Кримськотатарська лазня, хамам () — споруда або приміщення, обладнане для гігієнічних процедур за допомогою гарячої води та пари, яке також слугувало осередком культурного спілкування та центром суспільного життя. Лазні бували ханськими, громадськими й приватними, мали різноманітні розміри та архітектуру. Принцип роботи всіх кримських хамамів був єдиним, а відрізнялися вони перш за все внутрішнім оздобленням та зовнішнім виглядом. Вони були загальнодоступними для всіх верств населення.

Історія та інженерні рішення Формування архітектурно-функціонального типу кримськотатарського хамама відбувалося під впливом античної та візантійської традицій терм (зокрема системи підлогового обігріву — гіпокауст), а також класичного османського будівництва. У період Кримського ханства будівництво громадських лазень вважалося богоугодною справою та проявом меценатства ханської династії Ґераїв і місцевої знаті.

Особливою рисою кримських хамамів була система водопостачання та опалення. Вода подавалася керамічними трубами із джерел або підземних водоводів (каризів). Серцем інженерної системи була піч ( — кюльхан), розташована нижче рівня підлоги. Гаряче повітря та дим циркулювали через спеціальні цегляні канали під підлогою ( — пекло) і всередині стін, забезпечуючи рівномірне й довготривале прогрівання кам'яних плиток підлоги та повітря у приміщеннях.

Опис і банний ритуал

Лазні в Криму були не лише місцем для миття людини, а й осередком постійного соціального контакту. Вони мали величезну популярність як серед чоловічого, так і серед жіночого населення кримськотатарських міст і селищ. Жінки, вирушаючи до хамама, одягали найкраще вбрання, брали із собою частування, пригощали одна одну й проводили час у тривалих розмовах. Частота відвідування лазень кримськотатарськими жінками дивувала навіть англійських аристократів, звиклих до гігієнічної охайності.

Будівлі хамамів вражали своєю величчю, а їхні залишки нині є пам'ятками архітектури та культурної спадщини. Крани () та елементи інтер'єру нерідко позолочували. Чоловіки іноді залишалися в лазнях на всю ніч до ранку.

За плануванням кримськотатарський хамам традиційно складався з трьох основних послідовних зон: Перша кімната — роздягальня ( — джамекян, або сіни). Тут відвідувач змінював повсякденний одяг на біле банне покривало ( — пештемаль) та взував спеціальне дерев'яне взуття ( або  — наліни, капкаби), яке захищало ноги від гарячої підлоги. Проміжні кімнати ( — соуклук), де температура поступово підвищувалася, готуючи тіло до жару. Головне мийне приміщення (парилка;  — харарет). Тут відвідувача обслуговував банщик ( — телляк). Підлога в цій кімнаті підігрівалася знизу. Гаряча вода подавалася у спеціальні настінні мармурові або кам'яні чаші ( — курна). Підлогу поливали водою, щоб трохи охолодити її, а також для нагрівання та зволоження повітря.

У центрі парильного приміщення облаштовували великий піднятий мармуровий стіл-лежанку заввишки близько 30 см — «камінь живота» ( — гьобек-таші). На ньому банщики виконували масаж, правку суглобів, розтирання мильною піною за допомогою рукавички з кінського волосу ( — кесе) та обливання гарячою водою.

Потім відвідувача обтирали й покривали великим сухим простирадлом та відводили назад до кімнати відпочинку, де за бажанням пропонували солодощі, каву, шербет або люльку для куріння.

Пара у приміщенні подавалася знизу за принципом давньоримських терм. Оригінальна система опалення за допомогою каналів для гарячого повітря під кам'яною підлогою дозволяла досягти ефекту «рівного жару» — однаково рівномірної температури в усьому приміщенні. Для жінок будували окремі будівлі або ділили лазневий комплекс на чоловічу та жіночу частини з окремими входами, проте обслуговування було таким самим, як і в чоловіків.

Найвідоміші історичні комплекси У середньовічному Криму діяли десятки хамамів у великих міських центрах: Сари-Ґюзель (збудована 1532 року ханом Сахібом I Ґераєм) — найвідоміша лазня Бахчисарайського палацу. Споруда мала куполи з круглими світловими отворами, заскленими опуклим склом («сонячні очі»), і функціонувала за призначенням до початку XX століття. Біюк-Хамам у Карасубазарі (Білогірськ) — монументальний комплекс із двома відділеннями, відомий своїм багатим інтер'єром. Середньовічні лазні Ґезльова (Євпаторія) — пам'ятка зодчества XVI століття, що діяла як банний комплекс понад 400 років (до 1987 року).

Примітки

Література