Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню () — міжнародний договір, ухвалений державами-членами Ради Європи у Страсбургу 26 листопада 1987 року. Після Європейської конвенції з прав людини, ця Конвенція вважається одним із найважливіших договорів Ради Європи, що запровадив новий, превентивний підхід до боротьби з порушеннями прав людини. Згодом до неї було внесено зміни двома протоколами. Для забезпечення дотримання положень Конвенції було створено Комітет із запобігання катуванням, який має право відвідувати будь-які місця під юрисдикцією держав-учасниць, де особи позбавлені свободи.

Станом на 2020 рік Конвенцію ратифікували 46 із 47 держав-членів Ради Європи, а її ратифікація стала обов'язковою умовою для всіх країн, що вступають до Ради Європи.

Історія

Мета На момент публікації Конвенція була новаторською, оскільки стала першим інструментом, здатним забезпечити виконання зобов'язань, які вона встановлювала. Метою було створити документ, який гарантував би відповідні наслідки для тих, хто його не дотримується. Попри існування таких фундаментальних документів, як Статут ООН чи Загальна декларація прав людини, вони не могли зупинити або суворо покарати за порушення прав людини. Головною метою Конвенції стало повне запобігання катуванням.

Передумови Витоки Конвенції сягають пропозиції, висунутої Жаном-Жаком Готьє у 1976 році. Готьє, засновник Швейцарського комітету проти катувань, надихався діяльністю Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), який відвідував місця утримання військовополонених і сприяв поліпшенню умов їхнього перебування. Однак МКЧХ мав повноваження здійснювати такі візити лише у випадку міжнародних збройних конфліктів між державами-учасницями Женевських конвенцій. Готьє запропонував поширити цю систему візитів на всі інші місця позбавлення волі, такі як в'язниці, поліцейські дільниці, психіатричні заклади та слідчі ізолятори.

Ця пропозиція лягла в основу проєкту, який згодом став Міжнародною конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Проєкт був поданий у квітні 1980 року на розгляд Комісії з прав людини — органу, який згодом розробив Конвенцію ООН.

Ідеї Готьє були підхоплені Радою Європи для реалізації на регіональному рівні. У червні 1983 року було підготовлено звіт із проєктом Європейської конвенції, який у вересні того ж року схвалила Консультативна асамблея. Після кількох років дебатів і врахування позицій Європейської комісії та Європейського суду з прав людини, у червні 1986 року було узгоджено остаточний проєкт, який Комітет міністрів Ради Європи ухвалив 26 червня 1987 року. Документ був відкритий до підписання 26 листопада 1987 року і одразу підписаний усіма 21 на той момент державами-членами Ради Європи.

Станом на 2020 рік її підписали 46 із 47 держав-членів Ради. Конвенція також відкрита для приєднання держав, які не є членами Ради Європи. У вересні 2025 року Росія вийшла з Конвенції.Tagesspiegel: Misshandlungen an der Tagesordnung, Russland kündigt europäische Anti-Folter-Konvention auf, September 2025

Ключові статті Конвенції Нижче наведено вибірку найважливіших статей Конвенції, які окреслюють її основні цінності.

Стаття 1 Перша стаття Конвенції встановлює Європейський комітет із запобігання катуванням. «Комітет шляхом візитів перевіряє поводження з особами, позбавленими свободи». У разі необхідності Комітет має посилити їхній захист від катувань.

Стаття 2 «Кожна Сторона дозволяє відвідування відповідно до цієї Конвенції будь-якого місця в межах її юрисдикції, де особи позбавлені свободи органом державної влади».

Стаття 8 Стаття 8 визначає порядок проведення візитів. Комітет має повідомити уряд держави-учасниці про намір здійснити візит, після чого отримує такі повноваження та гарантії: безперешкодний доступ на територію держави та право вільного пересування; повна інформація про місця утримання осіб, позбавлених свободи; необмежений доступ до будь-якого місця позбавлення свободи, включно з правом вільно пересуватися всередині таких місць; доступ до будь-якої іншої інформації, необхідної Комітету (з дотриманням національного законодавства та професійної етики); право проводити приватні бесіди з особами, позбавленими свободи; право вільно спілкуватися з будь-якою особою, яка може надати корисну інформацію.

Стаття 10 «Після кожного візиту Комітет складає звіт щодо фактів, встановлених під час візиту». Звіт та рекомендації передаються державі-учасниці для покращення умов утримання.

«Якщо Сторона відмовляється співпрацювати або поліпшити умови тримання осіб, позбавлених свободи, Комітет може прийняти рішення про оприлюднення публічної заяви з цього питання».

Стаття 11 «Інформація, зібрана Комітетом під час візитів, звіти та консультації є конфіденційними». Комітет може опублікувати звіт лише на запит відповідної держави. Персональні дані не можуть бути оприлюднені без згоди особи, якої вони стосуються.

Стаття 18 Конвенція відкрита для підписання всіма державами-членами Ради Європи та підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти депонуються у Генерального секретаря Ради Європи. Комітет міністрів може запросити приєднатися до Конвенції держави, які не є членами Ради Європи.

Протоколи до Конвенції

Протокол № 1 Перший протокол (ETS № 151) був ухвалений 4 листопада 1993 року. Він «відкрив» Конвенцію, дозволивши Комітету міністрів Ради Європи запрошувати до приєднання будь-яку державу, що не є членом організації. Це положення стало невід'ємною частиною Конвенції, хоча станом на травень 2020 року її підписантами залишаються виключно держави-члени.

Протокол № 2 Другий протокол (ETS № 152), також ухвалений 4 листопада 1993 року, вніс поправки технічного характеру. Він запровадив поділ членів Комітету на «дві групи для цілей виборів», що забезпечує оновлення щонайменше половини складу Комітету кожні два роки. Протокол також дозволив переобирати членів Комітету двічі замість одного разу.

Держави-учасниці ДержаваПідписанняРатифікаціяНабрання чинності

Колишні держави-учасниці ДержаваПідписанняРатифікаціяНабрання чинностіДенонсація

Участь країн, що не є членами Ради Європи Наразі до списку підписантів входять лише держави-члени Ради Європи. Конвенція відкрита для підписання країнами, що не є членами організації, проте станом на 2025 рік жодна з них цього не зробила.

Див. також Європейська соціальна хартія Факультативний протокол до Конвенції проти катувань Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини Перелік договорів Ради Європи

Зауваження

Примітки

Посилання Текст Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню Європейська конвенція про запобігання ... | від 26.11.1987