Арі́йська ра́са — застарілий і науково необґрунтований термін, який використовувався в європейській антропології XIX—XX століття для позначення гіпотетичної групи людей, нібито споріднених за походженням та мовою з носіями праіндоєвропейської мови. Сучасні дослідження в галузі генетики, лінгвістики та антропології спростували існування окремої «арійської раси», оскільки людські популяції історично змішувалися, а мова не є маркером біологічного походження. Термін набув ідеологічного забарвлення і використовувався в расистських теоріях, зокрема в нацистській Німеччині.
Поняття «арійська раса» в середині XIX ст. запровадив Жозеф Артюр де Гобіно, який вважав витоком усіх виниклих цивілізацій аріїв — аристократичну білу підрасу (індоєвропейців). За теорією де Гобіно арії (індоєвропейці), приходячи під час міграцій в інші країни, підкоряли місцеве населення і, для управління ним, утворювали перші державні інститути — таким чином виникали цивілізації. Занепад цивілізацій де Гобіно пояснював порушенням арійською аристократією законів євгеніки й змішування аріїв з місцевим населенням.
В нацистській ідеології Третього Рейху арійська раса — це раса людей «першого ґатунку», ототожнювана з німцями, передусім нордичного підтипу, природним покликанням яких нібито є поширення цивілізації та панування над іншими «меншовартісними» расами й народами.
Етимологія Аріями індоіранці називали своїх предків, назва походить від протоіранського кореня *arya, спорідненого із санскритським ārya (आर्य) — класичне значення якого «шляхетний, шанований, знатний». Від нього утворено назву країни Іран. Попри співзвучність, слово «аріани» має зовсім інше значення — це назва представників християнської єресі IV—VI ст., назва котрої дана за іменем священника Арія; воно в свою чергу є омонімом до назви предків індоіранців, а означає з грецької «войовничий, Аресовий».
Поняття «арійська раса» запровадив французький письменник, історик і філолог Жозеф Артюр де Гобіно, у своїй роботі під назвою «Нарис про нерівність людських рас» (1853—1855), також цей термін вживав Фрідріх Макс Мюллер у «Лекціях з науки про мову» (1861). Народи аріїв Мюллер згадував і раніше, наприклад, в «Історії стародавньої санскритської літератури» (1859). Дослідник вкладав у термін «арійський» значення «той, що стосується індоєвропейської, європейської, індогерманської або яфетичної мови». В 1900-і характеристика «арійський» стала витісняти в мовознавстві «індоєвропейський». Таким чином, «арійська раса» означало «раса носіїв індоєвропейської мови» чи «раса, котру складали індоєвропейські народи», що зазвичай було тотожно. Важливо, що в науці того часу «раса» стосувалася етнічної групи, спільності племен чи народів, а не біологічного таксонаOED, Race, n.6 I.1.c: «A group of several tribes or peoples, regarded as forming a distinct ethnic set. Esp. used in 19th-cent. anthropological classification, sometimes in conjunction with linguistic groupings»..
Приписування «арійській расі» інтелектуальної, моральної чи фізіологічної вищості над іншими походить від Жозефа Артюра де Гобіно. Цю думку було розвинено такими дослідниками, як французький антрополог Жорж де Лапуж. Значний внесок до популяризації терміна та ідеї цивілізаторської ролі «арійської раси» зробили письменниця, засновниця теософії Олена Блаватська, письменники Герберт Велз і Г'юстон Чемберлен (див. нижче).
До ідеології Третього Рейху термін проник через праці Гвідо фон Ліста і його послідовників, як-от Йорг Ланц фон Лібенфельс, які запозичили низку ідей Блаватської. В езотеричному вченні арманізму, виниклому на ґрунті їхніх поглядів, «арійська раса» та її представники «найвищої якості» ототожнювалася з німцями. Арманізм суттєво вплинув на Адольфа Гітлера та став підґрунтям для виправдання військової експансії нацистської Німеччини, особливо в протиставленні «арійської раса» як носійки цивілізації, до «недолюдей» як носіїв варварства.
У російській мові усталилося розрізнення аріїв та арійців. Арії розуміються як лінгвістична група, арійці як расова. В інших мовах таке розмежування відсутнє.
У расовій антропології Перша половина XIX ст. у Європі позначалася індоманією, за якої витоки цивілізації вбачалися в Індії на противагу Близькому Сходу. Подібні думки пропонували альтернативу біблійній історії, що в світлі етнографічних відкриттів і надходження східних текстів виглядала все менш міцним підґрунтям для науки. Фрідріх Шлегель вважав, що мотив вигнання з Раю виник зі спогаду про те, як індійці покинули свою азійську батьківщину. Норвезький та німецький сходознавець Крістіан Лассен стверджував, що саме з території Індії семіти запозичили основи своєї філософії та релігійні уявлення. Історик Йоган Ґоттліб Род стверджував, що мова аріїв — жителів території Персії та Індії, була найпершою мовою, від якої походять інші. Німецький філолог Якоб Грімм популяризував у таких книгах, як «Есе про мову та мудрість індійців» (1837) арійську гіпотезу походження цивілізації, приписуючи аріям «непереборний інстинкт» рухатися зі сходу на захід. Індолог, філолог Рудольф Гурнле разом із лінгвістом Британської Індії Джорджем Гріргсоном в 1880 році конкретизував це твердження, описавши дві хвилі міграцій аріїв з Індії в міру змін клімату.
Ідея прамови, пов'язаної з Індією, зафіксована ще в нідерландського лінгвіста Маркуса Зейріуса ван Боксхорна в 1653 році. Французький місіонер Гастон-Лоран Керду в 1767 опублікував свої спостереження щодо паралелей у санскриті та європейських мовах. Ці ідеї до XIX століття сформували гіпотезу про індоєвропейську прамову.
Уживши в 1861 році термін «арійська раса» Фрідріх Макс Мюллер писав про групу носіїв праіндоєвропейської мови, не зосереджуючи уваги на якихось їхніх фізіологічних відмінностях. Раніше французький письменник Артюр де Гобіно в книзі «Есе про нерівність людських рас» (1853—1855), виділяв «нордичну» расу. Пізніше він витлумачив Мюллеровий термін і як біологічну, а не лише мовно-культурну, підгрупу людства, та ототожнив «нордичну» расу з «арійською», котру вважав найцивілізованішою. Сам Мюллер заперечував його позиціюSpeech before the University of Stassbourg, 1872, Chaudhuri, Nirad, Scholar Extraordinary: The Life of Professor the Rt. Hon. Freidrich Max Muller, Chatto and Windus, 1974, p. 313., про що й повідомив розгорнуто в есе «Біографії слів і дім аріїв» (1888).
Паралельно виникла думка, що первісне місце проживання аріїв належить шукати не в Індії, а навпаки в Європі, а саме степах Східної Європи. Такі погляди висловлював зокрема німецький філолог Віктор Ген, спираючись на зв'язок поширення мов та культурних рослин і одомашнення тварин, особливо звертаючи увагу на поширення приручення коней. У 1950-і на цій основі розвинулася курганна гіпотеза. Проте наприкінці XIX століття степова теорія була поставлена під сумнів. Здобула популярність гіпотеза, що індоєвропейці виникли в стародавній Німеччині або Скандинавії, і саме в цих країнах найповніше збереглися індоєвропейські риси.
Такі дослідники, як французький антрополог Жорж де Лапуж, стверджували, що існує «арійська» гілка людства, що вирізняється фізіологічними показниками, головним з яких є відношенням максимальної ширини мозкової порожнини до її максимальної довжини. Лапуж вважав, що довгоголові «доліхоцефально-світловолосі» європейці, типові для Північної Європи, є внаслідок розміру й форми свого мозку природними лідерами, і передбачувано здатні правити короткоголовими «брахіоцефальними» народами.
Ідею німецького походження «аріїв» підтримував німецький археолог Густав Коссіна, який ототожнював протоіндоєвропейські народи з культурою шнурової кераміки. Ця ідея надалі поширилася як в інтелектуальній, так і в популярній культурі початку XX століття. В той же час німецький учений Рудольф Вірхов, фахівець із краніометрії, на Антропологічному конгресі 1885 в Карлсруе засудив ідеї про зверхність нордичних народів, вважаючи їх радше містичними, ніж науковими. Йозеф Коллманн, співавтор Вірхова, на тому ж конгресі заявив, що народи Європи, будь то англійці, німці, французи або іспанці належать до «суміші різних рас», до того ж, «результати краніологічних досліджень… суперечать будь-якої теорії, що стосується переваги тієї чи іншої європейської раси».
Дослідження Вірхова спонукали Г'юстона Чемберлена до критики Йозефа Коллмана. На захист Вірхова, стали такі вчені, як Отто Шрадер, Рудольф фон Ієрінга і етнолог Роберт Гартман, які запропонували виключити поняття «арії» з антропології. Попри це, популяризації терміна «арійські народи» як антропологічного посприяли письменники Герберт Велз і Г'юстон Чемберлен у 1920-і роки. Так, Велз вживав його в «Нарисі історії» (1920) та «Короткій історії світу» (1922). Як і Чемберлен, він прагнув уникати ототожнення аріїв з яким-небудь одним народом, але приписував їм цивілізаторську роль з осідлим проживанням на противагу кочівникам.
До 1960-1970-х років усталилася теорія про формування індоєвропейців у прикаспійських і причорноморських степах, звідки вони розселялися впродовж Бронзової доби. Головною представницею досліджень в цьому напрямі на Заході була Марія Ґімбутас.
В езотериці
Термін «арійська раса» було взято з антропології в ужиток теософією, зокрема Олена Блаватська називала так одну з «корінних рас» — атлантів, від якої в її вченні походять численні сучасні люди. Блаватська стверджувала, що існують і сучасні «неарійські народи», другосортні порівняно з «арійськими». Блаватська зазначала, що вважає семітів відгалуженням «арійських», що семіти «вироджені в духовному плані і вдосконалені в матеріальному». Крім того, Блаватська характеризувала деякі народи як «напівтварин»: тасманійців, корінних австралійців і аборигенів гірських регіонів Китаю. Решту народів вона виділяла в групу змішаних, які виникли від атлантів і лемурійців, котрі схрещувалися з «напівтваринами»: дикунів Борнео, Цейлону, окремі племена корінних австралійців, бушменів, негритосів, жителі Андаманських островів і т. ін.Blavatsky, The Secret Doctrine, Vol II, pp. 195—6. Послідовники Блаватської, такі як Артур Пауелл, відносили до «арійської раси» також арабів, але Пауелл вважав, що вони прийняли семітську мову, покинувши свою первіснуPowell, A. E. The Solar System: A Complete Outline of the Theosophical Scheme of Evolution. London: 1930. The Theosophical Publishing House. P. 298—299..
Гвідо фон Ліст і його послідовники, як-от Йорг Ланц фон Лібенфельс, запозичили низку ідей Блаватської до арманізму. В їхній расистській теорії «арійська корінна раса» виникла найпізніше, тому найрозвиненіша. Підрасою «арійської раси» є тевтонці (германці)Goodrick-Clarke, Nicholas. The Occult Roots of Nazism: Secret Aryan Cults and Their Influence on Nazi Ideology. New York: 1992. New York University Press. Chapter 13 «Herbert Reichstein and Ariosophy». P. 164—176..
Г'юстон Стюарт Чемберлен прагнув поєднати вищість аріїв із християнством як релігією європейських цивілізаторів. У книзі «Підвалини дев'ятнадцятого століття» (1899) він запропонував, що Ісус Христос був арієм, а євреї спотворили його вчення. Расу Чемберлен розумів як єдність фізіологічних характеристик, мови, менталітету й вірувань. Він виступав за збереження чистоти рас, вважаючи євреїв прикладом їх змішання. Цивілізаторську першість Чемберлен, подібно до своїх попередників, надавав расі аріїв. Альфред Розенберг підтримував таку ідею, стверджуючи, що євреї спотворили Христове вчення, а його первісні «арійські» елементи слід шукати в зороастризмі та упанішадах, а також у працях середньовічного містика Майстра Екгарта.