Лебенсборн ( нім. Lebensborn , «Джерело життя») — таємна, ініційована СС організація в нацистській Німеччині, метою якої було збільшення кількості дітей, народжених відповідно до нацистських стандартів «расово чистих» та «здорових» арійців, що ґрунтувалися на нацистській євгеніці (деякі євгеніки також називають її расовою гігієною).

Організацію «Лебенсборн» заснував Генріх Гіммлер. Вона надавала соціальну допомогу переважно неодруженим матерям, заохочувала анонімні пологи неодружених жінок у їхніх пологових будинках, а також виступала посередницею при усиновленні дітей такими ж «расово чистими» та «здоровими» батьками, зокрема членами СС та їхніми родинами. Хрестом Пошани німецької матері нагороджувалися жінки, які народили найбільше арійських дітей.

Заснована у Німеччині в 1935 році, організація «Лебенсборн» розширювалася на кілька окупованих європейських країн з німецьким населенням під час Другої світової війни. Вона займалася відбором «расово цінних» сиріт для усиновлення, а також опікою над дітьми, народженими арійськими жінками, які перебували у стосунках із членами СС. Початково організація не приймала дітей, народжених від зв'язків звичайних солдатів та іноземок, оскільки не було доказів «расової чистоти» з обох сторін. Під час війни багатьох дітей викрадали у батьків і оцінювали за арійськими критеріями на предмет їхньої придатності для виховання в будинках «Лебенсборн» та подальшої передачі в німецькі родини.

На Нюрнберзькому процесі було виявлено чимало прямих доказів викрадення дітей Нацистською Німеччиною у період 1939–1945 років.

Історія

Передісторія Організація «Лебенсборн» (з нім. «Джерело життя») була заснована 12 грудня 1935 року з метою протидії падінню рівня народжуваності в Німеччині та для просування нацистської євгеніки. Розташована в Мюнхені, структурно вона поєднувала в собі функції підрозділу СС, що відповідав за певні програми сімейного забезпечення, та закритого товариства для нацистського керівництва.

13 вересня 1936 року Генріх Гіммлер написав членам СС:

У 1939 році кількість членів становила 8 000 осіб, з яких 3 500 були керівниками СС. Офіс «Лебенсборн» входив до складу Головного управління СС з питань раси та поселення (SS Rasse- und Siedlungshauptamt) до 1938 року, після чого його передали до Головного управління «Особистий штаб рейхсфюрера СС» (Hauptamt Persönlicher Stab Reichsführer-SS), тобто під безпосередній нагляд Гіммлера. Керівниками «Лебенсборн» (Lebensborn e.V.) були штандартенфюрер СС та оберфюрер СС д-р Грегор Ебнер.

Впровадження

Спочатку програма діяла як благодійна інституція (установа соціального забезпечення) для дружин офіцерів СС; організація керувала різними об'єктами — насамперед пологовими будинками, — де жінки могли народити дитину або отримати допомогу в сімейних справах. Програма також приймала нодружених жінок, які були вагітні або вже народили й потребували допомоги, за умови, що і жінка, і батько дитини класифікувалися як «расово цінні». Близько 60% матерів були неодруженими. Програма дозволяла їм народжувати таємно, далеко від дому, без соціальної стигми. У випадку, якщо матері хотіли відмовитися від дітей, програма також мала у своєму розпорядженні сиротинці та службу усиновлення. У випадках, коли мова йшла про осіб, які не належали до СС, батьки та діти зазвичай проходили огляд у лікарів СС перед прийомом до програми.

Перший будинок «Лебенсборну» відкрився у 1936 році в Штайнхерінгу, крихітному селі недалеко від Мюнхена. Перший будинок за межами Німеччини відкрився в Норвегії в 1941 році. Багато з цих закладів були облаштовані в конфіскованих будинках та колишніх санаторіях чи будинках для літніх, які належали євреям.Bissell, Kate (13 June 2005). "Fountain of Life". BBC Radio 4. Retrieved 30 September 2011. Керівники Ліги німецьких дівчат отримали вказівку вербувати молодих жінок, які мали потенціал стати хорошими репродуктивними партнерками для офіцерів СС.

Хоча організація «Лебенсборн» створила представництва в кількох окупованих країнах, її діяльність була зосереджена навколо Німеччини, Норвегії та окупованої північно-східної Європи, головним чином Польщі. Основна увага в окупованій Норвегії приділялася допомозі дітям, народженим норвезькими жінками від німецьких солдатів. У північно-східній Європі організація, окрім надання послуг членам СС, займалася передачею дітей (переважно сиріт) до родин у Німеччині.

Організація мала або планувала мати свої заклади в таких країнах (деякі з них були лише представництвами чи філіями):

Німеччина: 10 Австрія: 3 Польща ( Генеральний урядокупована польська територія та анексовані землі Польщі): 6 (8, якщо враховувати Штеттин та Бад-Польцін) Норвегія: 9 Данія: 2 Франція: 1 (лютий 1944 р. Серпень 1944 р.) у місті Ламорле Бельгія: 1 (березень 1943 р. Вересень 1944 р.) у Wégimont, що в муніципалітеті Сумань Нідерланди: 1 Люксембург: 1

Близько 8000 дітей народилися в будинках Лебенсборну в Німеччині, і приблизно така ж кількість у Норвегії. В інших місцях загальна кількість народжень була значно меншою.

У Норвегії організація «Лебенсборн» оформила приблизно 250 усиновлень. У більшості цих випадків матері дали згоду на усиновлення, проте не всіх поінформували про те, що їхніх дітей відправлять на усиновлення до Німеччини. Після війни норвезький уряд зміг повернути лише 170 із цих дітей.

Германізація

У 1939 році нацисти почали викрадати дітей з інших країн переважно з Югославії та Польщі, а також з Росії, України, Чехословаччини, Румунії, Естонії, Латвії та Норвегії для програми «Лебенсборн» . Гіммлер нібито заявив: «Наш обов'язок — забрати [дітей] із собою, щоб вилучити їх із їхнього середовища... ми або залучимо на свій бік будь-яку хорошу кров, яку зможемо використати для себе, і дамо їй місце серед нашого народу, або знищимо цю кров».

Нацисти викрадали дітей прямо на очах у батьків. Викрадені діти проходили кілька перевірок (тестів), після чого їх ділили на три групи:

Ті, кого вважали бажаними для включення до складу німецького населення. Ті, хто були прийнятними. Небажані.

Дітей, яких класифікували як небажаних, забирали до концентраційних таборів на роботу або вбивали. Дітей з інших груп, якщо їм було від 2 до 6 років, розміщували в сім'ях, що брали участь у програмі, щоб вони виховували їх у своєрідному статусі прийомних дітей. Дітей віком від 6 до 12 років розміщували в німецьких школах-інтернатах. Школи давали дітям нові німецькі імена та вчили їх пишатися тим, що вони є частиною Німеччини. Дітей змушували забувати своїх батьків та стирали будь-які записи про їхнє походження. Тих, хто чинили опір германізації, били, а якщо дитина продовжувала бунтувати, її відправляли до концентраційного табору.

На завершальних етапах війни досьє на всіх дітей, викрадених для цієї програми, були знищені. Через це дослідники дійшли висновку, що дізнатися точну кількість забраних дітей майже неможливо. Польський уряд стверджував, що було викрадено 10 000 дітей, і менш ніж 15% із них повернулися до своїх батьків. "The Lebensborn Organization". Southern Illinois University. Archived from the original on 18 February 2013. Інші оцінки включають цифри до 200 000, хоча, за словами Дірка Мозеса, більш імовірна цифра становить близько 20 000.

Після війни

Звинувачення у викраденні

Після війни філію організації «Лебенсборн», яка діяла в Північно-Східній Європі, звинуватили у викраденні дітей, визнаних «расово цінними», з метою їх переселення в німецькі родини. Однак із приблизно 10 000 дітей іноземного походження, виявлених після війни в американській зоні окупації Німеччини, під час судового процесу над керівниками «Лебенсборн» суд встановив, що через організацію пройшло лише 340 дітей. Звинувачених було виправдано за статтями про викрадення людей.

Суд знайшов безліч доказів існування програми викрадення або примусового переміщення дітей у Північно-Східній Європі, але дійшов висновку, що цю діяльність здійснювали особи, які не були членами «Лебенсборну». Скільки саме дітей було переміщено «Лебенсборном» чи іншими організаціями, залишається невідомим через знищення архівів членами СС перед тим, як вони втекли від наступу військ союзників.

Зі стенограми судового засідання: Trial of Ulrich Greifelt and Others, United Nations War Crimes Commission. Part III Обвинувачення не змогло довести з належною мірою впевненості участь «Лебенсборну» та пов'язаних із ним підсудних у програмі викрадення людей, що проводилася нацистами. Хоча докази розкрили, що тисячі й тисячі дітей беззаперечно були викрадені іншими службами чи організаціями та вивезені до Німеччини, докази також засвідчили, що лише незначний відсоток від загальної кількості взагалі колись потрапляв до «Лебенсборну». І з цієї кількості лише в поодиноких випадках «Лебенсборн» забирав дітей, у яких були живі батьки. Більшість дітей, хоч якось пов'язаних із «Лебенсборном», були сиротами етнічних німців.

На підставі наданих доказів підсудного Золльманна визнано невинним за першим та другим пунктами обвинувального акта.

Лікування дітей Після капітуляції Німеччини у пресі з'явилися повідомлення про нетипово хорошу вагу та стан здоров'я цих «супермалюків». Вони проводили час на свіжому повітрі під сонячними променями та приймали ванну двічі на день. Усе, що контактувало з немовлятами, попередньо дезінфікували. Медсестри стежили за тим, щоб діти з'їдали все, що їм давали. До останніх днів війни матері та діти в пологових будинках отримували найкраще можливе забезпечення, включно з їжею, навіть коли інші люди в цій місцевості голодували. Після закінчення війни місцеві громади часто мстилися цим жінкам: їх били, голили їм голови та виганяли з громад. Багато дітей «Лебенсборну» народили неодружені матері. Після війни тих, хто пройшли через програму «Лебенсборн», часто піддавали остракізму.

Хибні припущення Зусилля Гіммлера щодо створення «расово чистої» Великої Німеччини, недбала журналістика з цього питання, а також збереження нацистської ідеології серед частини людей призвели до поширення стійких хибних уявлень про програму. Найпоширенішою помилкою було переконання, що програма передбачала примусове «розведення» людей. Перші публікації, в яких повідомлялося, що «Лебенсборн» був програмою примусового розмноження, можна знайти в німецькомовному журналі «Revue», який у 1950-х роках опублікував серію статей на цю тему.

Програма справді мала на меті сприяти зростанню арійського населення шляхом заохочення стосунків між німецькими солдатами та нордичними жінками в окупованих країнах. Доступ до «Лебенсборн» був обмежений відповідно до нордичної євгенічної та расової політики нацизму, яку можна назвати контрольованим відбором. Нещодавно виявлені документи, а також свідчення дітей «Лебенсборну» та деяких їхніх батьків, які продовжують з'являтися, доводять, що окремі есесівці дійсно ставали батьками дітей у межах програми Гіммлера. У самій Німеччині в період дії цієї програми про це ходило багато чуток.

Групи самодопомоги та наслідки У Норвегії діти, народжені від норвезьких матерів і німецьких батьків, за наявними свідченнями, після війни нерідко зазнавали цькування, сексуального насильства, жорстокого поводження та переслідувань з боку державних органів. Багатьох із них помістили до психіатричних закладів. Норвезька влада намагалася депортувати дітей «Лебенсборну» до Німеччини, Бразилії та Австралії, однак ці спроби не мали успіху. Група дітей «Лебенсборну» звернулася з вимогою про компенсацію до уряду Норвегії, вважаючи його співвідповідальним за жорстоке поводження, якого вони зазнали. У 2008 році їхню справу в Європейському суді з прав людини було відхилено, оскільки від часу описаних подій минуло надто багато років. Водночас уряд Норвегії запропонував кожному з них компенсацію в розмірі 8 000 фунтів стерлінгів.

У листопаді 2006 року в німецькому місті Вернігероде відбулася відкрита зустріч кількох дітей «Лебенсборну», метою якої було розвіяти міфи та спонукати постраждалих досліджувати своє походження.