Алан фітц Флаад (1060 — 1120 рр.) — бретонський лицар, ймовірно, завербований як найманець Генріхом I Англійським у його конфліктах із братами. Після того, як Генріх став королем Англії, Алан став старанним придворним і отримав великі маєтки в Норфолку, Сассексі, Шропширі та інших місцях Мідлендсу, зокрема феодальне баронство та замок Освестрі у Шропширі. До його обов'язків входив нагляд за валлійським кордоном. Зараз його вважають прабатьком родини ФітцАлан, графів Ерундел (1267-1580) та Дому Стюартів, хоча його сімейні зв'язки довго були предметом здогадок та суперечок.
Особисте життя Алан фітц Флаад одружився з Авеліною, донькою Ернульфа де Гесдіна, головного орендаря в десяти графствах під час Судного дня, який загинув під час хрестового походу в Антіохії. Твір ірландського генеалогіста Джона Берка «Королівські родини» (1848) є одним із джерел, яке стверджує, що дружина Алана була «донькою та спадкоємицею Воріна, шерифа Шропширу під час правління Вільгельма Завойовника». Існує версія, що Алан володів землями, якими раніше володіли шерифи графства, а також, що історія цієї справи сягає щонайменше часів Вільяма Даґдейла. Однак, Роберт Вільям Ейтон, у своєму творі «Старожитності Шропширу», відкинув цю версію через брак будь-яких доказів. Він зазначив, що:
Вільям ФітцАлан, передаючи свої маєтки в Сассексі абатству Гомонд, називав свою матір Аделіною. У розповіді Ордеріка Віталіса про облогу Шрусбері у 1138 році захисник «Ернульф де Гедінґ» згадується як авункулус Вільяма фітц Алана.
Вважається, що цей Ернульф, хоча мав таке ж ім'я та прізвище, як і його батько, був братом Авеліни. Джон Горацій Раунд, у своєму творі «Дослідження перства та родинної історії», простежив діяльність старшого Ернульфа в Пікардії та підтвердив, що у нього була донька, яка, в цьому випадку, мала ім'я Ава, і була однією з тих, хто погодився на хартію, що передавала родинні володіння в Есдіні Пріорату Святого Георгія, — бенедиктинському дому, що підпорядковувався абатству Аншен та наразі розташований неподалік В'єй-Едена (місця, де спочатку розташовувалося місто Есдін). Зі звіту пріорату про надання гранту видно, що Ернульф у той час їхав у свиті Вільяма Руфуса, повертаючись до Англії.
Діти Алана та Авеліни:
Вільям ФітцАлан (помер у 1160 році) — лорд Освестрі, Верховний шериф Шропширу, призначений королем Англії Стефаном у 1137 році, а також предок графів ФітцАлан з Ерандела; старший син. Він одружився з племінницею Роберта, 1-го графа Глостеру. Його син, також Вільям (помер у 1210 році), отримав завдяки шлюбу титул лорда Клуна та Освестрі. Волтер ФітцАлан — перший спадковий Верховний Стюард Шотландії та предок королів Шотландії Стюартів; другий син. Джордан ФітцАлан з Бертона — спадкоємець землі в Бретані, повернув Пріорату Святого Флорента в Селе, Західний Сассекс, млин у Бертоні, подарований йому батьком. Саймон ФітцАлан, брат Волтера, який також поїхав до Шотландії та був свідком заснування своїм братом статуту абатства Пейслі. Джон Горацій Раунд припускає, що він міг бути або братом по матері, або, навіть, байстрюком.
Після смерті Алана, Авеліна одружилася з Робертом фітц Волтером, шерифом Норфолка та Саффолка. Про це зазначено у дарчому документі, датованому не раніше, ніж 1126 роком, на їхню церкву в Чиппінг-Нортоні у Глостерському абатству.
Смерть Раніше вважалось, що смерть Алана фітц Флаада відбулася приблизно у 1114 році. Ця версія виникла завдяки Роберту Вільяму Ейтону. Він дійшов такого висновку, дослідивши твір «Історії Ворікширу» сіра Вільяма Даґдейла. Там стверджувалося, що Сибілла з Волстона підтвердила дарування землі її матір'ю Аделізою Бертонському абатству. Сір Вільям мав тверде переконання, що земля, про яку йдеться, належить Алану, і Аделіза — це Авеліна, його дружина. Оскільки Аделіза не мала змоги дарувати землю, доки вона не перейшла б під її контроль після Аланової смерті, а абатство володіло землею до 1114 року, Алан не міг прожити довше, ніж до цього року. Попри це, завдяки дослідженню Джона Горація Раунда з'ясувалась, що передумова цих міркувань була хибною. Роберт Вільям Ейтон у своїй розповіді об'єднав три окремі, але сусідні маєтки у Ворикширі, які раніше належали Рейнальду де Байльолю. В одному з документів, зібраних Ейтоном, Сибіл підтверджує дарування землі бенедиктинському абатству в Сен-П'єрр-сюр-Дів, чітко простежується, що Сибіл була донькою Губерта Балдрама, васала Рейнальда. Таким чином, Джон Горацій Раунд прийшов до висновку, що:
Однак, дата, названа Ейтоном, закарбувалася в пам'яті та з'явилась в історичному звіті округу Вікторія про абатство Гомонд за 1973 рік, де вона фігурує як terminus ante quem. Відомо, що Авеліна, будучи вдовою, подала претензію на удовину частку проти Еверарда з Кална, єпископа Норвіча. Претензія стосувалась маєтку в Ітоні. Вона отримала землі маєтку вартістю 100 шилінгів довічно, що було підтверджено Генріхом I у квітні або травні 1121 року при його дворі у Вінчестері. Ймовірно, подарунок короля відбувся після смерті Алана фітц Флаада, але не більше, ніж через кілька місяців.
Благодійність
Алан брав активну участь у наданні пожертвувань релігійним установам. Одне з пожертвувань, здійснене у 1101 році, стосувалось права власності на церкву в Ленгемі, Норфолк, яка «належала Алану», разом з правом збирати десятину. Ймовірно, саме він здійснив це пожертвування. У певний момент він дарував маєток в Ітоні Норвічському собору: подарунок, який король обіцяв «підтвердити, коли Алан прибуде до мого двору». Хоча з цього випливає, що Аланова присутність при дворі була бажаною, незрозуміло, чи король сумнівався у правдивості дарування маєтку Норвічському собору. Він також передав значні земельні наділи пріорату Касл Акр, який розташовувався на межі його норфолкського володіння Майлгем.
Однак найважливіші його земельні дарування у Норфолку припадали на пріорат Спорл — ще один бенедиктинський монастир, підпорядкований абатству Сен-Флоран у Сомюрі, яке він заснував. Він передав ченцям Сен-Флорана церкву в Спорлі, її десятину, один селянський наділ, один плуг орної землі в Спорлі та ще один у Майлгемі, а також дрова, будівельний ліс і пасовище для овець. У «Білій книзі» () Сен-Флорана згадується, що одним із ченців, присутніх під час здійснення Аланом цього дарування, був Віенок, який ініціював аналогічні дії в Андовері. Згодом Спорл отримав у володіння майно в інших селах Норфолка, зокрема у Ґрейт-Палґрейві та Літл-Палґрейві, де пріорат мав власну церкву, а також у Ґрейт-Дангемі, Ганстентоні й Голм-некст-зе-Сі.
Алан придбав Аптон-Магну — маєток у Шропширі, на території якого згодом було збудовано абатство Гомонд, як частину групи маєтків, що раніше належали попереднім шерифам. Примітка на початку картулярію абатства датує його заснування 1100 роком, але приписує його синові Алана, Вільяму ФітцАлану, що неможливо, тому що на той час він ще не народився. Існування обителі в Гомонді достеменно не відоме до моменту, коли близько 1135 року Вільям дарував рибні лови тамтешньому пріорату. Роберт Вільям Ейтон вважав засновником Вільяма (хоча й пізніше, ніж згадується у примітці в картулярії), проте «Історія графств Вікторії» припускає, що напіввідлюдницька обитель існувала в Гомонді й раніше під покровительством Алана, не залишивши по собі писемних згадок.
Алан, ймовірно, здійснив чимало малих дарувань землі чи майнових прав. Також, Алан дарував абатству Бертон землі свого маєтку Стреттон-он-Дунсмор у Ворикширі. Крім того, він пожалував десятину зі своїх панських земель в Бертон-он-Тренті ченцям Леона в Бретані, де діяв підпорядкований абатству Мармутьє пріорат. Про це відомо завдяки підтвердженню, виданому його онуком, Аланом фітц Джорданом, через кілька десятиліть. Ще, Алан фітц Джордан підтвердив дарування свого діда абатству Мармутьє майна в Кюгені, у Бретані, та підтвердив або поновив дарування Аланом фітц Флаадом бертонського млина пріорату Сель — малій сассекській обителі, підпорядкованій Сен-Флорану в Сомюрі.
Кар'єра Прибуття до Англії
Алан фітц Флаад та його батько здобули прихильність короля Генріха I, який невдовзі після свого сходження на престол привіз їх до Англії. Роберт Вільям Ейтон, дотримуючись теорії про шотландське походження Стюартів, вважав це наслідком його приналежності до оточення королеви Матильди Шотландської. Натомість Джон Горацій Раунд зазначав, що Генріх І перебував в облозі у Мон-Сен-Мішелі під час боротьби зі своїми братами, що відбулося, ймовірно, у 1091 році. Відомо, що в той час він завербував бретонські війська, а після своєї капітуляції залишив місце подій через прилеглі регіони Бретані, де розташований Доль. Це є імовірним поясненням присутності бретонців у військовому почеті, який Генріх І привів до Англії після смерті Вільгельма ІІ.
Аланову кар'єру в Англії можна простежити переважно завдяки його присутності як свідка під час підписання королівських хартій, видвних монархом під час його подорожей у перше десятиліття, або й довше, його правління. Частину його діяльності простежив Ейтон, і його дослідження перегукуються з календарем подорожей Генріха I, укладеним Вільямом Фаррером. Усі справи, в яких він брав участь, стосувалися церковного життя й супроводжувалися земельними даруваннями (часом суперечливими) церквам та монастирям.
Перебування при дворі
Алан фітц Флаад з’явився в оточенні Генріха I щонайменше у вересні 1101 року, ймовірно, під час засідання королівського двору у Віндзорському замку, коли він став свідком важливих дарувань Норвічському собору, що підтверджували його заснування та різноманітні пожертви. Згодом, у 1103 році, він перебував разом із королем у Кентербері, де став свідком жарування права на ринок черницям абатства Моллінг та придбання земель Рочестерським собором, який тоді перебував у процесі відбудови.
Наприкінці того ж року або на початку наступного Алан перебував із королем у Нью-Форесті, де справа стосувалася Андоверського пріорату — дочірньої обителі великого бенедиктинського абатства Сен-Флоран у Сомюрі. Його, ймовірно, обрали для цієї зустрічі навмисно через тісні зв’язки його родини з абатством Сомюр, оскільки один із його дядьків був там ченцем. Вільгельм ІІ видав указ про те, що всі каплиці а парафії Андоверської церкви, у Гемпширі, мають бути передані ченцям або зруйновані. Одна з проблем стосувалась каплиці у Фокскоті, яку, вочевидь, захищав від руйнування або захоплення місцевий землевласник Едвард де Фоскот. Інша проблема, судячи з усього, стосувалась здійснення правосуддя в монастирських маєтках. Віенок, чернець із Сен-Флорана, ініціював судовий позов проти рива Андовера, щоб прояснити та вирішити ці питання. Алана фітц Флаада запросили засвідчити компромісну угоду, хоча згодом, у 1146 році, папа Євгеній III затвердив Фоскот серед інших володінь пріорату.
Восени 1105 року Алана викликали до Йорка для засвідчення акта, яким Ральф Пейнел передавав відновлений ним пріорат Святої Трійці в Йорку абатству Мармутьє в Турі, а також підтверджував численні майнові дарування самому пріорату та його численних пожертвувань на сам пріорат. У певний момент він також засвідчив дарування Роджером де Нонаном церкви в Тотнесі та різних десятин абатству Святих Сергія і Вакха в Анже; ця пожертва призначалася за упокій душ членів королівської родини.
У травні 1110 року Алан знову перебував при королівському дворі у Віндзорі, де став свідком врегулювання монархом майнового спору між єпископом Ілі Гервеєм Ле Бретоном та єпископом Дарема Ранульфом Фламбардом, який вирішився на користь першого.