Олі́вер Ре́мер (; 9 квітня 1881, Чернівці, Герцогство Буковина, Австро-Угорщина — 29 вересня 1951, Відень, Австрія) — австро-угорський і український військовий діяч, кавалерійський офіцер цісарсько-королівського ландверу (крайової оборони), ротмістр австро-угорської армії, отаман Української Галицької армії. Походив із родини буковинських німців, син чернівецького міського лікаря Августа Ремера. Випускник Терезіанської військової академії у Вінер-Нойштадті 1903 року. Багаторічну службу проходив у кавалерійських частинах австро-угорської армії, зокрема в 1-му та 4-му полках ландверних уланів і Далматинській дивізії кінних ландесшютценів. Учасник Першої світової війни, за бойові заслуги нагороджений австро-угорськими військовими відзнаками з мечами.
Після розпаду Австро-Угорщини Ремер приєднався до Української Галицької армії. На початку 1919 року командував її запасним кінним полком в Стрию, а 1 березня того ж року отримав звання отамана. Наприкінці квітня 1919 року, перебуваючи у відпустці, залишив частину та через Угорщину виїхав до Польщі. Військове командування УГА розцінило його самовільний від'їзд як дезертирство та пов'язувало його з можливим переходом на службу до противника.
Після виходу у відставку з австрійської військової служби Ремер залишався на території колишньої Австро-Угорщини, частина якої після Першої світової війни увійшла до складу Румунії. У 1921 році служив у румунській армії як капітан 12-го полку рошіорів. Того ж року йому було офіційно дозволено змінити прізвище на Anolli-Monti. Згодом переїхав до Відня, де і помер в 1951-му році.
Життєпис
Походження Народився 9 квітня 1881 року в Чернівцях у родині міського лікаря (штадтфізика, ) Августа Ремера. За походженням — буковинський німець. Родина Ремерів належала до заможного та впливового міщанського середовища Чернівців. Зокрема, міським радним (членом громадської ради міста) був Г. Ремер (), який брав активну участь у розв'язанні питань міського благоустрою та муніципальної забудови, зокрема в дискусіях щодо планування Кримінальної площі ().Батько Олівера Ремера Август працював міським фізиком (головним санітарним лікарем) Чернівців та очолював Буковинську лікарську палату (). 7—8 вересня 1902 року доктор Август Ремер головував на VII З'їзді австрійських лікарських палат (), що проходив у Чернівцях у залі засідань Буковинського крайового сейму. У межах форуму керував засіданнями делегатів, представляв медичну спільноту перед місцевою адміністрацією — віцепрезидентом крайового намісництва бароном Бурґіньйоном та бургомістром Антоном Кохановським, а також був ініціатором урочистого вітального послання від імені з'їзду до імператора Франца Йосифа I.
За багаторічну службу Август Ремер був відзначений урядовим рангом радника з питань охорони здоров'я (). 26 травня 1903 року бургомістр Чернівців Антон Кохановський на засіданні міської ради офіційно повідомив, що цісар Франц Йосиф I нагородив міського лікаря, доктора медицини Августа Ремера лицарським хрестом ордена Франца Йосифа. Станом на листопад 1913 року доктор Август Ремер обіймав посаду старшого міського фізика () Чернівців і мав цісарсько-королівський урядовий чин радника з питань охорони здоров'я (). Незадовго до цього він отримав золотого Хреста заслуги з короною.
Служба в австро-угорській армії Початкову військову освіту Олівер Ремер здобував у військовій нижчій та вищій реальних школах, після чого вступив до престижної Терезіанської військової академії у Вінер-Нойштадті, яку закінчив у серпні 1903 році. Однокурсник Ремера по академії, майбутній австрійський генерал Едмунд Гляйзе фон Горстенау, у спогадах характеризував його як «наївного, проте знаменитого серцеїда» та вивів головним героєм своєї гумористичної армійської оповідки, відзначеної премією часопису «Armee-Zeitung». У серпні 1903 року в чині лейтенанта отримав призначення на дійсну службу в 1-му полку ландверних уланів () у Львові.
28 березня (за іншими даними — 1 квітня) 1908 року був переведений до Далматинської дивізії кінних ландверних стрільців (). 1 листопада 1908 року підвищений до звання оберлейтенанта. Станом на 1912 рік у чині оберлейтенанта продовжував дійсну службу в Далматинському дивізіоні кінних ландверних стрільців (), штаб якого дислокувався у місті Синь (, Королівство Далмація). Згідно з офіційним шематизмом, на той час мав відзнаку Ювілейного хреста 1908 року. З 23 квітня 1912 року проходив службу в 4-му полку ландверних уланів (). Незабаром, 23 квітня 1912 року, був переведений до 4-го полку ландверних уланів. 15 березня 1913 року в додатку до армійського вісника () було опубліковано розпорядження про відрядження оберлейтенанта 4-го полку ландверних уланів Олівера Ремера до навчального центру «Брук-ан-дер-Лайта» (Кірайхіда). Від 18 квітня 1913 року він заступав там на посаду офіцера-інструктора ().
6 вересня 1913 року оберлейтенант 4-го полку піхоти ландверу Олівер Ремер отримав офіційну подяку (похвалу) цісарсько-королівського військового міністерства на знак визнання зразкової та відмінної служби на посаді офіцера-інструктора Армійської стрілецької школи ().
З початком Першої світової війни, 1 серпня 1914 року підвищений до звання ротмістра. Брав участь у бойових діях, за що був відзначений австро-угорськими бойовими нагородами: 8 липня 1915 року — медаллю «Signum Laudis» (Військовою медаллю заслуг) з мечами, а 8 березня 1916 року — Хрестом військових заслуг 3-го класу з військовою відзнакою (мечами). Наприкінці 1914-го року ротмістр 4-го ескадрону 4-го полку ландверних уланів Олівер Ремер захворів і на початку 1915 року перебував на лікуванні у шпиталі конгрегації Сестер Марії () у Будапешті. У червні 1917 року ротмістр 4-го стрілецького полку Олівер Ремер отримав офіційну подяку (декрет похвали) Міністерства крайової оборони на знак визнання відмінної служби в часи війни.
Станом на 1918 рік продовжував військову службу в 4-му кінному стрілецькому полку (), що був сформований на базі його попереднього 4-го полку ландверних уланів. Напередодні розпаду монархії служив у 1-му полку стрільців-кіннотників (шутценрайтерів; , колишньому 1-му полку ландверних уланів).
В Галицькій армії На момент добровільного вступу на службу до Української Галицької армії (УГА), станом на 18 листопада 1918 року перебував у званні гауптмана (ротмістра). На початку 1919 року обіймав посаду командира запасного кінного полку Української Галицької армії. 1 березня 1919 року сотник Олівер Ремер був підвищений у званні до отамана УГА. Наприкінці квітня 1919 року подав до Державного секретаріату військових справ прохання про надання відпустки. Скориставшись нею, особисто прибув до Станиславова, де отримав закордонний паспорт і відпускний листок. Після повернення, замість виконання наказу Стрийської окружної команди про вибуття до Тернополя, залишив військову службу та через територію Угорщини виїхав до Польщі.
У листі військового коменданта Стрия отамана Володимира Котовича до Державного секретаріату військових справ від 8 травня 1919 року зазначалося, що Ремер, отримавши необхідні документи, «втік через Угорщину до Польщі на те, щоб там зробити ворожі прислуги». Котович також критикував видачу паспорта без погодження зі Стрийською окружною командою, вважаючи це однією з причин дезертирства.
За версією Лева Шанкоського, отаман Ремер, усвідомлюючи стратегічну вагу кавалерії на польсько-українському фронті, подав детальний меморандум щодо розбудови кінноти до Державного секретаріату військових справ (ДСВС). Не отримавши відповіді від військового відомства та не діставши матеріально-технічної допомоги для формування дієздатної кінної частини в Стрию, він самовільно залишив лави Галицької армії. Після відбуття Ремера посаду коменданта Стрийського запасного кінного полку перебрав його заступник, сотник (ротмістр) Едвард Геннінг, а згодом — поручник (сотник) Едмунд Шепарович. Зіткнувшись з аналогічним браком підтримки у Стрию, сотник Геннінг невдовзі відбув до Команди I Галицького корпусу в Кам'янці-Струмиловій, де зумів налагодити процес комплектування. Спершу він сформував по одній кінній сотні для кожної з чотирьох бригад з'єднання, а згодом — 1-й кінний полк I-го Галицького корпусу у складі 4 кінних та 1 скорострільного ескадронів, на чолі якого взяв участь у поході об'єднаних українських армій на Київ у серпні 1919 року.
Служба в румунській армії У 1920 році офіційно вийшов у відставку (). Після виходу у відставку з австрійської служби та повернення на Буковину, яка відійшла до Румунії, Олівер Ремер вступив до лав румунської королівської армії. Проходив службу в кавалерії у званні капітана 12-го полку рошіорів (). На початку 1921 року проживав у німецькій колонії Париж Аккерманського повіту в Бессарабії. 30 березня 1921 року офіційним розпорядженням (№ 1420) отримав дозвіл на зміну свого прізвища з Ремера на Аноллі-Монті (). Через деякий час, Олівер Ремер повернувся до Чернівець, де брав активну участь у громадському та доброчинному житті краю. 28 травня 1923 року під час благодійного свята у Вижниці зробив грошову пожертву в розмірі 50 леїв на користь Вижницького повітового відділення Товариства опіки над воєнними сиротами (). Згодом переїхав до Відня. Помер 29 вересня 1951 року у Відні.
Родина Батьки: д-р Август Ремер (1849—1919) — батько, доктор медицини, цісарсько-королівський радник з питань охорони здоров'я () та урядовий радник (), багаторічний старший міський фізик (головний санітарний лікар) Чернівців, президент Буковинської лікарської палати, кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа та золотого Хреста заслуги з короною. Дід: Дід по батьківській лінії — службовець (урядовець) цісарсько-королівської скарбниці в Чернівцях. Родичі: Олівер Анеллі-Монті, едлер фон Валлекіара () — дядько по лінії матерії, уродженець Чернівців, ротмістр Першої імператорської арсієрної лейбгвардії (). Саме його родинне шляхетське прізвище Олівер Ремер офіційно перебрав у Румунії 30 березня 1921 року (дозвіл № 1420), змінивши його на Аноллі-Монті (). Нагороди Хрест військових заслуг 3-го класу з військовою відзнакою (мечами) (8 березня 1916) — за хоробру поведінку перед ворогом () ; Медаль «Signum Laudis» (Бронзова медаль військових заслуг на стрічці хреста військових заслуг з мечами) (8 липня 1915); Ювілейний хрест (1908).
Оцінки діяльності Постать Олівера Ремера поєднує риси професійного кавалерійського старшини цісарсько-королівської армії та типового військового спекулянта («ландскнехта») доби визвольних змагань. Сучасники часів його навчання у Терезіанській військовій академії у Вінер-Нойштадті запам'ятали Ремера як яскраву та колоритну особистість. Його однокланик, майбутній віцеканцлер Австрії та генерал Едмунд Гляйзе фон Горстенау, у своїх мемуарах схарактеризував Ремера як буковинського німця, який був «настільки ж наївним, як і знаменитим серцеїдом». Постать Ремера навіть послужила прообразом головного героя гумористичної армійської оповідки Горстенау про романтичні пригоди юнкерів, яка здобула третю премію на конкурсі часопису «Armee-Zeitung».
Попри тривалу службу в кавалерійських частинах Австро-Угорщини (1-й і 4-й полки ландверних уланів, далматинські кінні стрільці), бойовий досвід Першої світової війни та наявність високих австрійських нагород з мечами, діяльність Ремера в лавах Української Галицької армії оцінювалася тогочасним українським командуванням вкрай негативно. Очоливши на початку 1919 року запасний кінний полк УГА та отримавши звання отамана, Ремер не виявив лояльності до молодої української республіки. Його несанкціонований від'їзд через Станиславів та Угорщину до Польщі під прикриттям службової відпустки був розцінений військовим комендантом Стрия отаманом Володимиром Котовичем як відкрите дезертирство та діяльність на користь ворожої сторони.