Європейська конвенція про усиновлення дітей (, абревіатура CETS № 058) — це договір Ради Європи, який встановлює загальні правові стандарти усиновлення дітей серед держав-членів. Її метою є забезпечення того, щоб усиновлення здійснювалося в найкращих інтересах дитини, водночас забезпечуючи правову визначеність та гармонізацію національного законодавства про усиновлення.
Конвенція була початково ухвалена в 1967 році та переглянута у 2008 році (CETS № 202, набула чинності у вересні 2011 року), щоб відобразити зміни в структурах сім'ї, суспільних відносинах та міжнародних стандартах захисту дітей.
Конвенція доповнює інші міжнародні інструменти щодо захисту дітей та усиновлення, включно з Конвенцією про права дитини та . Тоді як Гаазька конвенція насамперед стосується міждержавного усиновлення, Європейська конвенція про усиновлення дітей зосереджується на матеріально-правових стандартах законодавства про усиновлення в межах Європи.
Зміст Початкова конвенція (1967) Початкова конвенція встановила набір обов'язкових та додаткових положень, які Сторони зобов'язалися імплементувати у своє національне законодавство. Вона застосовується не лише до усиновлення дітей із держав-учасниць, але й до усиновлення дітей, які походять з інших держав.
Відповідно до обов'язкових (основних) положень, усиновлення: має надаватися судовим або адміністративним органом; вимагає вільної та усвідомленої згоди батьків або законних представників дитини з дотриманням умов, передбачених законом; та має дозволятися виключно в інтересах дитини.
Конвенція також регулювала правові наслідки усиновлення. Зокрема, після усиновлення: усиновлювач набуває щодо усиновленої дитини таких самих прав та обов'язків, як і батьки щодо дитини, народженої у законному шлюбі; як загальне правило, дитина може набувати прізвище усиновлювача; у питаннях спадкування усиновлена дитина прирівнюється до дитини усиновлювача, народженої у законному шлюбі; та полегшується набуття дитиною громадянства усиновлювачів.
Окрім цих основних правил, конвенція містила додаткові положення, які Сторони могли застосовувати добровільно. Вони стосувалися, серед іншого, включення соціальних та правових аспектів усиновлення до програми підготовки соціальних працівників, можливості усиновлення без розкриття особи усиновлювача родині дитини та проведення процедури усиновлення на закритих судових засіданнях (in camera).
Переглянута конвенція (2008) Переглянута конвенція мала на меті врахувати соціальні та правові зміни, знову підтвердивши, що найкращі інтереси дитини повинні мати перевагу над усіма іншими міркуваннями.
Вона запровадила низку нових або посилених положень, серед яких: вимога згоди батька в усіх випадках, у тому числі якщо дитина народилася поза шлюбом; вимога згоди дитини, якщо дитина має достатній рівень розуміння; розширення права на усиновлення для гетеросексуальних неодружених пар, які уклали зареєстроване партнерство в державах, що визнають такі інститути, залишаючи при цьому державам право поширювати усиновлення на одностатеві пари або одностатевих партнерів, які проживають разом у сталих відносинах; переглянутий баланс між правом усиновленої дитини знати своє походження та правом біологічних батьків залишатися анонімними; та мінімальні вікові вимоги для усиновлювачів, встановлені в межах від 18 до 30 років, з бажаною мінімальною різницею у віці між усиновлювачем і дитиною щонайменше 16 років.
Примітки