Крымские татары: проблемы репатриации. — М.: Институт востоковедения РАН, 1997. Рославцева Л. И. Крымские татары: историко-этнографическое исследование. — М., 2008. Рославцева Л. И. Одежда крымских татар начала XIX — начала XX века. — М.: Институт антропологии и этнологии РАН, 1999. Тюркские народы Крыма: Караимы. Крымские татары. Крымчаки. — М.: Наука, 2003. Степанова Н. Г. Крым многонациональный. — Симферополь: Таврия, 1988. — 143 с. — ISBN 978-5-7780-0145-9.