Поняття, акроніми та жаргон Європейського Союзу (ЄС) — це набір термінів, що виник як форма скорочення для швидкого вираження (офіційного) процесу в ЄС, (неофіційної) інституційної робочої практики, або органу, функції чи рішення ЄС, і який є загальнозрозумілим серед посадовців ЄС або зовнішніх осіб, які регулярно співпрацюють з інституціями ЄС.

Розширення Європейського Союзу

Застереження про баланс / Пункт про балансування (Balance clause): важливий бюрократичний механізм у переговорній рамці. Він дозволяє ЄС призупинити відкриття або закриття будь-яких інших переговорних кластерів, якщо країна-кандидатка суттєво відстає у виконанні ключових реформ за розділами 23 (Правосуддя) та 24 (Безпека). Поступова інтеграція (Gradual integration / Phasing-in): концепція в рамках політики розширення, згідно з якою країна-кандидат може поступово долучатися до окремих програм, політик та спільного ринку ЄС ще до набуття повноправного членства, як винагорода за успішне виконання реформ. Принцип зворотності (Reversibility): фундаментальний елемент переглянутої методології розширення ЄС (2020 року). Він дозволяє призупинити переговори про вступ або повторно відкрити вже закриті переговорні розділи, якщо країна-кандидатка демонструє стагнацію або відкат у реформах (особливо у сфері верховенства права). Принцип регати (Regatta principle): підхід ЄС до процесу розширення, згідно з яким кожна країна-кандидат просувається до членства з власною швидкістю, залежно від її індивідуальних успіхів у виконанні умов та реформах, а не синхронними групами (блоками). Принцип «Фундаментальні сфери передусім» (Fundamentals First): наріжний камінь оновленої методології розширення. Цей підхід означає, що реформи у сфері верховенства права, базових прав людини, боротьби з корупцією, а також функціонування демократичних інституцій та економіки (Кластер 1) є абсолютною передумовою для просування в усіх інших секторальних сферах переговорів.

Acquis communautaire, а також усі акти, ухвалені в рамках другої та третьої підвалин Європейського Союзу, та спільні цілі, викладені в Договорах. Правовий доробок постійно розвивається і містить: принципи та цілі Договорів; законодавство, ухвалене згідно з Договорами; прецедентне право Суду Справедливості; декларації, резолюції та міжнародні договори у сфері діяльності ЄС. Берлінський процес (Berlin Process): дипломатична ініціатива, започаткована у 2014 році, спрямована на підтримку європейської інтеграції держав Західних Балкан, посилення регіональної співпраці та інфраструктурного розвитку. Венеційська комісія (Venice Commission): Європейська комісія за демократію через право — дорадчий орган Ради Європи. Хоча вона не є інституцією ЄС, її висновки є визначальними для оцінки Європейською комісією якості реформ у країнах-кандидатах (особливо у сферах правосуддя, антикорупції, виборчого законодавства та прав національних меншин). Висновок Європейської комісії (Avis / Opinion of the European Commission): офіційний документ Єврокомісії, який готується у відповідь на заявку європейської країни про вступ до ЄС. Саме на основі цього детального аналізу Європейська рада ухвалює рішення про надання (або ненадання) статусу країни-кандидата. Внутрішній ринок / Єдиний європейський ринок (Internal Market / European Single Market): економічний простір Європейського Союзу, у якому гарантуються «чотири свободи»: вільний рух товарів, послуг, та робочої сили. Поступова інтеграція до Єдиного ринку є ключовою метою на шляху до повноправного членства. Втома від розширення (Enlargement fatigue): політичний жаргон, що описує зниження ентузіазму, скептицизм або небажання політиків та громадян всередині ЄС щодо прийняття нових членів (термін набув популярності після великих хвиль розширення 2004 та 2007 років). Генеральний директорат з питань сусідства та переговорів про розширення (Directorate-General for Neighbourhood and Enlargement Negotiations, DG NEAR): ключовий підрозділ Європейської комісії, який безпосередньо відповідає за політику розширення ЄС, відносини зі східними та південними сусідами, а також за координацію фінансової передвступної допомоги. Двосторонні зустрічі (Bilateral meetings): зустрічі в межах офіційного скринінгу, під час яких держава-кандидатка представляє Європейській комісії та її генеральним директоратам, на якому етапі підготовки вона перебуває щодо ухвалення та імплементації законодавства ЄС за кожним переговорним розділом. Делегація для участі у переговорах про вступ (Negotiating delegation): офіційна команда урядовців, парламентарів та експертів, яка представляє країну-кандидатку та безпосередньо забезпечує перемовини про вступ до ЄС. Очолюється головним переговірником. Договір про приєднання (Accession treaty): договір, що підписується державами-членами ЄС та країною, що приєднується, після завершення переговорів про вступ. Набуває чинності лише після ратифікації всіма підписантами, встановлюючи умови приєднання, права та обов'язки нової держави-члена, а також механізм адаптації до інституцій ЄС. Договір про приєднання 1972 року був угодою між Європейськими Співтовариствами та чотирма країнами (Данією, Ірландією, Норвегією та Великою Британією) щодо їхнього вступу до ЄС. Він був підписаний 22 січня 1972 року, і Данія, Ірландія та Велика Британія стали повноправними державами-членами 1 січня 1973 року після процедур ратифікації. Норвегія не ратифікувала договір після того, як його відхилили на референдумі у вересні 1972 року. Договір про приєднання 1979 року був угодою між Європейськими Співтовариствами та Грецією щодо її вступу до ЄС. Він був підписаний 28 травня 1979 року, і Греція стала повноправною державою-членом 1 січня 1981 року після процедури ратифікації. Договір про приєднання 1985 року був угодою між Європейськими Співтовариствами та двома країнами (Іспанією та Португалією) щодо їхнього вступу до ЄС. Він був підписаний 12 червня 1985 року, і Іспанія та Португалія стали повноправними державами-членами 1 січня 1986 року після процедур ратифікації. Договір про приєднання 1994 року був угодою між Європейським Союзом та чотирма країнами (Австрією, Фінляндією, Швецією та Норвегією) щодо їхнього вступу до ЄС. Він був підписаний 26 липня 1994 року, і Австрія, Фінляндія та Швеція стали повноправними державами-членами 1 січня 1995 року після процедур ратифікації. Норвегія знову не приєдналася, оскільки її референдум не пройшов. Договір про приєднання 2003 року був угодою між Європейським Союзом та десятьма країнами (Чехією, Естонією, Кіпром, Латвією, Литвою, Угорщиною, Мальтою, Польщею, Словенією, Словаччиною) щодо їхнього вступу до ЄС. Він був підписаний 16 квітня 2003 року, і вони стали повноправними державами-членами 1 травня 2004 року після процедур ратифікації. Договір про приєднання 2005 року був угодою між Європейським Союзом та двома країнами (Болгарією та Румунією) щодо їхнього вступу до ЄС. Він був підписаний 25 квітня 2005 року, і вони стали повноправними державами-членами 1 січня 2007 року після процедур ратифікації. Договір про приєднання 2011 року був угодою між Європейським Союзом та Хорватією щодо її вступу до ЄС. Він був підписаний 9 грудня 2011 року, і Хорватія стала повноправною державою-членом 1 січня 2013 року після процедури ратифікації. Дорожня карта у сфері верховенства права (Rule of law roadmap): стратегічний документ, яким країна-кандидатка затверджує перелік ключових реформ у сфері правосуддя, фундаментальних прав і свобод та строки їх виконання. Затвердження цього документа є умовою відкриття (opening benchmark) першого переговорного кластера «Фундаментальні сфери». Дорожня карта щодо реформи державного управління (Public administration reform roadmap): документ, яким країна-кандидатка затверджує перелік ключових реформ у системі державного управління та терміни їх виконання; слугує основою для моніторингу прогресу з боку Європейської комісії. Європейська перспектива (European perspective): офіційне політичне визнання з боку Європейського Союзу права певної країни стати його членом у майбутньому (за умови виконання необхідних критеріїв). Цей крок зазвичай передує офіційному наданню статусу країни-кандидатки. Європейська політична спільнота (European Political Community, EPC): міжурядовий форум, започаткований у 2022 році. Хоча він не є заміною процесу розширення або інституцією ЄС, він слугує важливою платформою для політичного діалогу та координації між державами-членами ЄС, країнами-кандидатками та потенційними-кандидатками на найвищому рівні. Звіт про скринінг (Screening report): документ, який готує Європейська комісія за результатами двосторонніх зустрічей з країною-кандидаткою. Містить оцінку рівня наближення законодавства до acquis ЄС, реалістичності планів подальшого наближення та адміністративної й інституційної спроможності країни. Звіт щодо країни / Звіт про прогрес (Country Report / Progress Report): щорічний документ (частина Пакета розширення), який Європейська комісія публікує щодо кожної країни-кандидата або потенційного кандидата. Він містить дуже детальний аналіз ситуації за кожним із 33 переговорних розділів, оцінку рівня підготовки до членства та рекомендації на наступний рік. Інтеграційна здатність / Абсорбційна здатність (Integration capacity / Absorption capacity): здатність самого Європейського Союзу приймати нових членів без шкоди для власного функціонування, процесу ухвалення рішень, інституційної структури та ефективності спільних політик. Інструмент передвступної допомоги (Instrument for Pre-accession Assistance, IPA): головний фінансовий механізм ЄС, спрямований на підтримку реформ у країнах-кандидатках та потенційних кандидатках (зокрема на Західних Балканах) на їхньому шляху до повноправного членства. Кластери (Clusters): тематичні блоки, що об'єднують переговорні розділи. Відповідно до переглянутої у 2020 році методології розширення ЄС, 33 розділи згруповані у 6 кластерів. Кластер «Фундаментальні сфери» завжди відкривається першим і закривається останнім. Копенгагенські критерії (Copenhagen criteria): основні умови, яким повинні відповідати країни-кандидатки. Включають: політичні критерії (стабільність демократичних інститутів, верховенство права, права людини), економічні (діюча ринкова економіка) та здатність брати на себе зобов'язання членства (адміністративна спроможність для впровадження acquis).

Країна-кандидатка на членство в ЄС (Candidate country): статус країни, яка офіційно прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, і ЄС визнає її прагнення. Надається рішенням Європейської ради. Міжвідомча робоча група (Interagency working group): тимчасовий консультативно-дорадчий орган уряду країни-кандидатки, покликаний сприяти ефективній координації переговорного процесу та визначати шляхи вирішення проблемних питань під час формування переговорної позиції. Міжурядова конференція (Intergovernmental Conference, IGC): офіційний формат переговорів між країною-кандидаткою та урядами країн-членів ЄС для обговорення та узгодження умов вступу. На першій конференції представляється переговорна рамка та делегації сторін. Моніторинг переговорів (Negotiations monitoring): процедура оцінки прогресу країн-кандидаток у виконанні своїх зобов'язань. Здійснюється Європейською комісією під час переговорів та протягом проміжного періоду до набуття чинності Договору про приєднання. Національна програма адаптації законодавства (National Programme for Approximation of Legislation, NPAA): масштабний урядовий документ країни-кандидатки, який деталізує план дій, терміни та перелік відповідальних інституцій для імплементації тисяч актів права ЄС (acquis) у національне правове поле. Опитувальник Європейської комісії (EU Questionnaire): офіційний багатосторінковий документ із тисяч детальних запитань щодо всіх сфер державного управління, економіки та політики. Єврокомісія надає його державі, яка подала заявку на вступ, аби на основі відповідей підготувати Висновок (Avis) щодо надання кандидатського статусу.