Тржаска-Хржонще́вський Никано́р Ада́мович ( , , Перм, Російська імперія — , Київ) — український гістолог і патофізіолог польського походження, один із засновників гістофізіології та санітарної освіти населення в Російській імперії, працював у Харківському (1865—1868) і Київському (1868—1888) університетах, професор, завідувач кафедри патологічної фізіології Київського університету, голова Київського товариства лікарів, популяризатор медицини. Випускник Казанського університету.

Працював у провідних німецьких лабораторіях (1861—1864), учень Рудольфа Вірхова. Оволодів найкращими на той час методами гістологічних досліджень. Вперше у світі довів наявність епітелію у альвеолах легень. Розробив метод фізіологічної ін'єкції для забарвлення живих клітин і тканин, за допомогою якого дослідив будову нирок, печінки, жовчних проток, лімфатичних судин. Зробив внесок у вивчення причин інфаркту і впливу порушення кровопостачання нирок на виділення сечі. Досліджував іннервацію і кровоносні судини внутрішніх органів.

Засновник перших у світі популярних лекцій з медицини для широких верств населення.

Біографія

Родина і дитинство

Народився в місті Перм, у родині небагатого польського шляхтича Адама Івановича Хржонщевського, гербу Тржаска. Адам Хржонщевський з 12 до 48 років прослужив у російський армії, звільнився на пенсію у званні молодшого офіцера. Дід Никанора за батьком Ян Тржаска-Хржонщевський був одружений з донькою сандомирського воєводи, родича короля Станіслава Августа Понятовського (за іншими даними — з донькою філософа Казиміра Догеля). Мати — Анастасія Дмитрівна Каратєєва (або Каратаєва) — також була дворянського походження, з села Тростянець Воронізької губернії. Вийшла заміж за Адама, коли їй було лише 12 років.

Никанор був вісімнадцятою дитиною у родині, а загалом мав 23 брати і сестри. До повноліття дожили лише брат Михайло та сестри Єлизавета і Людмила, інші діти Хржонщевських померли від туберкульозу. Від сухот померли також і мати (у 39 років), і батько (у 70 років) Никанора.

Навчався спочатку у (за іншими даними родина жила у Вольську), у 1846 поступив до Другої казанської гімназії, яку закінчив у 1854 році із золотою медаллю.

Студентські роки У 1854 році Никанор поступив на медичний факультет Казанського університету, де його професорами були анатом і патолог , фізіолог та гістолог , хімік Олександр Бутлеров, філолог і мовознавець Віктор Григорович, історик і суспільствознавець . Під час навчання студент Тржаска-Хржонщевський написав дві наукові роботи: «Об окостенении» (1856), «О дыхании» (1858), за які був нагороджений золотими медалями. Після закінчення університету у 1859 році захистив докторську дисертацію, що була присвячена майже невивченому тоді питанню будови надниркових залоз (De glandulis suprarenalibus ratione hystologica perbustratis). Керівник роботи невідомий: ані кафедри гістології, ані спеціаліста з наднирників у тогочасному Казанському університеті не було, а функція цих залоз була невідома у світовий науці. Дослідження Хржонщевським надниркових залоз стало першим у вивченні ендокринної системи в Російській імперії. Пізніше на засіданні Товариства київських лікарів 5 листопада 1888 року, Хржонщевський згадував, що у своїй докторській дисертації він дійшов висновку про те, що

З часів навчання товаришував із російським фізіологом .

Після закінчення університету Никанор не зміг продовжувати наукову роботу, оскільки батьківські фінансові можливості були обмежені. Він влаштувався сімейним лікарем до вдови генерала Івана Нератова Фавсти Єрмолаївни (уродженої Великопольської) у селі Поповка у Казанській губерніїНератов Иван Александрович 1775. Генеалогическая база знаний: персоны, фамилии, хроника . Лікував як членів генеральської родини, так і усіх, хто потребував допомоги. Тут він зустрів свою майбутню дружину — молодшу доньку генерала Єлизавету, з якою одружився у листопаді 1860 року, за іншими даними — Єлизавету Дмитрівну Степанову.

Стажування за кордоном З 16 лютого 1861 року по 19 жовтня 1864 року Никанор Адамович коштом Казанського університету та за сприяння куратора навчальних закладів князя перебував на стажуванні за кордоном для вдосконалення знань в області патології й терапії. Він відвідав ряд європейських клінік та лабораторій впродовж двох років, зокрема , Альберта Келлікера, Йоганна Мюллера, Гайнріха Бамбергера, Карла Людвіга. У 1862 році Вяземський змінив місце роботи і фінансування припинилося. Деякий час Хржонщевський жив на придане дружини, допоки не зустрів у Німеччині Миколу Пирогова, який написав два листи до міністра освіти з проханням підтримати молодого дослідника. Втім, листи не дали результату. Тоді Пирогов порадив звернутися за фінансовою допомогою до великої княгині (яка раніше вже підтримувала Пирогова). Княгиня задовольнила прохання і термін відрядження був продовжений ще на два роки.

Особливо приязні відносини у Хржонщевського склалися з німецьким патологом і фізіологом Рудольфом Вірховом. З ним Никанор Адамович підтримував тісний зв'язок все життя, поважав Вірхова як вченого, засновника вчення про клітинну структуру живого і клітинну патологію. Вірхов, у свою чергу, дуже високо оцінював Тржаска-Хржонщевського й у своєму відгуку писав:

У лабораторії Вірхова Никанор Адамович швидко оволодів методом сріблення тканин і став його використовувати у власних дослідженнях, попри те, що деякі авторитетні вчені заперечували інформативність цієї гістологічної методики. Результатом її застосування стала перша публікація Никанора Адамовича у закордонному виданні. В ній були викладені дані, отримані у Вюрцбурзькому університеті, в лабораторії професора Ферстера. Дослідження було присвячене вивченню епітеліального шару альвеол легень.

Харківський період З 1865 року Хржонщевський був призначений приват-доцентом, а у 1867 — професором Харківського університету. Після його приїзду до Харкова виявилося, що кандидат на посаду приват-доцента має прочитати відкриту лекцію. Якість лекції Хржонщевського здійняла хвилю оплесків. Його було призначено приват-доцентом з гігієни, з читанням лекцій із загальної патології, гістології, ембріології, порівняльної анатомії, токсикології та судової медицини.

У цей же час від туберкульозу померли обидві сестри Никанора. Він взяв до свого дому на виховання малолітніх племінників.

У 1866 році заснував гістологічну лабораторію, яка за період з 1866 по 1869 роки опублікувала 18 науково-дослідних праць у найкращих німецьких наукових журналах. Практично всі роботи виконані учнями Хржонщевського (Генріх Гіршман (брат офтальмолога Леонарда Гіршмана), І. Сакс, , , Микола Афанасьєв, та інші), а сам він надрукував у Virchows Archiv узагальнювальну роботу, де звітував перед світовим науковим товариством про створення нової гістологічної школи у Харківському університеті.

У 1868 році Хржонщевський балотувався на посаду ординарного професора Харківського університету, але більшість професорів висловилися проти. Тоді він подав заявку на таку ж посаду до Київського університету.

Київський період

7 грудня 1868 року відбулося засідання Ради Київського університету, на якому професор Василь Покровський запропонував кандидатуру Никанора Хржонщевського на посаду професора кафедри гістології. Проте на цю посаду ще раніше був висунутий професор Петро Перемежко, тому за спільною згодою на пропозицію професора Юлія Мацона Хржонщевського обрали ординарним професором і завідувачем вакантної кафедри загальної патології. Це була одна з перших кафедр у Російській Імперії, де викладалася нова навчальна дисципліна — загальна патологія.

Спочатку Хржонщевському на кафедрі допомагав його учень Микола Афанасьєв, який переїхав за вчителем з Харкова. Проте в січні 1878 року Афанасьєв помер від тифу, і Хржонщевському довелося практично самостійно вести й наукову, і педагогічну роботу на кафедрі. Адміністрація університету ігнорувала численні звернення Никанора Адамовича та не надавала йому жодної посадової одиниці (кафедра складалася із самого професора та лаборанта-прибиральника). Але навіть за таких умов за підтримки студентів та молодих лікарів Хржонщевський продовжував активну наукову діяльність.

Протягом 5 місяців 1870 року Хржонщевський перебував у відрядженні за кордоном з науковою метою.

У 1869 році студент І. М. Кісельов під керівництвом Хржонщевського виконав дослідження лімфатичних судин печінки, використавши новаторську методику фізіологічної ін'єкції індигокарміну in vivo. Було покладено початок цілому направленню в науці — експериментальній гістофізіології. Поряд з морфологічними роботами в лабораторії професора Хржонщевського виконувалися й експериментально-патологічні дослідження. Під керівництвом професора працювали студенти з гуртка кафедри. Так, у 1872—1873 роках студенти 3-го курсу Іван Максимович за «Дослідження генезу геморагічних інфарктів та абсцесів, викликаних емболією» та Олександр Уверський за «Дослідження мікроскопічних змін у печінці при експериментальному травматичному запаленні її» були відзначені золотими медалями університету, їх праці надруковані в «Университетских известиях». Протягом наступних років Нестеровський, Ю. Судакевич, Вербицький та інші студенти виконували наукові дослідження по іннервації печінки, лімфатичній системі, кровообігу в нирках.

З 1869 до 1872 Хржонщевський був деканом медичного факультету. У цей час він став організатором першої в Києві лікарні для хворих, що приходять (поліклініки). Вона відкрилася 1 листопада 1870 року у будинку Березовського на розі вулиць Володимирської й Шулявської. За його закликом у ній стали безоплатно працювати викладачі факультету: Володимир Бец, Євген Афанасьєв, Людвіг Горецький, Микола Скліфосовський, Олексій Шкляревський, Карл Трітшельта інші. Никанор Адамович також приймав пацієнтів із захворюваннями легень. Крім того, він працював терапевтом у Лаврській монастирській лікарні На жаль, поліклініку було закрито вже через півтора року, коли її очолив доктор Лесков, а обладнання з неї зникло..

У грудні 1869 року Хржонщевський ініціював створення комітету для підготовки III з'їзду природознавців Росії, який відбувся в Києві 1871 року. До комітету окрім нього увійшли професори Володимир Бец, Василь Покровський, Християн Гюббенет, Юлій Мацон.

Хржонщевський для увіковічування пам'яті свого учня М. С. Афанасьєва зібрав кошти і створив фонд, з якого виділялися стипендії студентам-медикам, представлених професором кафедри загальної патології. Першим, хто одержав цю стипендію, був студент Федір Ломинський, згодом професор кафедри гістології медичного факультету.

1875 року біля анатомічного театру було побудовано окрему одноповерхову будівлю, де розмістилися лабораторії загальної патології й гістології. Деякі студентські роботи виконувалися одразу в обох лабораторіях, оскільки професори Хржонщевський і Перемежко підтримували не лише добрі особисті відносини, але й мали спільні наукові інтереси.

Професор займав дружню до студентів позицію під час репресій з боку університетської адміністрації за участь у політичних акціях. У 1878 році студенти зібралися для обговорення необґрунтованого на їх думку арешту студента-медика Миколи Подольського, якого підозрювали у замаху на заступника київського прокурора Михайла Михайловича Котляревського (насправді замах організував і був одним з виконавців Валер'ян Осинський) . До актової зали прибув ректор Олександр Матвєєв із групою інспекторів і закликав студентів розійтись. Студенти не підкорилися, після чого за присудом університетського суду 170 з них було виключено з університету без права вступу в інші навчальні заклади. Затвердили рішення 35 членів Ради Університету, проти виступили лише четверо професорів, серед яких був і Хржонщевський (також Іван Лучицький, Тимофій Флоринський, Олексій Шкляревський).