Олекса Бордун (18 березня 1886, Снятин — 1944, Ковачова, Словаччина) — український громадський і політичний діяч, поручник Української Галицької армії, кооператор, посадник (бурмистр) Снятина. Брав участь в українському студентському русі, підпільній акції зі звільнення Мирослава Січинського зі станиславівської в'язниці, у 1930-х роках працював над встановленням українського контролю над міською управою Снятина. Загинув у 1944 році на території Словаччини, де був розстріляний радянськими партизанами.

Життєпис

Австрійська доба Народився 18 березня 1886 року в місті Снятин у греко-католицькій родині небагатих міщан. Після закінчення народної школи навчався в Коломийській гімназії. У п'ятому класі через підозру в приналежності до таємного учнівського гуртка був змушений залишити Коломию та перевестися до Державної гімназії з українською мовою навчання в Перемишлі. Через скрутне матеріальне становище родини самостійно заробляв на прожиття. Багато займався самоосвітою: користувався гімназійною бібліотекою, позичав книжки у приватних осіб, проявляв особливий інтерес до суспільно-політичної літератури та брав активну участь у дискусіях молодіжних гуртків. У цей період також долучився до роботи Снятинської секції Українського студентського союзу. У 1908 році склав матуру й закінчив Перемишльську гімназію.

Того ж 1908 року вступив на правничий факультет Львівського університету. Під час університетських студій забезпечував себе сам: працював у студентській харчівні товариства «Труд» у Львові та отримував невелику винагороду від студентів з-поза Львова за збирання відомостей для запису на університетські індекси. Мешкав безкоштовно в Академічному домі на вулиці Супінського.

Брав активну участь в українському студентському та національному русі. 1 липня 1910 року був учасником студентської демонстрації у Львівському університеті за український університет, під час якої польськими шовіністами був вбитий студент Адам Коцко. Восени 1911 року став одним із безпосередніх організаторів конспіративної акції зі звільнення Мирослава Січинського зі станиславівської карної в'язниці «Діброва». До складу підготовчого комітету, окрім Бордуна, входили Микола Цеглинський, Федір Замора та Король (Василь) Старий. На початку листопада 1911 року Бордун разом із побратимами прибув зі Львова до Станиславова, забезпечивши успішний перебіг утечі в'язня. У 1912—1914 роках редагував студентський часопис «Житє» — друкований орган централі драгоманівських середньошкільних гуртків.

Кар'єра військового Під час Першої світової війни Олекса Бордун перебував у Відні та служив у 9-му австро-угорському піхотному полку. У роки Першої світової війни Бордун пройшов навчання на старшинських (офіцерських) курсах і здобув відповідну військову підготовку. Він належав до групи вихідців зі Снятинщини, які в умовах війни після цивільної освіти направлялися до старшинських шкіл та офіцерських курсів, часто на територію корінних австрійських земель.

Згодом О. Бордун перебував у званні хорунжого резерву (нім. Fähnrich in der Reserve) 33-го полку стрільців ландверу (нім. k.k. Landesschützen-Regiment «Sandec» Nr. 33 / SchR. 33). За виявлену мужність та успішні дії в боях проти ворога цісарським розпорядженням (опублікованим у «Віснику розпоряджень для ц.-к. ландверу» № 154 та часописі «Reichspost» від 4 жовтня 1917 року) був відзначений австрійською військовою нагородою — Хрестом «За військові заслуги» 3-го класу з військовою декорацією та мечами (нім. Militärverdienstkreuz 3. Klasse mit der Kriegsdekoration und den Schwertern).

З листопада 1918 року був старшиною УГА. 27 грудня 1918 року під час боїв за Львів Олекса Бордун брав участь у бойових діях у складі українських сил. Для підтримки підрозділів старшини Володимира Букшованого, які наступали на напрямку Персенківка—Зубра, до Зубри була скерована сотня Олекси Бордуна зі Снятинщини. Українські частини того дня здобули Персенківку, а згодом зайняли Сихів, Погулянку та завершили бойові дії в районі Сокільників. 1 січня 1919 року розпорядженням Державного секретаріату військових справ ЗО УНР четар Олекса Бордун, який ніс службу в Коломийському піхотному полку імені гетьмана Петра Дорошенка («Кл ПДор»), був іменований поручником Української Галицької армії.

Керівництво Снятином У 1920 році повернувся до Снятина. Спочатку переховувався, а згодом розпочав працю в кооперативі. У міжвоєнний період Бордун був активним діячем громадського життя Снятина. Працював у місцевому кооперативному русі, згодом став віцебурмистром, а потім бурмистром міста. Брав участь у діяльності культурно-освітніх установ, де час від часу виконував обов'язки бібліотекаря. У 1930-х роках долучився до кампанії за встановлення українського представництва в міській управі Снятина. Після кількох років наполегливої роботи українським діячам вдалося досягти цієї мети, а Бордун став віцебурмистром. Сучасники характеризували його як авторитетного представника місцевої інтелігенції. У вільний час він рибалив на Пруті, а у святкові дні спілкувався з інтелігентами Снятина, які вважали його своїм духовним провідником. У міжвоєнний період Олекса Бордун активно працював в органах місцевого самоврядування Снятина, де тривалий час обіймав посади радного міської ради та віцебурмістра (в окремих джерелах згадується також як бурмістр міста).

Вибори до міської ради Снятина було призначено на 8 січня 1939 року, однак безпосереднє голосування не відбулося через реєстрацію єдиного компромісного списку. Згідно з цією міжнаціональною домовленістю українська, польська та єврейська громади отримали порівну — по 8 мандатів радних. Такий розподіл викликав критику в українській пресі, оскільки за переписом 1931 року українці становили відносну більшість населення міста (46% проти 30,7% євреїв та 21% поляків). Попри несприятливе для українців співвідношення місць, Український клуб радних провів до міської ради своїх представників і, відповідно до досягнутого компромісу, висунув кандидатуру колишнього віцебурмістра Олекси Бордуна на посаду заступника голови міста (віце-бургомістра).

Восени 1939 року, після встановлення радянської влади в Західній Україні, Олексу Бордуна заарештували. Під час німецької окупації він обіймав посаду посадника Снятина. У 1944 році, напередодні повторного приходу радянських військ, Бордун залишив Снятин разом із групою місцевих українців та вирушив на захід. На території Словаччини групу затримали радянські партизани. Бордуна, а також директора Кооперативного союзу Михайла Кантемира, адвоката зі Снятина Степана Іваницю та інших українських вихідців розстріляли на горі поблизу села Ковачова, приблизно за три кілометри від міста Зволен. Відомості про обставини загибелі Бордуна опублікував Михайло Кантемир у журналі «Снятин». За оцінкою автора спогадів, ця інформація походила з достовірного джерела та мала покласти край різним версіям щодо обставин смерті колишнього посадника Снятина. Нагороди Австро-Угорщина: Хрест «За військові заслуги» 3-го класу з військовою декорацією (жовтень 1917) — за виявлену мужність та успішні дії в боях проти ворога .

Примітки

Джерела

.