Раси́зм (, від — рід, порода) — політична ідеологія, що стверджує вищість одних рас чи етносів над іншими та упередження й дискримінація, пов'язані з такою вірою. Підставою для расизму є науково необґрунтовані політичні теорії, що виводять з біологічних особливостей людських рас (колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо) їхню нерівноцінність, обґрунтовують поділ на «вищі» раси (творців цивілізації) і «нижчі», не здатні до самостійного культурного прогресу. За расистськими теоріями люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою.
Расистська ідеологія виправдовує соціальну й національну нерівність, обґрунтовуючи її біологічними особливостями. Ця різниця, як стверджують науковці та послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів. Такі теорії є підставою для расової дискримінації та різного ставлення до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп.
Хоча суспільні науки розрізняють поняття «раса» та «етнічність», у популярному вжитку й в старій науковій літературі ці два терміни часто означають одне й те ж. Слово «етнічність» часто вживається у значенні, яке традиційно приписується слову «раса»: поділ людей на групи за ознаками, що вважаються суттєвими або вродженими (наприклад, спільне походження або характерна поведінка). Тому терміни расизм та расова дискримінація часто вживаються тоді, коли мова йде про дискримінацію на етнічній чи культурній підставі, незалежно від того, чи різницю можна характеризувати як расову. Конвенція ООН про подолання усіх форм расової дискримінації не розрізняє терміни расова та етнічна дискримінація. У цій конвенції проголошено, що ідея вищості на расовій основі хибна з наукової точки зору, ганебна морально, несправедлива соціально й небезпечна — расовій дискримінації нема місця ніде, ні в теорії, ні на практиці.
Специфіка расизму Матеріалістичне підґрунтя появи й стійкості ідей расизму тісно пов'язане з біологічними, соціальними та економічними механізмами, що діють в людському суспільстві:
Наявні різноманітні види расизму:«білий», «чорний», «жовтий» та ін., що взаємно заперечують постулати один одного. Еволюційними (статевий відбір). Расисти найбільш агресивно ставляться до представників інших рас власної статі (як чоловіки, так і жінки). Еусоціальними (ксенофобія). Расизм притаманний насамперед немоноетнічним державам, на території яких проживають представники декількох рас, або державам, де домінує одна нація, але існує великий наплив чужорідних емігрантів. У країнах Західної Європи і Північної Америки як противага расизму існує також таке явище як заперечення реальності рас, що втілюється у крайню расову напруженість. Расова проблема 2000-х також актуалізується в Росії щодо українців, що спрямовує військові зусилля на знищення самобутньої української культури. Зокрема з 2014 року Росія порушила близько 400 міжнародних договорів, в тому числі Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У 2017-му році Україна звернулася до Міжнародного суду ООН з позовом проти РФ, зокрема, щодо порушення цієї Конвенції щодо політики дискримінації росіянами етнічних українців і кримських татар у тимчасово окупованому Криму.
Історія Расизм як соціальне явище не є ані недавнім винаходом, ані суто європейським. Як вид ксенофобії расизм притаманний людям здавна. Ще за часів древніх царств Стародавнього Сходу тогочасні рабовласники пояснювали соціальну нерівність між ними й рабами законами природи, які зробили їх антропологічно відмінними від підкорених народів.
Історично найбільшого прояву зазнав «білий» расизм з початком Великих географічних відкриттів. Расизм як політична теорія виник під час європейських колоніальних експансій XVI—XVII століть задля «теоретичного» обґрунтування. Коли європейські держави захопили значні території, населені людьми різко відмінних за антропологічним типом, виникла потреба, з одного боку, пояснити, чому всюди у світі європейці захоплюють чужі країни, а не навпаки, а, з іншого, виправдати таку політику. Найпростіше пояснення полягало в проголошенні однієї раси «повноцінною», а інших — «неповноцінними», тобто по суті в позбавленні неєвропейців права називатися справжніми людьми, та пояснення переваги європейців як вродженої властивості. Заснований на принципах зверхності представників європеоїдної раси над народами що володіли більш примітивними технологіями, він ідеологічно обґрунтовував підкорення «відсталих» народів завданням «просвітництва» й «цивілізаторства», покликом сумлінної відповідальності більш інтелектуально розвинених за своїх менш культурних «братів менших», що «відстали» на еволюційному шляху.
У середині XIX столітті набула поширення комплексна антрополінгвістична класифікація, де до суто біологічних ознак рас додавались лінгвістичні, психологічні й культурологічні ознаки. Ідеологами расизму стали такі французькі мислителі як Жозеф Артюр де Гобіно (чотиритомний «Нарис про нерівність людських рас»; 1853—1855) та Жорж Ваше де Лапуж, що започаткували ряд расистських теорій та соціологічних концепцій (нордизм, антропосоціологія). Засновник антропологічної школи в соціології Гобіно ідеалізував досконалість «арійської раси», а серед її представників особливо виокремлював німців. У цей час в Англії та Франції розвиваються ідеї «чистоти» рас. Згідно якої соціально-культурна та політична відсталість окремих народів пояснюється метисацією між «чистими» расами, внаслідок чого втрачаються й розмиваються разом з кров'ю прогресивні риси людської природи, відбувається поступова примітивізація внутрішніх мотивів, деградація особистості, здичавіння й повернення назад, так би мовити, до природи. Тому на шляху людського поступу успішними можуть залишатись лише ті народи, що бережуть етнічну чистоту. Такі ідеї тісно переплітались з теоріями соціального дарвінізму й мальтузіанством.
Послідовник Гобіно, англійський письменник і засновник аріохристиянства Г'юстон Стюарт Чемберлен у своїй праці «Основи XIX століття» (1899) розвинув теорію про «вищість арійської раси». Жорж Лапуж у Франції, Френсіс Гальтон і Бенджамін Кідд в Англії, а у Німеччині Людвіг Вольтман, Отто Аммон і Г'юстон Чемберлен пропагували євгеністичні методи «покращення» як для підкорених народів, так і для нижчих соціальних верств власних націй.
Американські мальтузіанець Вільям Фогт та екологічний детермініст, професор географії Елсворт Гантінгтон висунули ідею переваги англосаксонської раси над усіма народами світу. Пізніше їхні ідеї доповнились концепцією психорасизму, що стверджує, ніби відсталі народи психологічно не підготовлені до самостійного розвитку, «науково» виправдовував неоколоніалізм, «керованість» одних рас іншими.
У міжвоєнний період расистські та національно-шовіністичні ксенофобські ідеї, природні людському єству системі імпринтингу «свій-чужий», лягли на підживлений поразкою у Першій Світовій війні з подальшим приниженням з боку переможців ґрунт німецького суспільства й знайшли жвавий відгомін у людиноненависницькій ідеології зверхності «арійської раси». Расизм набрав форм фашизму й неофашизму. У націонал-соціалістичній Німеччині це була офіційна ідеологія, яка обґрунтовувала війни за ресурси й розширення території, геноцид окремих «нижчих» народів. Головний нацистський ідеолог Альфред Розенберг у своїй праці «Міф XX століття» (1930) розглядав раси як головний суб'єкти історії, а саму історію — як боротьбу рас за панування і володіння світом. Ідеологи расизму стверджували, що расам і націям належить монополія на державну владу, політичне лідерство та панування, право на користування всіма благами цивілізації. Нижчі ж раси позбавляються підтримки держави та захисту з боку законів і права, вони приречені на залежність, відсталість і, як прояв вищого ступеня милосердя, винищення. Гітлерівський режим у «боротьбі за чистоту раси» в Німеччині та на окупованих територіях (у тому числі й України) здійснював політику геноциду, знищивши мільйони євреїв, циган, слов'ян та інших народів.
Трагічні події з винищення мільйонів людей лише за певними антропометричними даними на основі вигаданої провини наклали певне моральне табу в західному суспільстві на будь-які антропометричні дослідження. ЮНЕСКО у 1950, 1951, 1967 та 1978 роках було підготовлено 4 заяви стосовно «Расового питання», авторами, доповідачами, редакторами і критиками в яких були провідні спеціалісти того часу: антропологи Ешлі Монтегю, Ернест Біглголм, Хуан Комас, соціологи Луїс де Агіар Коста Пінто, Франклін Фрейзер, Моріс Гінзберг та Клод Леві-Строс, індійський письменник Хумаюн Кабір. У той же самий час деякі американські антропологи у повоєнний час підхопили європейські ідеї «боротьби рас», висунули ідею «зверхності» англосаксонської раси та її «цивілізаторську місію».
Не додавало зваженості в оцінці расових наукових досліджень й існування довгий повоєнний час дискримінації, сегрегації за расовою ознакою в південних штатах США, південноафриканський апартеїд, затягування процесу деколонізації у Великій Британії та Франції. У США й досі поширена расова дискримінація щодо корінних народів, афро- і латиноамериканського населення. «Джимкроуїзм» — політика расової сегрегації, тобто проживання негритянського населення в окремих районах-гетто, навчання в окремих закладах, проїзд у спеціально відведених частинах транспорту тощо — був офіційно заборонений рішенням Верховного суду 1954 року. У Південно-Африканській Республіці у післявоєнний час був панівною ідеологією, використовувався правлячими колами для виправдання сегрегації і апартеїду, що обмежував права кольорових на працю, вибір місця проживання, позбавляв їх багатьох громадянських прав. За що уряд цієї країни піддавався санкціям з боку міжнародного суспільства. Цей стан було ліквідовано на початку 1990-х років.
Використання поняття та дотичні поняття Ідеалістичні постулати концепції расизму: «незмінність людської природи», перманентна «расова боротьба», існування «вищих» і «нижчих» рас.
Головний постулат расизму не відповідає сучасним дослідженням у генетиці, яка не вбачає зв'язків навіть між окремими фізичними ознаками людини, що у різних груп популяцій можуть кодуватись різними генетичними механізмами. Представники будь-якої раси вільно схрещуються й дають плодовите потомство з представниками будь-якої іншої, що доводять різноманітні метисні групи.
У XIX столітті багато науковців були прихильниками ідеї, що людська популяція поділена на окремі раси. Це часто використовувалося для виправдання колоніалізму та різного ставлення до різних груп населення. Такі теорії узагальнюють під поняттям науковий расизм. Якщо ж має місце практика ставлення до певних груп як до привілейованих та порушення прав певних груп, яке ґрунтується на расових характеристиках, то таке явище називається інституційним расизмом.
Наразі більшість біологів, антропологів та соціологів відкидають ідеї наукового расизму, натомість дослідники звертають увагу на такі фактори формування рас як географія, етнічність та історія ендогамії.
Ті, хто вважають, що особам, яких можна віднести до однієї раси, притаманні певні внутрішні ознаки радше називають себе расиалістами, а не расистами, щоб уникнути негативної конотації. Термін расиалізм не несе у собі оціночного судження та є більш відповідним для наукового аналізу та дискусій.
Також існує таке поняття, як Прихований Расизм. Коли людина не вважає себе расистом, і не говорить про це прямо, але натякає на це. Може використати прихований расизм в розмові про Антирасизм, використовуючи Іронію.
Поняття расизм із його характерним закінченням -изм стало прикладом для словотворення термінів, що означають різні види упереджень, як сексизм, ейджизм, аблеїзм тощо. Расизм тісно пов'язаний з соціальним дарвінізмом, мальтузіанством, євгенікою, антисемітизм (насамперед расовий), націоналізмом, шовінізмом та гомофобією.
Типи
Расова дискримінація
У Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації зазначено: