Зіновій Денисович Нестайко (?, Бучач — 1933, УРСР)— український військовик, учасник Першої світової війни та Української галицької армії, згодом працівник цукрової промисловості в УСРР, репресований радянськими органами державної безпеки.
Життєпис
В УСС Народився у родині Нестайків в Бучачі. Його батьком був Діонізій Порфирович Нестайко, греко-католицький декан у Бучачі. Напередодні Першої світової війни Зенон Нестайко закінчив Бучацьку гімназію. У молодості Зіновій Нестайко служив у війську та був пов'язаний із українським військовим рухом. Під час Першої світової війни був добровольцем Легіону Українських січових стрільців та воював на Російському фронті. Воював у званні четаря в 3-й сотні, де командував четою (взводом).
В радянській Україні Після завершення українських визвольних змагань служив в Українській галицькій армії. Наприкінці 1920-х років змінив політичні погляди та переїхав із Західної України, яка перебувала у складі Польщі, до Української Соціалістичної Радянської Республіки. Оселився у Проскурові (нині Хмельницький), де працював на цукровому заводі. Згодом працював у Бердичеві.
У 1933 році Зіновія Нестайка заарештували радянські органи державної безпеки. Йому інкримінували шпигунство на користь «імперіалістичних держав». Під час слідства як компрометуючі обставини розглядали його військову службу в Австро-Угорській армії, навчання у духовній семінарії та знання п'яти іноземних мов. Додатково згадувалося походження з родини греко-католицького духовенства, зокрема діяльність його батька Діонізія Нестайка.
Після арешту Зіновій Нестайко зник із життя родини. Його син Всеволод Нестайко, який згодом став відомим українським письменником, більше не бачив батька. У дитячій пам'яті Всеволода залишився епізод останньої зустрічі, коли батько перед арештом дав йому цукерки.
Родина
Діонізій (Денис) Порфирович Нестайко — батько, греко-католицький декан у Бучачі. Нестайко Юліан Денисович — брат, сотник Легіону УСС. Всеволод Нестайко — син, український письменник.
Джерела
Юзич Ю. Юліан Нестайко і Віденська сотня УСС. Історична Правда, 3 квітня 2025.