Кукуру́дзяний (стеблови́й) мете́лик (Ostrinia nubilalis) — один із найнебезпечніших шкідників кукурудзи у світі та один із найважливіших шкідників цієї культури в Україні. Вид уперше описав 1796 року німецький ентомолог Якоб Гюбнер, який навів його під назвою Pyralis nubilalis. В Україні усталеною ентомологічною назвою виду є «кукурудзяний (стебловий) метелик».

Вид походить із Західної Палеарктики та поширений у Європі, Північній Африці, Західній і Центральній Азії; у Північній Америці є інтродукованим. В Україні зона значної шкідливості охоплює лісостепову і північну частину степової зони.

Морфологічний опис

Імаго метелика має розмах крил 25–32 мм. Передні крила самця бурувато-коричневі або світло-коричневі, з широкою світлою зубчастою смугою вздовж зовнішнього краю та темною плямою біля середини переднього краю; забарвлення загалом темніше — від блідо-коричневого до бурувато-сірого, з жовтими плямами, перев'язями та бахромою. Задні крила світлі, бурувато-жовті, з блідо-жовтою серединною перев'яззю. У самиці передні крила світліші — від біло-жовтих до біло-коричневих, із буруватими тонкими кутастими лініями поперек крил і темнішими краями; задні крила блідо-жовтувато-сірі, зі світлішою серединною перев'яззю.

Метелики першого покоління літають із червня до середини липня, другого — з кінця серпня до середини вересня. Імаго активні переважно вночі та в сутінках, удень сидять на рослинах із нижнього боку листків, склавши крила дашкоподібно. Після виходу з лялечки метеликам необхідне додаткове живлення; для визрівання статевих продуктів потрібні також краплі вологи. Недостатня вологість призводить до зменшення чисельності шкідника. Метелики здатні до активних перельотів на відстань до 2–3 км.

Для імаго характерні війчасті ниткоподібні вусики, округлий лоб і губні щупики, довжина яких у 2–2,5 раза перевищує діаметр очей.

Статевий диморфізм добре виражений. Різностатеві особини відрізняються будовою статевих придатків, а також вторинними статевими ознаками. Зокрема, у самця гомілки середніх ніг тонкі, вкриті дрібними лусочками із зубчастою вершиною. Найпомітнішою зовнішньою ознакою статі є забарвлення передніх крил: у самця вони темніші, бурувато-коричневі, тоді як у самиці — біло-жовті або світло-коричневі.

Центролецитальні яйця мутно-кремові, плоскоовальні, завдовжки 0,30–0,48 мм. Самиця відкладає їх на нижній бік листків купками по 10–15 і більше, причому яйця налягають одне на одне черепицеподібно. Кладка залита швидкотвердіючими виділеннями, через що нагадує краплю стеарину.

Гусінь завдовжки 20–25 мм, довгаста, сірувато-жовта, іноді з рожевим або червонуватим відтінком, із поздовжньою темною смугою на спині та темними крапками. Голова, потиличний і анальний щитки бурі. Сегменти тіла мають щетинконосні бородавки.

Лялечка завдовжки 18–20 мм, жовто-коричнева або блідо-коричнева, з видовженим заднім кінцем і чотирма гачкоподібними шипиками на кремастері.

Схожі види За морфологічною будовою кукурудзяний (стебловий) метелик близький до інших видів роду Ostrinia, зокрема до щавелевого метелика Ostrinia palustralis, Ostrinia scapulalis (щетинконогого метелика), Ostrinia narynensis та Ostrinia persica. Від щавелевого метелика його можна відрізнити за забарвленням передніх крил: у O. palustralis вони жовті, з широкими червоними смугами.

Життєвий цикл

В Україні кукурудзяний метелик зазвичай розвивається в одній ґенерації на рік. Кількість поколінь і особливості розвитку шкідника залежать від природно-кліматичних умов. Найбільш сприятливими для розвитку виду є території із середньою температурою липня–серпня понад 20 °C та кількістю опадів 200–300 мм.

Зимуює доросла гусінь в стеблах пошкоджених рослин, стерні та інших рослинних рештках. Навесні гусениці після зимівлі заляльковуються, коли середньодобова температура підвищується до 15–16 °C. Перед заляльковуванням вони переміщуються у вологіші частини стебла та вигризають у його бічній стінці отвір, залишаючи тонку зовнішню шкірку, яку згодом розриває метелик під час виходу.

Стадія лялечки триває 10–25 днів залежно від температури й вологості. Метелики виходять із лялечок приблизно через 10 діб. Їхній літ триває від кінця травня до початку липня і, як правило, збігається з початком викидання волотей кукурудзи. Від 50 до 75 % популяції метеликів вилітає протягом трьох тижнів.

У південній частині Лісостепу та північній частині Степу шкідник розвивається в одному поколінні. У західній частині цієї території трапляються форми із середнім за розміром пахучим апаратом самців, а у східній — форми з великим пахучим апаратом. У Степовій зоні друга генерація розвивається частково, факультативно; тут поширені ксерофільна форма без пахучого апарату та різні перехідні форми. У західній частині України за сприятливих умов розвиваються два повних покоління. У самців цієї форми пахучий апарат відсутній, а сама раса має підвищені вимоги до вологозабезпечення.

Фенологія кукурудзяного метелика тісно пов'язана з фенологією основної кормової культури. Для появи перших кладок яєць необхідна сума ефективних температур 375 °C, а для початку масової яйцекладки — 430 °C. Для початку яйцекладки необхідно, щоб нічні температури становили не менше 14 °C, для масової яйцекладки — від 17°С.

Після виходу з лялечки через 3–5 днів відбувається спарювання та самиці починають відкладати яйця. Період яйцекладки триває 15–25 днів. Плодючість самиці зазвичай становить 250–1250 яєць, у середньому — 300–500; за окремими даними, в особливо сприятливих умовах вона може досягати 2700–3000 яєць. Яйця відкладаються переважно на рослини кукурудзи у фазі цвітіння, а також на інші кормові рослини, купками по 5–40, зазвичай по 10–15 яєць на нижньому боці листків. Кладка може містити до 40 яєць.

Залежно від температури повітря стадія яйця триває 3–14 діб, після чого з них виходить гусінь. В суху погоду (вологість нижче 30%) з підвищеною температурою (вище 30 °C) значна кількість яйцекладок відпадає від листка і гине. У перші години після вилуплення гусениці живуть відкрито на поверхні рослини, після чого швидко вгризаються у пазухи верхніх листків, під обгортки качанів та в інші захищені місця.

Починаючи з третього віку, гусениці проникають усередину стебел, ніжок качанів і волотей, а також у качани, де виїдають між рядами зерен довгі звивисті ходи та камери. У стеблах вони утворюють ходи й порожнини з отворами назовні, з яких висипається руда червоточина (бурове борошно). В одному стеблі або качані можуть одночасно перебувати кілька гусениць. Гусінь молодших віків заселяє переважно верхню та середню частини рослин, а старших — переважно середню; можлива також їх міграція з однієї рослини в іншу. Молодші гусениці (I–II, частково III віків) переважно живляться ніжними тканинами листків і волотей, тоді як гусениці III–IV віків переходять на тканини стебел і молоде зерно. Пошкоджуючи стебло, вони можуть перегризати судинно-волокнисті пучки, порушуючи живлення рослини. За оптимальних умов розвитку — температури +23…+28 °C та відносної вологості повітря не нижче 80 % — гусениці живуть 13–58 діб. Завершивши розвиток, перед похолоданням вони скупчуються переважно в нижній частині стебла, де залишаються на зимівлю.

На півдні України частина гусені першого покоління може відразу заляльковуватися, унаслідок чого в серпні–вересні розвивається друга генерація, яка зазвичай не встигає повністю розвинутися.

Розвитку та розмноженню шкідника сприяють теплі зими, високі середньодобові температури та підвищена вологість. За нестачі вологи чисельність шкідника зменшується. Для реалізації потенційної плодючості метеликів оптимальними є температура повітря 18–30 °C та вологість понад 70 %, а для розвитку яєць — температура близько 25 °C і вологість повітря 90–100 %.

Поширення Кукурудзяний (стебловий) метелик поширений у Північній півкулі. Його ареал охоплює Європу, частину Північної Африки та південно-західної Азії, а в Північній Америці — територію від Канади до південних районів США. У Європі спостерігається розширення ареалу виду з півдня на північ.

В Україні кукурудзяний метелик поширений майже повсюдно. Зона його значної шкодочинності охоплює Лісостеп і північну частину Степу; найбільше ураження спостерігається в Лісостепу та Степу, зокрема в Полтавській, Вінницькій, Черкаській та Харківській областях. Осередково шкідник трапляється також у Поліссі. Найбільша чисельність і шкодочинність спостерігаються в районах зі значними площами посівів кукурудзи. На півдні лісової зони шкідник зосереджується переважно на коноплях і хмелі, у степовій зоні — на кукурудзі та просі, рідше на дводольних рослинах. У західній частині України спостерігається значна різноманітність пошкоджуваних рослин. Крім того, стебловий метелик розвивається на овочевих, бобових, злакових, технічних, олійних та інших культурах, а також на деяких бур'янах.

Поширенню та масовому розвитку кукурудзяного метелика сприяють теплий клімат, високі середньодобові температури, достатня вологість і наявність кормових рослин. Важливим чинником поширення шкідника є велика кормова база: за даними за 2023 рік, площа посівів кукурудзи в Україні становила понад 4 млн га. Найсприятливішими для розвитку є території із середньою температурою липня–серпня понад 20 °C та кількістю опадів 200–300 мм. За нестачі вологи чисельність шкідника зменшується. Сприятливими для його розвитку та розмноження є також теплі зими. Розширенню чисельності шкідника сприяють недотримання сівозміни та агротехнології, несвоєчасний обробіток ґрунту і наявність рослинних решток.

Шкодочинність

Кукурудзяний (стебловий) метелик є поліфагом і пошкоджує близько 250 видів рослин із різних родин. Найбільшу перевагу віддає кукурудзі. Пошкоджує багато злакових культур, зокрема сорго, рис, овес, жито, ячмінь, чумизу; бобових — горох, сою, люпин, конюшину; пасльонових — картоплю, томати, перець, тютюн. Також пошкоджує технічні та олійні культури — соняшник, сафлор, рамі, бавовник, кенаф, кунжут, мак та інші. У південних районах ареалу заселяє також різні деревні та чагарникові рослини, зокрема чай і цитрусові. Серед дикорослих рослин пошкоджує осот, полин звичайний, щирицю.

Гусінь пошкоджує усі основні органи рослини — листки, стебла, волоті та качани. Живлячись усередині стебел, гусениці вигризають ходи та перегризають судинно-волокнисті пучки, унаслідок чого порушується транспорт води й продуктів асиміляції, що негативно впливає на ріст рослини та формування зерна. Симптоми пошкодження стають помітними наприкінці серпня у вигляді червоточини, яку гусениці викидають назовні через прогризені отвори разом з екскрементами. Пошкоджені стебла втрачають міцність, передчасно засихають, що підвищує їхню схильність до вилягання, згинання та ламання; пошкоджені волоті також можуть ламатися. Пошкодження стебел також може спричиняти затримку цвітіння та зменшення розмірів листків і міжвузлів, а пошкодження волотей — погіршення запилення.

Інтенсивність пошкодження залежить від строків сівби кукурудзи та збігу розвитку шкідника з відповідними фазами розвитку рослин. Пошкодження качанів створюють умови для проникнення збудників хвороб, зокрема фузаріозу, пухирчастої і летючої сажки та гнилей. Ураження зерна фітопатогенами може призводити до накопичення мікотоксинів, що знижує його посівні та харчові якості та може робити непридатним для використання.

За результатами досліджень на промислових посівах кукурудзи в Котелевському районі Полтавської області у 2015–2016 роках, ураженість окремих гібридів гусінню сягала 56 %, а в господарствах, де кукурудзу вирощували в монокультурі, — 96–98 %. Розраховані втрати врожаю становили 4,9–19,2 ц/га.

У серпні—вересні 2017 року стебловий метелик був поширений в усіх агрокліматичних зонах України: у серпні ним було уражено 1–12 % посівів зернової кукурудзи, подекуди — 17–21 % рослин, а до початку третьої декади вересня пошкоджено 4–26 % рослин та 3–20 % качанів.