Битва під Бужином (битва біля Бужинського перевозу) — битва, що відбулася 27—28 серпня 1677 року між об'єднаним козацько-московським військом під командуванням гетьмана Івана Самойловича та князя Григорія Ромодановського, і османсько-кримськими військами під проводом Ібрагіма-паші («Шайтана») та хана Селіма I Ґерая під час московсько-турецької війни (1676—1681). Події розгорталися на правобережному плацдармі біля переправи через Дніпро поблизу села Бужин, за 20 кілометрів на північ від Чигирина.

Передумови

Кампанія 1677 року

Здобувши перемогу над польськими військами під Журавном попереднього року, армія Ібрагіма-паші 29 червня 1677 року вирушила з Дунаю в Україну. Кампанія залучила близько 65 тисяч осіб (за різними оцінками — від 60 до 80 тисяч), у тому числі 15 тисяч яничар та іншої турецької піхоти, 20–30 тисяч сербів, волохів і молдаван, а також 20–40 тисяч кримських татар; османи мали 35 гармат. Османський командувач планував здобути Чигирин, а потім за три дні рушити на Київ. Чигирин захищав залог із 9 тисяч осіб: солдатів, стрільців та українських козаківСедов П. В. Оборона Чигирина в 1677 г. // Российское государство в XIV—XVII вв. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2002. — С. 484—505..

Ще в березні—квітні московський уряд вирішив направити проти османів дві армії. 23 травня Великий полк князя Василя Голіцина вирушив з Москви до місця зосередження — Севська. Бєлгородський і Севський полки під командуванням князя Ромодановського збиралися в Бєлгороді. Розгортання основних сил на значній відстані від Дніпра було зумовлене необхідністю прикрити кордон від можливих ворожих дій з боку Речі Посполитої. Армія Ромодановського налічувала 34 500 осіб. Коли стало зрозуміло, що турецько-кримські війська йдуть на Чигирин, а не Муравським шляхом, війська рушили на допомогу фортеці. Вони пересувалися надзвичайно повільно. Облога Чигирина розпочалася 3 серпня, і лише 10 серпня армія Ромодановського дійшла до річки Акрополот (за понад сто кілометрів від фортеці). Там московські війська з'єдналися з козаками гетьмана Івана Самойловича (20 тисяч осіб), після чого простояли на місці ще три дні, ймовірно, чекаючи на підрозділи, що відстали. Царські війська (за винятком столичних стрільців і двох виборних московських солдатських полків) являли собою слабоорганізовану масу, бойові якості якої викликали дискусії серед істориків. Водночас козацько-московські війська суттєво переважали османів у артилерії, маючи 126 гарматВодарский Я. Е. Международное положение Русского государства и русско-турецкая война 1676—1681 гг. // Очерки истории СССР. Период феодализма. XVII в. — М.: Изд-во АН СССР, 1955. — С. 522—524..

Князь Голіцин вирушив із Путивля 7 серпня і досяг берега Дніпра вже після того, як османські війська відступили. Його армія складалася з полків «нового строю», що вирізнялися настільки слабкою дисципліною, що уряд видавав зброю драгунам і рейтарам лише під час бойових дій, але не на марші, справедливо побоюючись, що інакше вояки распродадуть свої карабіни та пістолі. Князь просив надіслати зброю з Москви, але її відправили лише 2 вересня, коли потреба в ній уже відпала. Командувачу довелося озброювати своїх підлеглих кустарно виготовленими списами.

На шляху Ромодановський і Самойлович відправили до Чигирина підкріплення — загін полковника Федора Тумашева (615 бєлгородських драгунів та 800 сердюків), який таємно підійшов до облогованої фортеці й уранці 20 серпня з розгорнутими прапорами та під бій барабанів увійшов до міста. Загін зумів уникнути втрат чи то через нерозпорядливість турків, чи то через те, що його пропустили кримські татари, які не бажали перемоги султанських військ із побоювання, що захоплення України турками позбавить Кримське ханство суверенітету.

Форсування Дніпра 24—25 серпня війська досягли берега Дніпра біля Бужинського перевозу. У цьому місці річка значно звужувалася, а правий берег виступав у формі півострова. Ібрагім-паша направив кримського хана зі значними силами до Бужина, щоб перешкодити переправі, однак той спізнився. Кримські загони були відкинуті від берега артилерійським вогнем, і о тритій годині ночі з 26 на 27 серпня розпочалася переправа.

Авангардним загоном командував полковник Аггей Шепелєв із 1-го виборного солдацького полку, а також полковники Верстов, Левенець і Барсук. Безладний вогонь у відповідь з боку османів був придушений вогнем гармат із лівого берега, де Ромодановський особисто керував установкою батарей. Завдяки цьому авангардні підрозділи переправилися майже без втрат. Висадившись на берег, у короткому бою вони відтіснили турецький загін і, захопивши плацдарм, розпочали будівництво ретраншементу.

Командування військами на правобережному плацдармі перейняв генерал-майор Аггей Шепелєв. Уранці 27 серпня на правий берег переправився 2-й виборний полк Матвія Кравкова, а за ним — решта військ, зокрема полк Патріка Ґордона, який залишив докладний опис цих подій у своєму щоденникуМалов А. В. Московские выборные полки солдатского строя в борьбе за Чигирин в 1677—1678 годах // Гордон П. Дневник 1677—1688. — М.: Наука, 2005. — С. 196..

Перебіг битви

Лише в другій половині дня 27 серпня османи атакували союзні позиції. Цей бій вирішив успіх усієї переправи, оскільки на той момент на правому березі перебувало лише кілька полків, проте 1-й та 2-й виборні полки успішно відбили атаку яничарів. Отримавши звіт від хана та османських воєначальників про неможливість стримати союзників, Ібрагім-паша направив їм підкріплення, а з рештою сил зробив останню відчайдушну спробу штурмом взяти Чигирин.

Тим часом Ромодановський і Самойлович переправили ще 15 000 вояків під командуванням полковників Косагова та Новицького, які перейшли у контратаку та відкинули чисельно переважаючі сили ворога.

28 серпня бій відновився. Розширивши захоплений плацдарм, союзники завершили переправу й, здобувши вирішальну перемогу, переслідували й гнали ворога на п'ять верст від Дніпра. Османи зазнали тяжких втрат (близько 10 000 убитих, за даними французького посольства у Константинополі Ф. де ла КруаОсманская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в XVII в. Ч. II / Отв. ред. Г. Г. Литаврин. — М.: Памятники исторической мысли, 2001. — С. 127.); син кримського хана та сини паші загинули на полі бою.

У традиційній історіографії втрати козацько-московського війська оцінювалися у 2 460 убитих і близько 5 000 поранених. Уперше ці цифри оприлюднив радянський історик Я. Водарський. Проте сучасні дослідники В. Веліканов та М. Нечитайлов, перевіривши архівні посилання, встановили відсутність загальних документів про втрати армії. Наявні ж документи щодо окремих підрозділів свідчать про значно менші втрати: наприклад, полк Шепелєва, який першим форсував Дніпро й узяв на себе основний удар, втратив 15 осіб убитими, 4 пораненими та 8 зниклими безвісти.

Наслідки Поразка під Бужином змусила Ібрагіма-пашу в ніч на 29 серпня поспіхом зняти облогу Чигирина та відступити, щоб уникнути оточення. Перемога військ Ромодановського та Самойловича врятувала фортецю, у якої вже вичерпувалися боєприпаси, і ознаменувала успішне завершення кампанії 1677 року.

Заслуги командирів виборних полків, які витримали перший удар ворога, були відзначені підвищенням у званнях: Аггей Шепелєв отримал чин генерал-поручика, а Матвій Кравков — генерал-майора. Перемогу під Бужином за її значенням та масштабом історики іноді порівнюють із перемогою польського короля Яна III Собеського у битві під Хотином 1673 рокуDavies, Brian L. Warfare, State and Society on the Black Sea steppe, 1500—1700. — Routledge, 2007. — P. 160..

Див. також Чигиринські походи Бахчисарайський мирний договір Польсько-турецька війна (1672—1676)

Примітки

Література Великанов В. С., Нечитайлов М. В. «Азиатский дракон» перед Чигирином. Чигиринские походы 1677—1678 гг. — М. : Русские витязи, 2019. — 252 с. — ISBN 978-5-6041924-7-4. Водарский Я. Е. Международное положение Русского государства и русско-турецкая война 1676—1681 гг. // Очерки истории СССР. Период феодализма. XVII в. — М. : Изд-во АН СССР, 1955. — С. 522—524. Малов А. В. Московские выборные полки солдатского строя в борьбе за Чигирин в 1677—1678 годах // Гордон П. Дневник 1677—1688. — М. : Наука, 2005. — С. 196—197. — ISBN 5-02-009861-2. Седов П. В. Оборона Чигирина в 1677 г. // Российское государство в XIV—XVII вв. — СПб. : Дмитрий Буланин, 2002. — С. 484—505. — ISBN 5-86007-305-4. Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в XVII в. Часть II / Отв. ред. Г. Г. Литаврин. — М. : Памятники исторической мысли, 2001. — 400 с. — ISBN 5-88451-114-0. Davies, Brian L. Warfare, State and Society on the Black Sea steppe, 1500—1700. — Routledge, 2007. — ISBN 978-0-415-23986-8. Perrie, Maureen. The Cambridge History of Russia. Volume 1: From Early Rus' to 1689. — Cambridge: Cambridge University Press, 2006. — ISBN 0-521-81227-5.