Культура ямкової кераміки (, приблизно 3500–2300 рр. до н. е.) — культура мисливців-збирачів у Південній Скандинавії, поширена переважно вздовж узбережжя Свеаланду, Геталанду, Аландських островів, північно-східної Данії та південної Норвегії. Попри мезолітичний за характером спосіб господарювання, за традиційною періодизацією її відносять до неоліту, оскільки вона існувала в період поширення землеробства у Скандинавії. Носії ямкової керамічної культури були переважно морськими мисливцями та підтримували активний обмін як із землеробськими громадами внутрішніх районів Скандинавії, так і з іншими мисливцями-збирачами Балтійського моря.

Носії ямкової керамічної культури являли собою генетично однорідну й відокремлену популяцію, що походила від давніших скандинавських мисливців-збирачів (SHG). Культура виникла у східно-центральній Швеції близько 3500 р. до н. е. і поступово витіснила культуру лійчастого посуду в прибережних районах Південної Скандинавії. Згодом протягом кількох століть вони співіснували з культурою лійчастого посуду.

Приблизно з 2800 р. до н. е. ямкова керамічна культура співіснувала з культурою бойових сокир, яка була наступницею культури лійчастого посуду в Південній Скандинавії. Близько 2300 р. до н. е. ямкова керамічна культура була поглинута культурою бойових сокир. Подальша Північна бронзова доба була поєднанням елементів ямкової керамічної культури та культури бойових сокир.

Сучасні скандинави, на відміну від саамів, мають часткове генетичне походження від носіїв ямкової керамічної культури.

Історія

Генетичні дослідження показують, що носії ямкової керамічної культури, на відміну від їхніх неолітичних сусідів, походили від давніших скандинавських мисливців-збирачів. На момент виникнення ямкової керамічної культури ці мисливці-збирачі продовжували мешкати на північ від землеробської культури лійчастого посуду. Їхні керамічні традиції були пов’язані з традиціями культури ямково-гребінцевої кераміки. Через це ямкову керамічну культуру часто об’єднують із гребінцевою керамічною культурою в комплекс, відомий як ямково-гребінцева керамічна культура (Pit–Comb Ware).

Ямкова керамічна культура виникла приблизно 3500 р. до н. е. Найдавніші її пам’ятки виявлені у східно-центральній Швеції, де, ймовірно, вона змінила культуру лійчастого посуду. Подальше поширення ямкової керамічної культури супроводжувалося зникненням поселень культури лійчастого посуду на значній частині Південної Скандинавії. Вона поширилася на узбережжя Данії, південної Швеції, південної Норвегії, а також на численні острови Балтійського моря, зокрема Еланд, Готланд та Аландські острови. Підтримувалися активні контакти з громадами мисливців-збирачів Фінляндії та східної Балтії. На початковому етапі ямкова керамічна культура співіснувала з культурою лійчастого посуду. Хоча обидві культури обмінювалися товарами, їхні носії, судячи з археологічних та генетичних даних, мали виразно відмінну ідентичність і практично не змішувалися. Під час поширення ямкової керамічної культури носії культури лійчастого посуду спорудили низку оборонних частоколів, що може свідчити про конфлікти між цими групами. Археологічні дані також вказують на високий рівень насильства серед носіїв ямкової керамічної культури. Протягом понад тисячі років свого існування ця культура залишалася надзвичайно стабільною та зазнала відносно незначних змін.

Приблизно з 2800 р. до н. е. ямкова керамічна культура певний час співіснувала з культурою бойових сокир та культурою поодиноких поховань, які змінили культуру лійчастого посуду в Південній Скандинавії. Обидві були варіантами культури шнурової кераміки. Як і носії культури лійчастого посуду, представники культур шнурової кераміки в цей період споруджували низку оборонних частоколів, що може свідчити про насильницькі конфлікти між ними та носіями ямкової керамічної культури. Хоча вплив культури бойових сокир простежується в похованнях ямкової керамічної культури, її носії, судячи з усього, не змішувалися з представниками культури бойових сокир. Приблизно 2300 р. до н. е. ямкова керамічна культура злилася з культурою бойових сокир. Подальша Північна бронзова доба є поєднанням елементів ямкової керамічної культури та культури бойових сокир.

Поселення Поселення ямкової керамічної культури зазвичай розташовувалися вздовж узбережжя. Її носії переважно жили в хатинах.

Господарство

Господарство ямкової керамічної культури ґрунтувалося на рибальстві, полюванні та збиральництві. На пам’ятках ямкової керамічної культури знаходять кістки лося, оленя, бобра, тюленя, морської свині та свині. Велика кількість свинячих кісток на деяких пам’ятках походить від дикого кабана, а не від свійських свиней. Особливо важливим було полювання на тюленів. Саме тому носіїв цієї культури називали «затятими мисливцями на тюленів» або навіть «інуїтами Балтійського моря».

Для способу життя була характерна сезонна міграція, як і для багатьох інших спільнот мисливців-збирачів. Ймовірно, громади ямкової керамічної культури у Східній Швеції більшу частину року проводили у своїх основних поселеннях на узбережжі, а сезонно вирушали у внутрішні райони — полювати на кабанів, добувати хутрових тварин, здійснювати обмін із землеробськими громадами внутрішніх районів. Такий сезонний характер взаємодії може пояснювати унікальну у південно-західній частині Естерйотланду. За керамікою вона належить до ямкової керамічної культури, але за знаряддями праці та зброєю — до культури лійчастого посуду.

Носії ямкової керамічної культури, судячи з усього, були спеціалізованими мисливцями, які торгували продуктами тваринного походження з населенням різних районів Балтійського моря.

Знаряддя праці Набір знарядь ямкової керамічної культури відрізнявся залежно від регіону. Частково це різноманіття було зумовлене місцевими джерелами сировини. Водночас у багатьох регіонах широко використовувалися рибальські гачки, гарпуни, риболовні сітки, грузила для сіток. На західному узбережжі Скандинавії у великій кількості трапляються черешкові наконечники стріл, виготовлені з крем'яних пластин. Імовірно, їх використовували під час полювання на морських ссавців.

Кераміка

Однією з характерних рис ямкової керамічної культури є величезна кількість уламків кераміки, що виявляються на її пам’ятках. Свою назву культура отримала від типової орнаментації кераміки: горизонтальних рядів ямок, вдавлених у поверхню посудини до її випалювання.

Деякі посудини мали плоске дно, тоді як інші — округле або загострене дно, що полегшувало їхнє стійке встановлення в ґрунті або на вогнищі. За формою та орнаментацією ця кераміка відображає вплив гребінцевої керамічної культури Фінляндії та інших районів північно-східної Європи, яка сформувалася у VI–V тисячоліттях до н. е.

З глини, а також із кістки, виготовляли невеликі фігурки тварин. Вони також мають подібність до мистецтва гребінцевої керамічної культури. Велику кількість керамічних фігурок знайдено на пам’ятці Єттбеле на острові Йомала на Аландських островах. Серед них є фігурки, які поєднують риси тюленя та людини.

Поховання

Носії ямкової керамічної культури ховали померлих на кладовищах. Більшість розкопаних поховань цієї культури відома з Готланду, де на численних пам’ятках, що мають кілька культурних шарів, виявлено близько 180 могил. Однією з таких пам’яток є Вестерб'єрс.

Зазвичай померлих ховали у плоских ґрунтових могилах способом інгумації, хоча траплялися й кремації. На відміну від носіїв культури лійчастого посуду, вони не споруджували мегалітичних гробниць. Поховання ямкової керамічної культури також відрізняються від поховань культури лійчастого посуду використанням червоної вохри.

До поховального інвентарю належали — керамічні посудини, ікла кабана, свинячі щелепи, підвіски із зубів лисиці, собаки та тюленя, гарпуни, списи, рибальські гачки з кістки, кам’яні та крем’яні сокири, інші предмети. Наявність виробів зі сланцю та бойових сокир свідчить про широкі контакти носіїв ямкової керамічної культури з іншими культурами Північної Європи та Балтійського регіону. У одному й тому самому кладовищі ховали людей усіх вікових категорій та обох статей. Ознак істотної різниці у соціальному статусі за похованнями не виявлено. Водночас наявність поховальних будиночків та вторинних поховань свідчить про досить складні й різноманітні поховальні звичаї.

Культура Носії ямкової керамічної культури мали анімістичну космологію, подібну до світогляду носіїв гребінцевої керамічної культури та інших мезолітичних спільнот мисливців-збирачів Балтійського регіону.

Фізична антропологія Остеологічні вимірювання показали, що носії ямкової керамічної культури мали певні фізіологічні адаптації до холодного клімату. Порівняно з іншими сучасними їм групами вони характеризувалися вужчими носами, коротшими ногами, нижчою мінеральною щільністю кісток. Ці особливості інтерпретуються як адаптації до холодного клімату.

Генетика Генетичні дослідження носіїв ямкової керамічної культури показали, що вони були надзвичайно генетично однорідною популяцією, що може свідчити про її походження від невеликої групи засновників.

Уже в дослідженні Мальмстрем (2009) було вилучено мітохондріальну ДНК у 17 представників ямкової керамічної культури з Готланду. Вісім осіб належали до гаплотипів , сім — до , по одному — до , та . Ці результати спростували попередні припущення про спорідненість носіїв ямкової керамічної культури із саамами. Натомість вони виявилися генетично ближчими до сучасних балтійських народів, естонців та скандинавів.

У генетичному дослідженні, опублікованому в у березні 2010 року, було встановлено, що носії ямкової керамічної культури мали дуже низьку частоту — близько 5 % — алеля −13910*T, який тісно пов'язаний зі здатністю перетравлювати необроблене молоко. Це різко відрізняється від сучасних шведів, серед яких частота цього алеля становить близько 74 %. На той момент залишалося незрозумілим, чи зростання частоти цього алеля у шведів було наслідком генетичного змішування, чи природного добору.

У дослідженні, опублікованому в Science у квітні 2012 року, було проаналізовано представника ямкової керамічної культури. Він мав «генетичний профіль, який не був повністю представлений у жодній дослідженій сучасній популяції».

Інше дослідження, опубліковане в Science у травні 2014 року, проаналізувало мітохондріальну ДНК шести представників культури. Чотири зразки належали до U4d, один — до U, один — до .

У дослідженні серпня 2014 року було встановлено близьку генетичну спорідненість носіїв ямкової керамічної культури з людьми катакомбної культури, які, як і носії PWC, мали високу частоту материнських гаплогруп U5 та U4. Ці лінії пов'язують із західнєвропейськими мисливцями-збирачами (WHG) та (EHG).

Дослідження, опубліковане в Nature у вересні 2014 року, показало, що представники ямкової керамічної культури переважно належали до генетичного кластера скандинавських мисливців-збирачів (SHG).

У дослідженні Proceedings of the Royal Society (січень 2015 року) було проаналізовано мітохондріальну ДНК 13 представників культури з Еланду та Готланду. Четверо з Еланду мали гаплогрупи H1f, T2b, K1a1 та U4a1. Серед десяти представників із Готланду чотири мали U4, двоє — U5, двоє — K1a1, один — HV0. Дослідження показало, що ямкова керамічна культура була генетично відмінною від культури лійчастого посуду, але близько спорідненою з давнішими мезолітичними мисливцями-збирачами Скандинавії та Західної Європи. Було також встановлено, що носії PWC залишили генетичний слід у сучасних скандинавів, хоча його частка, безумовно, не перевищує 60 %.

Дослідження Nature Communications (січень 2018 року) виявило генетичну безперервність між скандинавськими мисливцями-збирачами (SHG) та ямковою керамічною культурою й підтвердило генетичну відмінність носіїв PWC від носіїв культури лійчастого посуду.