У багатьох культурах існує традиція поховання плаценти, яка з організму породіллі після пологів.

Історико-міфологічний контекст

Цей звичай побутував у багатьох куточках світу, а деяких місцях застосовується і в наші дні. Його метою є захистити матір та новонародженого від відьом, злих духів та інших темних сил і запобігти використанню плаценти для наведення порчі Dalacker, с. 258f. . Вважалося, що плацента зберігає тісний зв'язок із матір'ю та дитиною, і чари, вчинені над послідом, здатні нашкодити матері чи немовляті. Щоб вилучити послід із зони впливу лихих сил, його треба було ритуально знищити (наприклад, спалити) або сховати — тобто поховати Dalacker, с. 260. .

У Центральній Європі ця практика задокументована з часів Середньовіччя. За доби Реформації її раціоналізували й зберегли вже з іншим обґрунтуванням: послід слід ховати для того, щоб він не дістався для прибічників забобонних і магічних практик, які таким чином намагалися «викорінити». Це пояснює, чому з XVI століття цей обряд фіксують переважно в протестантських родинах. Проте народне повір'я при збереженні самої практики ще довго утримувало стару уявлення про те, що це відвертає порчу. Вважається, що звичай побутував аж до початку XX століття Dalacker, с. 261. .

Археологічний контекст

Поховання посліду відбувалися в тих же житлових будинках, де проходили пологи. Для цього зазвичай використовували кухонні горщики з домашнього вжитку. Їх закопували у підвалі в місцях, куди з підвальних вікон не падало пряме світло й де зазвичай ніхто не ходив — переважно в кутках приміщень або під підвальними сходами Dalacker, с. 259. .

Археологи підтверджують належність цих знахідок до поховань посліду завдяки гормональному аналізу вмісту. Для цього вимірюють рівень відносно стабільного 17 β-естрадіолу — жіночого статевого гормона Dalacker, с. 261.

Стан досліджень доволі неоднорідний: місця знахідок (як правило, підвали приватних будинків) рідко стають об'єктом цілеспрямованих розкопок, сам феномен почали вивчати відносно недавно, і наразі існують лише регіонально обмежені розвідки Dalacker, с. 257.

У Німеччині на основі знахідок у землі Баден-Вюртемберг (де цей феномен задокументовано найкраще) кількість поховань посліду постійно зростала з початку XVI століття, досягла піку у XVII—XVIII століттях, після чого пішла на спад Dalacker, с. 259. .

Проте знахідки в Гессені, Баварії, Саксонії та Тюрингії свідчать, що це був загальнопоширений звичай, хоча й, підпадав під табу. У польському місті Любань у 20 різних будинках знайшли близько 100 поховань посліду. у своїй експозиції демонструє добірку горщиків, використання яких для поховання посліду було підтверджено аналізами.

Література

Примітки