Блаженний Григо́рій Хоми́шин (у світі Григорій Лукич Хомишин; 25 березня 1867, Гадинківці — 28 грудня 1945, Київ) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 19 червня 1904 року — єпископ Станиславівський.
Як католицький ієрарх і діяч, Хомишин відстоював прозахідну орієнтацію, сприяв латинізації обряду. 1916 року пробував увести григоріанський календар, чим викликав великий опір вірних. 1921 року запровадив обов'язковий целібат священників.
Новомученик УГКЦ, репресований більшовиками в 1945 році. 27 червня 2001 зачислений папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних. День пам'яті — 28 грудня.
Життєпис
Ранні роки Хомишин Григорій Лукич народився 25 березня 1867 року в селі Гадинківцях Гусятинського повіту Тернопільського округу, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (до 17 липня 2020 — Гусятинського, нині — Чортківського Тернопільської области, Україна) в селянській родині середніх статківЗ вірою і терпінням. Єпископ мученик Григорій Хомишин. — Івано-Франківськ : Нова зоря. — 1997. — C. 3.. Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, згодом закінчив цісарсько-королівську Тернопільську гімназію. У 1888–1893 роках навчався на богословському факультеті Львівського університету. Після закінчення навчального закладу був рукоположений на священника 19 травня, а відтак став катедральним сотрудником у СтаниславовіМудрий С. Нарис історії церкви в Україні. — Рим, 1990. — С. 262. Тогочасний станиславівський єпископ Юліан (Сас-Куїловський), звернувши увагу на талановитого молодого священика, 1893 року відправив його до Віденської богословської академії на п'ятирічні богословські студії «Августинеум» поглиблювати знання з теології, де Григорій Хомишин ґрунтовніше ознайомився з особливостями пастирської діяльності римо-католицьких священників, проник у суть окцидентальної (західної) релігійної ідеологіїМельничук П. Владика Григорій Хомишин — патріот, місіонер, мученик. — Рим-Філадельфія, 1979. — С. 21.. Про те, що навчання у Відні сильно вплинуло на формування поглядів майбутнього єпископа свідчить його лист митрополиту Андреєві Шептицькому від листопада 1943 року:
У Відні Хомишин здобув ступінь доктора богословських наук і в березні 1899 року повернувся у Станиславів, де протягом 2 років працював на посаді катедрального служителя. Відтак був направлений парохом до міста Коломиї.
Ректор духовної семінарії у Львові (1902–1904).
Єпископство
Австрійський період У неділюKronika. Konsekracja // Kurjer Stanisławowski. — 1904. — № 977 (12 czerwca). — S. 2. 19 червня 1904 року Митрополит Андрей Шептицький, Перемиський владика Костянтин Чехович і Архієпископ вірменського обряду Йосиф Теодорович, які потягом зі Львова разом з намісником Анджеєм Потоцьким і крайовим маршалком Станіславом Бадені прибули до міста о 10:30, звершили висвячення й інсталяціюKonsekracja ks. biskupa Dr. Chomyszyna // Kurjer Stanisławowski. — 1904. — № 978 (19 czerwca). — S. 1. новопризначеного Владики у Станиславівській катедрі. Після богослужіння та інших заходів у катедрі відбувся урочистий похід до єпископського палацу, де нового єпископа від імені українців вітав хлібом-сіллю посол сейму Йосиф Гурик. Потім владика вітав з балкону люд, приймав різні делегації. Після полудня в театрі імені Монюшка на честь нового єпископа відбувся концерт. О 3-й год у новому приміщенні семінарії розпочався обід для духовенства, а після концерту в палаці єпископа — обід для представників влади. Тости промовили митрополит Шептицький, владика Хомишин, намісник Потоцький, крайовий маршалок Бадені, митрат о. Фацевич, посол Гурик, посол Буковини Смаль-Стоцький, повітовий маршалок Ценський, радник Каранович, генерал-командувач Фройнд. Архієпископ Теодорович завершив шерег тостів промовою «Любімося!», а намісник Анджей Потоцький подарував новому владиці пару гарних конейIntronizacja biskupa ks. dr. Chomyszyna // Kurjer Lwowski. — 1904. — № 171 (21 czerwca). — S. 3. .
Як єпископ Станиславівської єпархії, значно розбудував релігійно-суспільне життя: заснував духовну семінарію (1907), почав видавати квартальник для священиків «Добрий Пастир» (1931–1939), перебрав тижневу газету «Нова Зоря», яка стала органом протегованої Хомишиним Української католицької народної партії. З ініціативи Хомишина створено у парафіях мережу читалень «Скала», велася харитативно-допомогова діяльність: Товариство Івана Милостивого, кооператив «Священича Поміч», «Дієцезіальний фонд» тощо.
Хомишин сприяв діяльності різних монаших чинів і згромаджень та релігійних організацій; політично відстоював лінію «нормалізації» з польською державою та постулат автономії українських земель, випустивши брошуру «Українська проблема» (, 1930), згодом відступив від «нормалізаційної політики». У жовтні 1929 у Римі відбулося закладення першого каменю під будову Української Греко-Католицької колегії, на це будівництво папа Пій ХІ виділив 10 млн лір, посвячення здійснював Станіславський єпископ Хомишин з українськими єпископами.
Перша світова війна, Українська революція У роки національно-визвольної революції в Україні після перенесення Української Національної Ради Західно-Української Народної Республіки зі Львова до Станіслава надав приміщення для Національної Ради ЗУНР в Станіславі, брав участь у її засіданнях і нарадах. Активно закликав населення до вступу в Українську Галицьку Армію. Направляв до УГА священників як капеланів для ідеологічного зміцнення військ, виховання солдатів в національному дусі.
Після утворення ЗУНР Григорій Хомишин брав участь у підготовці її малої конституції — «Тимчасового основного закону».
Впровадження Католицької Акції У 1933 році єпископ Григорій Хомишин звернувся до вірних з пастирським листом, у якому обґрунтовував необхідність впровадження Католицької Акції в українському суспільстві, наголошував на занепаді моралі та відповідальності кожного мирянина перед ЦерквоюМельничук П. Владика Григорій Хомишин. Львів, 1997. — С. 256. У відозві «Організаційні основи католиків» від 21 жовтня 1934 року, єпископ навчав, як організовувати католицькі об'єднання на місцях, вказував на те, що Акція повинна бути аполітичною, але повинна працювати на оздоровлення суспільства і лише таким чином впливати на політичні події. Разом із цією відозвою єпископ сповіщав про створення нового товариства під назвою «Скала», яке мало стати основою для розбудови в Станіславській єпархії ідей Католицької Акції. Відозва і лист про створення нового товариства були розіслані по усіх парафіях єпархії. Крім того, «Скала» отримала свій статут, який теж було розіслано до відома усіх парохів. Від часу отримання парохами листів рекомендувалося змінити офіційну назву читалень, що тоді практично працювали при кожній парафії з «Парохіальна читальня» на «Парохіальна читальня „Скала“», що означало перехід усіх інституцій такого характеру в пряме підпорядкування Головному відділу товариства «Скала» у Станіславові. Статут «Скали» свідчив, що об'єднання мало допомагати у поширені й поглибленні освіти й культури серед українського народу та покращувати його релігійно-моральне життяЗа розвиток «Скали» // Нова Зоря. 1936. Р. ХІ. Ч. 79..
Єпископ надав право товариству «Скала» при кожній парафії закладати читальні, які стали б її інтелектуальним центром. Проти таких нововведень у Станіславській єпархії виступили дві українські організації — «Просвіта» і «Ревізійний Союз Кооперативів», вважаючи, що Г. Хомишин впроваджує нове об'єднання для витіснення вже існуючих. Звичайно, такі думки мали право на існування, бо, скажімо, читальні «Скали» створювали конкуренцію читальням «Просвіти», яку останні розуміли як замах на монополію. Зрештою, Хомишин пояснював, що конкуренція не найгірший чинник розвитку, та й функції і завдання цих організацій були різними, що не заважало розвиватись усімМельничук П. Владика Григорій Хомишин. Львів, 1997. — С. 257—258..
Друга світова війна
Ув'язнення і смерть У важких і непевних часах Другої світової війни Григорій Хомишин вважав, що священики за будь-яких обставин повинні залишатися зі своїм народом, він не схвалював тенденції еміграції галицької інтелігенції у західні країни в останні дні перед приходом більшовиків. 26 січня 1944 року у своєму зверненні «До Всечесного духовенства Станіславської дієцезії», він наголосив:
Після відновлення більшовицької влади в Галичині у 1944 році репресії проти греко-католицької церкви, які тепер очолив полковник КДБ Георгій Карпов, стали ще жорсткішими, ніж були у 1939—1941 роках. Смерть митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р., що мав великий авторитет, значно спрощувала завдання радянської влади щодо ліквідації Греко-католицької Церкви. Більшовики прагнули серед іншого використати поділ Церкви на орієнталістів та окциденталістівГайковський М. Московська патріархія — спільниця і знаряддя більшовицького режиму в ліквідації греко-католицької церкви // Київська Церква. — 2000. — № 2. — С. 14—20. Рішення про арешт владики Григорія було прийняте 26 березня 1945 р. у Львові. Його звинувачували, зокрема, в антирадянській діяльності. У постанові відзначалося:
Г. Хомишина звинувачували також в активній співпраці з гітлерівськими окупантами, підтримці проголошеної українськими націоналістами незалежної держави 30 червня 1941 р.:
11 квітня 1945 р. «Народний комісар державної безпеки УРСР» та «прокурор Львівської області» затвердили рішення позбавити Г. Хомишина волі. Того ж дня працівник Станіславівського управління Народного комісаріату державної безпеки Свистун отримав ордер № 634 на арешт і обшук єпископаСергійчук В. Нескорена Церква: подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу. — К.: Дніпро, 2001. — С. 21. 10 травня 1945 року після допитів станіславівському єпископові було висунуто обвинувачення, які зводилися до 4 пунктів:
проводив антирадянську діяльність у період Другої Речі Посполитої; займав «капітулянтську» позицію в «польський» період діяльності, «активно допомагав польським реакційним профашистським властям в ополяченні українського населення Західної України, був організатором партії „Українська Національна Обнова“ і товариства „Скала“, через які вів антирадянську агітацію»; був колабораціоністом, бо радісно зустрівши німецьких окупантів, Хомишин особисто проявив себе активним їх посібником; пропонував усьому духовенству надавати активну допомогу німцям у їх війні проти Радянського Союзу. У посланнях і відозвах закликав молодь їхати на примусові роботи в Німеччину, віддавав накази духовенству «грабити українське населення»; був прихильником утворення самостійної української держави 30 червня 1941 р., агітував священників «йти в ОУН і банди УПА для активної боротьби проти Радянської влади».
Єпископ Г. Хомишин, як засвідчують матеріалам архіву КДБ, був ознайомлений із обвинуваченнями 12 травня 1945 р.
21 грудня того ж року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я владику перевели з внутрішньої тюрми НКВД УРСР до лікарні Лук'янівської в'язниці, де 28 грудня 1945 р. він помер. У спеціальному акті лікар Фридберг зазначив, що це трапилося «при явищах наростаючої серцевої слабкості, від старечої дряхлості і аліментарної дистрофії». Проте численні свідки, серед яких Петро Герилюк-Купчинський, підтверджують, що смерть Владики Хомишина настала після тривалих побоїв на допитах.
Місце поховання Єпископа Григорія Хомишина не встановлене. Найімовірніше, тіло поховане на Лук'янівському цвинтарі, який знаходиться недалеко однойменної в'язниці. За іншою, також правдоподібною версією, воно могло бути похованим в урочищі «Биківня» на околиці Києва — відомому місці страти десятків тисяч жертв сталінського режиму.
Погляди
Окцидентальний рух
Реформа календаря