Шантінікетан (IPA: [ʃantiniketɔn]) — це район міста Болпур у підрозділі Болпур округу Бірбхум у штаті Західна Бенгалія, Індія, розташований приблизно за 152 км на північ від Калькутти. Його заснував Дебендранат Тагор, а згодом розширив його син, Рабіндранат Тагор, чиє бачення втілилося в сучасне університетське містечко зі створенням університету Вісва-БгаратіPearson, WW.: Santiniketan Bolpur School of Rabindranath Tagore, illustrations by Mukul Dey, The Macmillan Company, 1916. Шантінікетан — це також місце народження індійського лауреата Нобелівської премії Амартії Сена, який був випускником тутешньої школи.
У 2023 році Комітет зі всесвітньої спадщини вніс цей об'єкт до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Історія У 1863 році Дебендранат Тагор узяв у безстрокову оренду землі з двома деревами чхатім (Alstonia scholaris) за щорічну плату в розмірі 5 рупій від Бгубана Могана Сінги, талукдара (землевласника) в Райпурі, Бірбхум. Він побудував там гостьовий будинок і назвав його Шантінікетан («обитель миру»). Поступово вся ця територія стала відома під назвою ШантінікетанBasak, Tapan Kumar, Rabindranath-Santiniketan-Sriniketan (An Introduction), p. 2, B.B.Publication.
Біной Ггош зазначає, що в середині XIX століття Болпур був невеликим поселенням. Він розвивався паралельно із розростанням Шантінікетана. Певна частина Болпура входила до складу заміндарі (земельного володіння) родини Сінга з Райпура. Бгубан Моган Сінга заснував у районі Болпура невелике село й назвав його Бгубанданга. У ті часи воно розташовувалося прямо навпроти Шантінікетана. Бгубанданга була лігвом банди горезвісних дакоїтів (розбійників), які без жодних докорів сумління вбивали людей. Це призвело до конфлікту та протистояння, проте зрештою ватажок банди здався Дебендранату, і розбійники почали допомагати йому в розбудові цієї території. Там росло дерево чхатім, під яким Дебендранат зазвичай медитував. Натхненний Кришталевим палацом, який спочатку звели у Гайд-парку в Лондоні для проведення Всесвітньої виставки 1851 року, а згодом перенесли, Дебендранат збудував залу розміром 60 на 30 футів (приблизно 18 × 9 метрів) для молитов Брахмо Самадж. Дах будівлі був покритий черепицей, а підлога вистелена білим мармуром, тоді як решта конструкції була зроблена зі скла. З перших днів свого існування ця споруда приваблювала безліч людей з усіх околицьGhosh, Binoy, Paschim Banger Sanskriti. It has now been listed in UNESCO in 2023. , part I, 1976 edition, pages 299—304, Prakash Bhaban, Kolkata.
Під час подорожі до Гімалаїв Рабіндранат Тагор уперше відвідав Шантінікетан у лютому 1873 року, коли йому було 12 років. У 1888 році Дебендранат згідно з довірчою декларацією (трастовим договором) передав усю власність для заснування школи Брахмавідьялая. У 1901 році Рабіндранат заснував тут Брахмачар'я-ашрам, який із 1925 року став відомий під назвою Патха Бгавана. У 1913 році Рабіндранат Тагор здобув Нобелівську премію з літератури. Це стало новим визначним досягненням родини Тагорів, яка тривалий час відігравала провідну роль у збагаченні суспільного та культурного життя Бенгалії в багатьох сферах діяльностіDeb, Chitra, Jorasanko and the Thakur Family, Pages 64-65, in Calcutta: The Living City, Volume I, edited by Sukanta Chaudhuri, Oxford University Press.. Атмосфера в маєтку Джорасанко Тхакур Барі, одній із головних резиденцій родини Тагорів у Калькутті, була сповнена літератури, музики, живопису та театру Jorasanko and the Thakur Family by Chitra Deb in Calcutta, the Living City, edited by Sukanta Chaudhuri, Vol I, page 66. Заснований Рабіндранатом Тагором у 1921 році, університет Вісва-Бгараті у 1951 році отримав статус центрального університету та інституту національного значення.
Топографія
Розташування Шантінікетан розташований за координатами 23°41′ пн. ш. 87°41′ сх. д. — 23,68° пн. ш. 87,68° сх. д. на середній висоті 56 метрів (187 футів) над рівнем моря.
Ця територія з двох боків оточена річками Аджай та Копаї. Раніше Шантінікетан мав густий лісовий покрив, проте внаслідок значної ерозії ґрунту деякі ділянки набули безплідного вигляду — це природне явище на місцевому рівні називають хоай. Водночас завдяки наполегливим зусиллям ботаніків у різних частинах міста прижилися та квітнуть рослини й дерева з усієї Індії. Хоча загальне екологічне середовище навколишніх територій із часом змінилося, центральна частина Шантінікетана зберегла свою близькість до природи.
Примітка: На карті поруч показано деякі визначні місця в цьому районі. Усі місця, позначені на карті, пов'язані між собою на більшій повноекранній карті.
За даними перепису населення 2011 року, Шантінікетан не виділено як окремий населений пункт. На карті блоку громади (CD block) Болпур-Шрінікетан на сторінці 718 «Довідника з перепису населення округу Бірбхум (Частина А)» територія, яку займає Шантінікетан, показана як частина муніципальної зони Болпура, а Шрінікетан — як частина Сурула, що має статус статистичного містечка (census town).
Визначні місця За даними Звіту про людський розвиток округу Бірбхум за 2009 рік, Шантінікетан щорічно приваблював 1,2 мільйона туристів.
Рабіндра-Бхавана, заснований у 1942 році невдовзі після смерті поета, є центральним об'єктом університету Вісва-Бгараті. Він включає музей, архів, бібліотека та інші підрозділи. Тут зберігається більша частина рукописів, листування, картин та ескізів Рабіндраната, а також 40 000 томів книг, 12 000 томів підшивок журналів, фотографії та численні речі, пов'язані з життям поета. Зазвичай це одне з перших місць, які відвідують гості Шантінікетана. Музей заснував син поета, Ратіндранат Тагор, як меморіальний музей і дослідницький центр тагорознавства.
Комплекс «Уттараян», який розташований у північній частині міста поруч із Рабіндра-Бгаваною, складається з п'яти будинків, зведених Рабіндранатом: «Удаян», «Шямалі», «Конарк», «Удічі» та «Пунашча». Сади в комплексі «Уттараян» спроєктував і заклав Ратіндранат. «Шямалі» та «Конарк» — це глинобитні будинки. «Шямалі» був експериментальним проєктом, візуальна перспектива якого спиралася на архітектурний стиль Боробудура. Вся зовнішня стіна була прикрашена красивими рельєфами, які виконали студенти інституту мистецтв Кала-Бгавана під керівництвом Нандалала Боса. Фігури санталів (представників місцевого племені) по обидва боки від головних дверей та на східному кутку створив Рамкінкар Байдж. Махатма Ганді та Кастурба Ганді зупинялися в цьому будинку як гості. «Удаян» — найвеличніша будівля в комплексі «Уттараян». Вона призначена для почесних гостей, які відвідують Шантінікетан. Кожен номер в «Удаяні» розташований на різному рівні, що додає цьому будинку індивідуальності. У 2013 році університет Вісва-Бгараті відкрив у комплексі «Уттараян» музей «Гуха-Ггар» у пам'ять про Ратіндраната Тагора.
Комплекс «Ашрам» є найстарішою частиною Шантінікетана, де Дебендранат у другій половині XIX століття збудував будинок «Шантінікетан-Гріха» та прекрасну молитовну залу з вітражного скла. Школа «Патха-Бгавана» з'явилася після того, як Рабіндранат почав постійно мешкати в Шантінікетані. Вона прикрашена чудовими фресками роботи Нандалала Боса. Будинок «Натун-Барі» було зведено у 1902 році для житлових потреб. «Кало-Барі» — це унікальна споруда з глини та кам'яновугільної смоли, що має багате оздоблення. Тут також розташовано безліч інших будівель: «Дехалі», «Сантошалая», «Сінга-Садан», «Двіджавірам», «Дінантіка», «Таладвадж», «Чайтья», «Гхантатала», «Пантхасала», «Ратан-Кутхі», «Маланча» та інші, і кожен із цих об'єктів має власну цікаву історію, яка зумовлює його історичну цінність.
Університет Вісва-Бгараті був заснований як культурний центр із метою дослідження та розвитку мистецтва, мов, гуманітарних наук, музики тощо. У різних сферах з'явилися спеціалізовані інститути: «Чіна-Бгавана» (Інститут китаєзнавства), «Гінді-Бгавана», «Кала-Бгавана» (Інститут образотворчого мистецтва), «Сангіт-Бгавана» (Інститут музики та танцю), «Бгаша-Бгавана» (Інститут лінгвістики та гуманітарних наук), «Ніппон-Бгавана» (Інститут японознавства), «Бангладеш-Бгавана» та інші. Чимало з цих інститутів із їхніми численними спорудами були оздоблені видатними митцями.
Ландшафт Шантінікетана всіяний скульптурами Рамкінкара Баїджа (1906—1980) — це монументальні постаті санталів, які в реальному житті були невіддільною частиною місцевого краєвиду. Сім'я санталів із собакою, група робітників, які біжать на закли its гудок фабрики із розвіяним на вітрі одягом, молотарка — усе це розташовано вздовж головної дороги. Коли Рамкінкар створив «Суджату» — витягнуту постать однієї з учениць Будди — він розмістив її на невеликій відстані від синячого Будди. Нандалал посадив у цьому місці саджанці евкаліпта, знаючи, що одного дня ці високі дерева стануть ідеальним фоном для «Суджати» Рамкінкара. Саме Нандалал Бос створив середовище, де мистецтво стало частиною життя, а діти Шантінікетана виросли, вбираючи ці прекрасні монументи так само природно, як кисень із повітря.
Родина Тагорів у Шантінікетані
Шантінікетан був заснований і розвивався членами родини Тагорів. Його заснувником став Дебендранат Тагор. Рабіндранат Тагор написав у Шантінікетані чимал своїх класичних літературних творів. Його син, Ратіндранат Тагор, був одним із перших п'яти учнів ашраму Брахмачар'я-ашраму в Шантінікетані. Після смерті батька в 1941 році Ратіндранат узяв на себе весь тягар відповідальності за розвиток поселення. Коли у 1951 році університет Вісва-Бгараті отримав статус центрального університету, Ратіндранат був призначений його першим віцеканцлером.
Пратіма Деві, дружина Ратіндраната, мала активні зв'язки з університетом Вісва-Бгараті з самого раннього віку. Вона прожила в Шантінікетані до своєї смерті в 1969 році.
Міра Деві, молодша донька Рабіндраната, після невдалого шлюбу жила в будинку «Маланча», зведеному для неї в комплексі «Ашрам» у 1926 році. Вона померла в Шантінікетані в 1969 році. Крішна Кріпалані, чоловік Нандіти (Бурі), доньки Міри Деві, викладав у Шантінікетані майже 15 років, починаючи з 1933 року. Написана Крішною Кріпалані біографія Тагора стала однією з найкращих з усіх коли-небудь створених.
Двіджендранат Тагор, старший брат Рабіндраната, провів останні двадцять років свого життя в ШантінікетаніDutta, Hirendranath, Santiniketaner Ek Jug, , pp27-32, Viswa Bharati Granthan Vighag, .. Він мешкав у будинку «Двайджавірам» у комплексі Ашрама.
Дінендранат Тагор, онук Двіджендраната, був першим керівником (принципалом) інституту музики «Сангіт-Бгавана» в перші роки його існування. У будівлі «Дінантіка», зведеній у 1939 році, розміщувався «Ча-чакра» (чайний клуб), де співробітники університету Вісва-Бгараті збиралися за чашкою чаю для проведення нарад та відпочинку.
Індіра Деві Чоудхурані, донька Сатьєндраната Тагора, оселилася в Шантінікетані у 1941 році й очолила інститут музики «Сангіт-Бгавана». Протягом короткого періоду вона також виконувала обов'язки віцеканцлера університету.
Супрійо Тагор, правнук Сатьєндраната, був учнем школи «Патха-Бгавана» та студентом університету Вісва-Бгараті, після чого виїхав за кордон для завершення освіти. Він пішов у відставку після того, як найдовше в історії закладу пропрацював на посаді керівника (принципала) «Патха-Бгавани». Зараз він керує «Шішу Тіртха» — установою для дітей-сиріт, переважно з економічно незахищених корінних племен, неподалік від Шантінікетана. Його син Судріпта, який має широкий досвід у сфері освіти, також займається створенням школи у Руппурі поблизу Шантінікетана, що втілює ідеї Рабіндраната.
Фотогалерея
Клімат