Помірні ліси Східної Австралії або Помірні та субтропічні ліси Східної Австралії (ідентифікатор WWF: AA0402) — австралазійський екорегіон помірних широколистяних та мішаних лісів, розташований на сході Австралії.

Географія Екорегіон помірних лісів Східної Австралії простягається уздовж східного узбережжя Австралії через південно-східну частину Квінсленду та схід Нового Південного Уельсу. Він охоплює прибережні рівнини, що лежать на узбережжі Коралового та Тасманового морів, а також гори та плоскогір'я Великого Вододільного хребта. На північний захід від екорегіону поширені тропічні савани Брігалу, а на південь та південний захід — помірні ліси Південно-Східної Австралії.

Геологія екорегіону є дуже різноманітною. У прибережних районах переважають піщані відклади, які утворюють піщані дюни та великий прибережний острів К'Гарі або Фрейзер. У деяких районах на поверхню виходять мезозойські осадові породи. Так, у Сіднейському басейні на півдні переважають пермсько-тріасові пісковики та сланці. На захід від прибережних рівнин лежать розчленовані плато та гірські хребти, основу яких складають вулканічні та метаморфічні породи. Кайнозойська вулканічна активність призвела до утворення великих базальтових потоків. , що лежать на кордоні між Квінслендом та Новим Південним Уельсом, є залишками двох великих щитових вулканів віком від 20,5 до 23,5 мільйонів років. Ерозійна кальдера вулкана є однією з найбільших у світі. Вона відома своїми розмірами, центральним гірським масивом (горою ) та ерозійними структурами, де на поверхню виходять мезозойські та палеозойські породи фундаменту. На південному сході Квінсленду також локально зустрічаються залишки третинних порід, вкриті дурікрустом та латеритною кіркою. На західному краю екорегіону розташоване , де домінують гранітні батоліти.

Територія екорегіону є однією з найбільш густонаселених в Австралії. На північному сході регіону знаходиться Брисбен, найбільше місто та столиця Квінсленду, у якому проживає понад 2,5 мільйони людей, а на південному сході — місто Сідней, столиця Нового Південного Уельсу, в якій проживає понад 5,5 мільйонів людей. Сідней є першим поселенням, заснованим у Австралії британськими колоністами, і наразі він є другим за населенням містом країни.

Класифікація IBRA Згідно з класифікацією екорегіон складається з п'яти біорегіонів: , , , та Сіднейського басейну.

Клімат На більшій частині екорегіону переважає вологий субтропічний клімат (Cfa за класифікацією кліматів Кеппена), а у внутрішніх гірських районах — помірний морський клімат (Cfb за класифікацією Кеппена).

Влітку у прибережних районах поблизу Сіднея температура підіймається до 28 °C, а взимку у прилеглих Блакитних горах на висоті 1000 м вона опускається до 3 °C. У центральній частині Блакитних гір середньорічна кількість опадів коливається від 1100 до 1400 мм. У прибережних районах клімат більш вологий, тут середньорічна кількість опадів становить 1200-1600 мм. Кількість опадів зменшується в міру просування вглиб країни. Так, у місті Армідейл в регіоні за рік в середньому випадає 800 мм опадів. Зими у цьому місті холодні та вологі, а на великих висотах взимку щороку випадає сніг.

Далі на північ, у , температура влітку коливається від 21,5 °C до 19,7 °C. На плато взимку температура коливається від 17,8 °C до 12,3 °C. По всьому регіону більше опадів випадає влітку, ніж взимку, однак на півночі екорегіону середньорічна кількість опадів менша (від 750 до 1100 мм), а їх розподіл менш сезонний.

Флора Завдяки високому різноманіттю форма рельєфу, ґрунтів і мікрокліматів в екорегіоні зустрічаються різноманітні рослинні угруповання. На більшій частині регіону домінують помірні евкаліптові ліси, а в Прикордонних хребтах та в деяких інших районах зустрічаються дощові ліси.

Евкаліптові угруповання, поширені уздовж південно-східного узбережжя Квінсленду та північно-східного узбережжя Нового Південного Уельсу, зазвичай являють собою вологі склерофільні ліси, лісовий намет в яких закритий на 30-70 %. Серед дерев, поширених в цих лісах, найбільш поширеними видами є (Eucalyptus microcorys), (Eucalyptus pilularis), (Lophostemon confertus), рожеві камедеві евкаліпти (Eucalyptus grandis) та майже ендемічні (Eucalyptus cloeziana), які зустрічаються лише в Квінсленді. В густому підліску евкаліптових лісів переважають невисокі широколистяні дерева, ліани, папороті та чагарники.

На південному сході Квінсленду евкаліптові ліси більш сухі, а їх поширення відносно обмежене. У них переважають (Corymbia citriodora), (Corymbia trachyphloia), (Corymbia intermedia), (Eucalyptus acmenoides), (Eucalyptus siderophloia) та (Eucalyptus crebra). У віддалених від узбережжя алювіальних районах домінують (Eucalyptus tereticornis). У деяких частинах південно-східного Квінсленду зустрічаються ізольовані популяції таксонів, характерних для південної частини екорегіону, а багато видів, поширених у низинних районах, досягають тут крайньої північної або південної межі поширення.

У евкаліптових лісах, поширених далі на південь, у Новому Південному Уельсі, переважають (Eucalyptus saligna), (Eucalyptus paniculata) та кулястоплоді чорні евкаліпти (Eucalyptus pilularis). У прибережних районах на півдні регіону поширені (Eucalyptus eugenioides), в районі Новоанглійського плато — (Eucalyptus andrewsii), (Eucalyptus caliginosa), (Eucalyptus nova-anglica), (Eucalyptus melliodora) та (Eucalyptus blakelyi), а в горах Великого Вододільного хребта далі на захід — (Eucalyptus albens).

У захищених, добре зволожених місцевостях, де переважають родючі ґрунти, основою для яких часто виступають магматичні породи, ростуть дощові ліси. Загалом в екорегіоні виділяють чотири типи дощових лісів: субтропічні дощові ліси, сухі дощові ліси, теплі помірні дощові ліси та прохолодні помірні дощові ліси. Перехід від евкаліптових лісів до дощових лісів є складним, і часто на межі між ними формуються мішані евкаліптові ліси, в підліску яких зустрічаються елементи дощових лісів.

Субтропічні дощові ліси є найкраще розвиненим типом рослинності у Новому Південному Уельсі. Вони ростуть у теплих, вологих місцевостях, де середньорічна кількість опадів перевищує 1300 мм. Субтропічні дощові ліси мають два-три деревні яруси, які формують нерівномірний лісовий намет на висоті 30-45 м над землею. Серед дерев, що підіймаються над лісовим наметом, слід відзначити (Argyrodendron trifoliolatum), (Argyrodendron actinophyllum), деякі види фікусів (Ficus spp.), (Sloanea woollsii) та (Toona ciliata), деревина якого високо цінується. Для субтропічних дощових лісів характерні , пальми, дерева з широкими дошкоподібними коренями, здерев'янілі ліани та великі епіфіти. На узбережжях екорегіону зустрічається особливий різновид субтропічних дощових лісів — літоральний дощовий ліс, здатний витримувати високий рівень солі в повітрі. Подібний тип лісів зустрічається на острові К'Гарі, у западинах серед великих піщаних дюн. У ньому переважають квінслендські самшитники (Lophostemon confertus) та (Syncarpia hillii).

Сухі дощові ліси поширені у районах, де середньорічна кількість опадів становить від 600 до 1100 мм. Здерев'янілі ліани та фікуси-душителі тут поширені, як і у більш вологих субтропічних дощових лісах, однак пальми відсутні, а великі епіфіти та дерева з дошкоподібними коренями зустрічаються рідше. Серед поширених у сухих дощових лісах дерев слід відзначити представників родин Сапіндові (Sapindaceae), Молочаєві (Euphorbiaceae), Рутові (Rutaceae) та Миртові (Myrtaceae). Вони формують лісовий намет, над яким підіймаються емерджентні дерева, зокрема квінслендські араукарії (Araucaria cunninghamii), (Brachychiton discolor) та (Flindersia australis). Історично сухі дощові ліси були поширені на південному сході Квінсленду, до вони займали близько півмільйона гектарів. Більша частина цих лісів була знищена та перетворена на сільськогосподарські угіддя і араукарієві плантації.

Теплі помірні дощові ліси менш різноманітні, ніж субтропічні дощові ліси чи сухі дощові ліси. Вони ростуть у прохолодних, вологих районах, де переважають ґрунти з низьким вмістом поживних речовин, і переважно обмежені південною половиною екорегіону. Серед дерев, що переважають у цих лісах, слід відзначити (Ceratopetalum apetalum), жовтий сассафрас (Doryphora sassafras) та сизигіум Сміта (Syzygium smithii). Також у теплих помірних дощових лісах поширені лишайники та наземні папороті.

Прохолодні помірні дощові ліси зустрічаються у районах, де середньорічна кількість опадів перевищує 1750 мм, а ґрунти більш родючі. У цих лісах поширені лише кілька видів дерев, зокрема (Eucryphia moorei) та антарктичні буки (Nothofagus moorei), які можуть утворювати великі насадження.

Угруповання дощових лісів, поширені в екорегіоні, демонструють флористичні зв'язки з іншими регіонами: флора прохолодних помірних дощових лісів близька до флори Тасманії, флора теплих помірних дощових лісів — до флори Північного острова Нової Зеландії, а флора субтропічних та сухих дощових лісів — до флори тропічних дощових лісів Квінсленду, поширених далі на північ.

Для прибережних частин екорегіону характерні чагарники, чагарникові пустища та пов'язана з ними піщана рослинність. У прибережних чагарниках регіону переважають представники родин Вересові (Ericaceae), Миртові (Myrtaceae), Рутові (Rutaceae), Бобові (Fabaceae), Протеєві (Proteaceae) та Осокові (Cyperaceae). Місцями у прибережних районах переважають рідколісся, у яких домінують банксії (Banksia spp.) та (Eucalyptus racemosa), а у заболочених районах — насадження широколистих мелалеук (Melaleuca quinquenervia). Прибережні пустища та рослинні угруповання, поширені на малородючих субстратах в глибині країни, зокрема серед пісковиків Сіднейського басейну та серед ріолітових і гранітних пагорбів, демонструють подібність флори на рівні родів і навіть окремих видів.

Двома важливими центрами рослинного різноманіття та ендемізму в екорегіоні є пісковикові скелі в районі Сіднея та регіон Прикордонних хребтів. У Прикордонних хребтах росте понад 1200 видів судинних рослин, що відображає різноманіття місцевих екосистем. Під час періоду континентальної посушливості наприкінці кайнозою цей регіон виконував роль рефугіуму. У Прикордонних хребтах зустрічається приблизно 140 родів дводольних рослин гондванського походження. Понад 70 видів рослин є ендеміками цього району. У Блакитних горах поблизу Сіднея зустрічається 90 видів евкаліптів, або близько 13 % від усіх евкаліптів світу. Майже 130 видів рослин, поширених у Блакитних горах, є рідкісними або перебувають під загрозою зникнення, а 115 видів є ендемічними або майже ендемічними. Багато рідкісних та ендемічних видів рослин мають невеликі ареали, обмежені спеціалізованими середовищами існування, такими як вершини скель та пустища.

Фауна