Комедія кохання () — комедія Генріка Ібсена.
Сюжет оповідає історію поета Фалька і його коханої Свангільд, які бунтують проти лицемірних суспільних умовностей і прагнуть жити заради ідеального кохання. Однак усвідомивши неминучість згасання пристрасті під впливом побуту, Свангільд обирає безпечний шлюб за розрахунком, щоб зберегти святість почуттів у пам'яті, а Фальк іде у світ творити поезію про чистий ідеал.
П'єса опублікована наприкінці 1862 року (і перероблена для перевидання у 1866-му), п’єса зазнала різкої критики за «аморальність», через що її сценічний дебют у Театрі Крістіанії відклався аж до 1873 року, після чого вона з успіхом увійшла до постійного репертуару.
Історія Вперше опублікована 29 грудня 1862 рокуMeyer (1974, 209).. Її найраніша версія, , датується 1860 роком. Після того як у пресі твір назвали «аморальним», спочатку не наважувався поставити його на сценіThe play was branded immoral by M. J. Monrad in the Morgenbladet newspaper. See Meyer (1974, 212—213).. «П'єса викликала бурю ворожості, — написав Ібсен у передмові до неї три роки потому, — лютішу й масштабнішу, ніж ті, якими могла б похвалитися більшість книжок в суспільстві, переважна більшість членів якого зазвичай вважає питання літератури маловажними»Quoted by Meyer (1974, 213).. Як пізніше казав Ібсен, єдиною людиною, яка на той час схвалила п'єсу, була його дружинаWritten in a letter to Peter Hansen on 28 October 1870. See Meyer (1974, 213).. Він переробив п'єсу 1866 року, готуючи її до публікації «як різдвяної книжки», за його власним висловом. Його рішення зробити твір привабливішим для данських читачів, вилучивши багато специфічно норвезьких слів, розглядають як один із ранніх проявів його зневаги до тогочасної норвезької кампанії з очищення мови від іноземних впливівMeyer (1974, 272)..
Перша театральна постановка п'єси відбулася 1873 року (через одинадцять років після публікації): 24 листопада її поставили в Театрі Крістіанії, де зіграв Фалька, — Свангільд, — пастора Стромана, а — ГульдстадаMeyer (1974, 402—403).. П'єса стала постійною частиною репертуару театру: протягом наступних 25 років її поставили 77 разівЇї успіх спонукав Ібсена замислитися над постановкою свого «Пера Ґінта», для спільної роботи над якою на початку наступного року він звернувся до Едварда Гріга. Див. (1974, 403—404)..
Її перша постановка на нью-йоркському Бродвеї відбулася в 23 березня 1908 рокуInternet Broadway Database article on Love's Comedy.. Лондонська прем'єра п'єси відбулася 28 листопада 1905 року, коли New Stage Club поставив її в Криплгейтському інституті в Лондоні (див. рецензію в Daily News від 29 листопада 1905 року).
Сюжет Двоє студентів — Фальк і Лінд — гостюють у заміському будинку пані Гальм і залицяються відповідно до двох її дочок — Свангільд та Анни. Лінд мріє стати місіонером, а Фальк — великим поетом. У своїх віршах Фальк критикує буржуазне суспільство й наполягає, що потрібно жити пристрасною миттю. Анна погоджується на шлюб із Ліндом, але Свангільд відкидає пропозицію стати музою Фалька, адже поезія — це лише писання, і він може займатися цим сам, не ризикуючи по-справжньому заради своїх переконань.
Фальк вирішує втілити свої ідеї в життя. Коли друзі Анни переконують Лінда не їхати місіонером, а залишитися в затишному житті, піклуючись про дружину, Фальк засуджує їх усіх, заявляючи, що їхні шлюби не мають нічого спільного з коханням. Суспільство обурюється й не хоче, щоб йому нагадували про розрив між ідеалом і дійсністю. Фалька піддають остракізму, але Свангільд захоплюється його мужністю. Вони планують утекти разом і жити відповідно до ідеалу.
Пастор Строман і клерк Стівер намагаються відмовити Фалька, але вимоги пристойності й безпеки не можуть його переконати. Зрештою багатий підприємець Гульдстад запитує, чи зможуть їхні стосунки пережити згасання першого спалаху кохання. Фальк і Свангільд визнають, що не зможуть, і Свангільд приймає пропозицію Гульдстада про безпечний та фінансово забезпечений шлюб, не бажаючи затьмарювати пережите нею кохання до Фалька спостереженням за його згасанням. Фальк вирушає писати пісні, які прославляють чисте кохання, а Свангільд похмуро залишається у світі умовностей — домогосподаркою, яка колись була сповнена пристрасті, а тепер живе спогадами про неї.
Художні засоби і значення Для цієї п'єси Ібсен уперше після 1853 року використав сучасний йому час і римовану віршовану формуMeyer (1974, 209, 211).. Мова п'єси насичена яскравими образами, а Ібсен наділяє персонажів аріями, сповненими пристрасті та поезії. У ній драматизовано буржуазний світ, який Ібсен пізніше зображував у прозових , але «Комедія кохання» підносить персонажів до емблематичного статусу, що більше нагадує , «Бранда» або «Пера Ґінта». Персонажі постають як сучасні типажі, але отримують символічні імена — солома (), лебедина битва (), сокіл (), липа (), золоте місто (), солом'яна людина ().
Ібсен називав «Комедію кохання» продовженням своєї поеми «На висотах» (), оскільки обидва твори досліджують потребу у звільненні; за його словами, обидва вони ґрунтувалися на його стосунках із дружиною Сусанною. У 1870 році він писав, що п'єса «в Норвегії викликала багато суперечок, оскільки люди пов'язували її з обставинами мого особистого життя. Я зазнав значної втрати репутації». Роберт Фергюсон вважає її «найвеличнішою історією кохання» Ібсена й додає, що «усвідомлення того, що [Фальк] бреше, що він і Свангільд добровільно обирають майбутнє, здійснюючи цей акт емоційного самокатування […] надає „Комедії кохання“ надзвичайної проникливості»Ferguson (1996, 89).. Браян Джонсон називає цю п'єсу «блискучою кульмінацією довгого й незграбного учнівства» Ібсена та його першим «безперечним шедевром»Johnson (1980, 104)..
В культурі
У «Невеличкій драмі» Валер'яна Підмогильного головна героїня вирішує здійснити подвиг, розірвавши стосунки на піку почуттів і цим уберегти їх від згасання. За кілька днів вона читає таку ж розв'язку в «Комедії кохання» Ібсена, і її спустошує відкриття такої вторинності її вчинку.
Примітки
Література Ferguson, Robert. 1996. Henrik Ibsen, A New Biography. London: Richard Cohen. Johnston, Brian. 1980. To the Third Empire: Ibsen's Early Drama. Minneapolis: U of Minnesota P, 2009. . Meyer, Michael. 1974. Ibsen: A Biography. Abridged edition. Pelican Biographies ser. Harmondsworth: Penguin. . Moi, Toril. 2006. Henrik Ibsen and the Birth of Modernism: Art, Theater, Philosophy. Oxford and New York: Oxford UP. .
Посилання