Ранні європейські землероби (РЕЗ) — група анатолійських неолітичних землеробів (АНЗ), які принесли землеробство до Європи та Північно-Західної Африки. Анатолійські неолітичні землероби були предковою компонентою, вперше ідентифікованою у землеробів із Анатолії (також відомої як Мала Азія) в епоху неоліту, а також за межами Європи та Північно-Західної Африки. Хоча поширення землеробства з Близького Сходу до Європи вже давно визнано завдяки археології, через відсутність давньої ДНК людини донеолітичних часів донедавна залишалося невідомим, як саме це сталося. Однак давня ДНК тепер показала, що землеробство поширювалося переважно шляхом міграції.
Найдавніші землероби Анатолії отримували більшу частину (80–90%) своєї генетики від місцевих мисливців-збирачів регіону з невеликою домішкою левантійського та кавказького походження. Ранні європейські землероби перемістилися до Європи з Анатолії через Південно-Східну Європу приблизно з 7000 р. до н. е., поступово поширюючись за допомогою демічної дифузії на північ і захід, та досягли Північно-Західної Африки через Іберійський півострів. Генетичні дослідження підтвердили, що пізні землероби Європи загалом також мають незначний внесок від західних мисливців-збирачів (ЗМЗ) із сильними регіональними варіаціями.
Європейські землероби та мисливці-збирачі співіснували та торгували в деяких місцях, хоча дані свідчать про те, що ці стосунки не завжди були мирними. Протягом наступних приблизно 4000 років Європа перетворилася на землеробські спільноти, причому ЗМЗ були фактично витіснені по всій Європі. Протягом енеоліту та ранньої доби бронзи люди з походженням від західних степових скотарів (ЗСС) перемістилися до Європи та змішалися з популяцією РЕЗ; ці ЗСС, походячи з ямної культури Понто-Каспійського степу Східної Європи, ймовірно, розмовляли індоєвропейськими мовами. Походження РЕЗ є поширеним у сучасних європейських та північно-західноафриканських популяціях. Воно є найвищим у південних європейців, причому сардці мають найвищий рівень походження від РЕЗ серед усіх сучасних популяцій.
Окрема група анатолійських неолітичних землеробів поширилася на схід Анатолії та залишила значний генетичний спадок у Іранському нагір'ї, Південному Кавказі, Леванті (під час докерамічного неоліту B) та Месопотамії. Вони також відіграють незначну роль в етногенезі ЗСС ямної культури.
Походження від АНЗ виявлено у значних рівнях у сучасних європейських, західноазіатських та північноафриканських популяціях, а також у менших рівнях у центральноазіатських та південноазіатських популяціях.
Загальний огляд
Популяції анатолійського неоліту отримували більшу частину свого походження від анатолійських мисливців-збирачів (АМЗ) з незначним потоком генів з іранських/кавказьких та левантійських джерел, що свідчить про те, що сільське господарство було прийняте цими мисливцями-збирачами in situ, а не поширене в регіоні шляхом демічної дифузії. Вважається, що предки АМЗ та РЕЗ відокремилися від західних мисливців-збирачів (ЗМЗ) між 45 та 26 тисячами років тому під час останнього льодовикового максимуму, а від кавказьких мисливців-збирачів (КМЗ) — між 25 та 14 тисячами років тому.
Дослідження 2025 року показало, що поширення неолітичних культур у Західній Анатолії та Егеїді було складним явищем, що включало змішування між землеробами Центральної Анатолії, а також мисливцями-збирачами Західної Анатолії, які прийняли землеробство, що призвело до формування класичного генетичного профілю «анатолійського землероба» деякий час після 7000 р. до н. е., і що в Західній Анатолії прийняття сільського господарства не обов'язково було суто міграційним явищам, а включало культурний обмін.
Генетичні дослідження демонструють, що впровадження землеробства в Європі в VII тисячолітті до н. е. було пов'язане з масовою міграцією людей з Північно-Західної Анатолії до Південно-Східної Європи, що призвело до заміщення майже всього (бл. 98%) локального генофонду балканських мисливців-збирачів походженням від анатолійських землеробів. На Балканах РЕЗ, здавалося б, розділилися на два крила, які поширилися далі на захід Європи вздовж Дунаю (культура лінійно-стрічкової кераміки) або західного Середземномор'я (кардіальна кераміка). Проте значні частини Північної Європи та Східної Європи залишалися незаселеними РЕЗ. Протягом середнього неоліту спостерігалося переважно чоловіче відродження походження ЗМЗ серед багатьох спільнот, що походили від РЕЗ, що призвело до збільшення частоти батьківських гаплогруп мисливців-збирачів серед них.
Близько 7500 років тому РЕЗ, що походили з Іберійського півострова, мігрували до Північно-Західної Африки, принісши в регіон землеробство. Вони були ключовим компонентом процесу неолітизації Магрибу та змішалися з місцевими спільнотами збирачів.
Землероби неолітичних Британських островів прибули до регіону в результаті масової міграції бл. 4000 р. до н. е. Вони мали близько 80% походження РЕЗ і 20% ЗМЗ і виявилися тісно пов'язаними з неолітичними народами Іберії, що означає походження від землеробів, які рухалися на захід з Балкан уздовж узбережжя Середземного моря. Прибуття землеробських популяцій призвело до майже повного заміщення корінних ЗМЗ Британських островів, які не зазнали генетичного відродження в наступні століття. Понад 90% неолітичного генофонду Британії було замінено з прибуттям культури дзвоноподібних келихів близько 2500 р. до н. е., які мали приблизно 50% походження від ЗСС.
Особи, поховані в неолітичній Ірландії, переважно мали походження РЕЗ (з домішкою ЗМЗ) і були тісно пов'язані з народами неолітичної Британії та Іберії. Виявилося, що неолітичне населення Ірландії майже повністю витіснило корінних ірландських мисливців-збирачів через швидку морську колонізацію.
Люди культури лійкоподібних кубків південної Скандинавії здебільшого походили від РЕЗ із незначною домішкою мисливців-збирачів, що свідчить про те, що поява неоліту в Скандинавії була результатом міграції людей з півдня. Культура лійкоподібних кубків виявилася генетично дуже відмінною від людей сусідньої мисливсько-збирацької культури ямково-гребінцевої кераміки. Остання не містила домішок РЕЗ і натомість була генетично подібною до інших європейських мисливців-збирачів.
Найпоширенішою батьківською гаплогрупою серед РЕЗ була гаплогрупа G2a. Також були виявлені гаплогрупи E1b1 та R1b. Їхні материнські гаплогрупи склаталися переважно із західноєвразійських ліній, включаючи H2, I та T2. Значна кількість центральноєвропейських землеробів належала до східноазіатської материнської лінії N9a, яка майже не зустрічається у сучасних європейців, але є поширеною в Східній Азії. Висока частота східноазіатської мітохондріальної гаплогрупи N9a в неолітичних культурах Карпатського басейну була заперечена іншим дослідженням.
Протягом енеоліту та ранньої доби бронзи культури Європи, що походили від РЕЗ, були витіснені послідовними міграціями західних степових скотарів (ЗСС) з Понто-Каспійського степу, які несли приблизно рівні кількості походження від східних мисливців-збирачів (СМЗ) та кавказьких мисливців-збирачів (КМЗ). Ці міграції призвели до того, що батьківські лінії ДНК РЕЗ у Європі були майже повністю замінені батьківською ДНК, що походить від ЗСС (переважно субклади R1b та R1a, що походять від СМЗ). Материнська ДНК РЕЗ (переважно гаплогрупа N) також була суттєво замінена степовими лініями,p.55: "In addition, uniparental markers changed suddenly as mtDNA N1a and Y haplogroup G2a, which had been very common in the EEF agricultural population, were replaced by Y haplogroups R1a and R1b and by a variety of mtDNA haplogroups typical of the Steppe Yamnaya population. The uniparental markers show that the migrants included both men and women from the steppes." "The subsequent spread of Yamnaya-related people and Corded Ware Culture in the late Neolithic and Bronze Age were accompanied with the increase of haplogroups I, U2 and T1 in Europe (See8 and references therein)." що свідчить про те, що міграції включали як чоловіків, так і жінок зі степів.
Дослідження 2017 року показало, що європейці бронзової доби зі степовим походженням мали підвищене походження РЕЗ на X-хромосомі, що вказує на статевий уклон, при якому степове походження успадковувалося більшою кількістю чоловічих предків, ніж жіночих. Результати цього дослідження не вдалося відтворити у наступному дослідженні Йосифа Лазаридіса та Девіда Райха, що свідчить про те, що автори неправильно виміряли пропорції домішок у своєму зразку.
Походження РЕЗ залишається широко поширеним по всій Європі, коливаючись від приблизно 60% поблизу Середземного моря, з піком у 65% на острові Сардинія, і зменшуючись на північ до приблизно 10% у північній Скандинавії. Згідно з дослідженнями початку 2020-х років, найвище походження РЕЗ, виявлене у сучасних європейців, коливається від 67% до понад 80% у сучасних сардців, італійців та іспанців, а найнижче — становить близько 35–40% у сучасних фінів, литовців та латишів. Походження РЕЗ також помітне у жителів Північно-Західної Африки, таких як марокканці та алжирці.
Зовнішній вигляд та частота алелей
Європейські мисливці-збирачі були набагато вищими за РЕЗ, і заміщення європейських мисливців-збирачів представниками РЕЗ призвело до різкого зниження генетичного зросту по всій Європі. Протягом пізніших етапів неоліту зріст європейських землеробів збільшився, ймовірно, через зростаюче змішування з мисливцями-збирачами. У пізньому неоліті та бронзовому віці подальше зменшення походження РЕЗ в Європі через міграції народів зі степовим походженням супроводжувалося подальшим збільшенням зросту. Висока частота походження РЕЗ у Південній Європі може частково пояснити градієнт зросту від нижчих мешканців Південної Європи до вищих північноєвропейців, чиї мешканці мають підвищений рівень степового походження.. "[R]esults suggest that the modern South-North gradient in height across Europe is due to both increased steppe ancestry in northern populations, and selection for decreased height in Early Neolithic migrants to southern Europe."
Вважається, що ранні європейські землероби переважно мали темне волосся, темні очі та світлу шкіру, "p.29: "Physically, early farmers from Anatolia were different from those foragers; they had brown eyes but fair skin...." причому похідний ген SLC24A5 був фіксованим в анатолійському неоліті, хоча генетичне дослідження Еці (крижаної людини), енеолітичної мумії походженням від РЕЗ, показало, що він мав темніший відтінок шкіри, ніж сучасні південні європейці. Дослідження різних решток РЕЗ по всій Європі дійшло висновку, що вони, найімовірніше, мали «проміжний або світлий колір шкіри». Стаття 2024 року показала, що алелі ризику модифікаторів настрою збагачені в походженні неолітичних землеробів.
Засоби до існування РЕЗ та їхні анатолійські предки тримали велика рогату худобу (турах), свиней, овець та кіз як худобу, а також вирощували зернові культури, такі як пшениця.
Соціальна організація
Поселення кукутень-трипільської культури, такі як Тальінки у західній Україні, були найбільшими поселеннями в Євразії, а можливо, і у світі, датуючись V тисячоліттям до н. е.. Дослідження показують, що ці поселення мали трирівневу ієрархію розселення з можливістю існування суспільств рівня держави. Розкопані мегаструктури свідчать про наявність громадських будівель для зібрань чи церимоній.
Генетичний аналіз особин, знайдених у неолітичних гробницях, свідчить про те, що принаймні деякі народи РЕЗ були патрилінійними (простежуючи походження по чоловічій лінії), причому мешканці гробниць переважно складалися з чоловічих нащадків єдиного спільного предка-чоловіка та їхніх дітей, а також їхніх дружин, які не були генетично пов'язані зі своїми чоловіками, що передбачає жіночу екзогамію.
Виявлено, що неолітичний правитель, похований у Ньюгрейнджі, був сильно інбредним і, можливо, продуктом інцестуальних стосунків, що свідчить про те, що ця спільнота була високо соціально стратифікованою та домінувалася лінією могутніх ««богів-царів»».
Див. також Неолітична Європа Неолітичний занепад