Худóжня самоді́яльність — термін радянської фразеології, на позначення офіційної музичної, театральної, хореографічної, поетичної та іншої творчості осіб, що розвивається за законами і принципами радянського суспільства і являє собою навчально-виховний творчий процес трудящих в соціалістичному суспільстві.XXV з'їзд КПРС і методологічні проблеми мистецтвознавства // Микола Васильович Гончаренко. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського, 1979 Відбудова сільських культурно-освітніх установ у 1943-1950 рр. (на матеріалах Центральної України) / Т.В. Терещенко // Історія України: маловідомі імена, події, факти. – 2004. – Вип. 26. – С. 353-366. – Бібліогр.: 36 назв. – укр. Мистецтво в СРСР могло мислитись лише офіційно – як професійна "естрада" чи аматорська "художня самодіяльність". Мистецька діяльність поза естрадою чи закладами художньої самодіяльності існувати не могла, і тому це позначалося як «ідеологічна диверсія» або «тунеядство» (дармоїдство).Джерело: Рыбин А.В. Кино с самого начала. – Смоленський. – 1992. – С. 63-86 Виступи самодіяльних артистів не могли бути джерелом доходу.В. Цой: Нужна честность (Интервью Виктора Цоя И. Солдатенкову на Музыкальном ринге в 1987 году). / АиФ № 39, 1987 г. Заклади художньої самодіяльності фінансово утримувались державою. Художня самодіяльність – невід'ємна частина естетичного виховання нової соціалістичної людини.Філософська думка, Випуски 1 – 6. Вид-во: "Наукова думка". 1982Колективне дозвілля як спосіб контролю за студентською повсякденністю: сборник научных трудов / Н. Хоменко // Історія повсякденності: теорія та практика: Матеріали Всеукр. наук. конф., Переяслав-Хмельницький, 14 - 15 травня 2010 р. / Упоряд.: О.М. Лукашевич, Т.Ю. Нагайко. – Переяслав-Хмельницький: Ін-т історії України НАН України, 2010. – С. 190-193 Учасники художньої самодіяльності отримували можливість реалізувати свій творчий потенціал.

Республіканські фестивалі художньої самодіяльності були покликані демонструвати значне ідейно-художнє зростання самодіяльних колективів і виконавців, ідейну зрілість, високу художню майстерність, громадсько-патріотичнурадянський патріотизм — ознака готовності боротися за "соціалістичну вітчизну". та інтернаціональну спрямованість репертуару – характерні риси творчості самодіяльних артистів.Вісник Київського університету: Історичні науки, Випуски 22 – 27. «Вища школа», 1980 (стор.: 37-39) Низка колективів художньої самодіяльності перейшли на професійний рівень та виступали за межами СРСР.

Розквіт художньої самодіяльності свідчить про всебічний розвиток радянських людей.Комуніст України: теоретичний і політичний журнал, випуски 1 – 6. Радянська Україна, 1983 Особливе значення художня самодіяльність мала у військових закладах освіти.Армія і народ: 20-30-ті роки: участь трудящих України у зміцненні Червоної Армії // В.М. Волковинський, Либідь, 1990 (стор.: 125) В.І. Ленін у першу чергу наголошував на новій соціальній природі цього мистецтва, на його відкритому зв'язку з класовою боротьбою пролетаріату, виявом чого є комуністична партійність як провідний принцип соціалістичного мистецтва.Філософсько-соціологічні проблеми сучасної науково-технічної революції. – Владімір Ілларіонович Шинкарук, Інститут філософії (Академія наук Української РСР) Наукова думка, 1976 Художня самодіяльність з перших років існування Радянської держави зайняла важливе місце в житті країни і народу.Художественная самодеятельность: вопросы развития и руководства. НИИ культуры, 1980

Відомий фахівець у галузі семіотики культури Г. Кнабе визначав культуру в СРСР 1960–1970-х рр. як «двоповерхове відображення»: на верхньому поверсі проводилися заходи офіційної влади, на нижньому — народжувалося інакомислення, альтернативні форми мистецтва.Кнабе Г.С. Древо познания – древо жизни / Г.С. Кнабе. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2006. – 751 c (стор.: 675) (див.: Ленінградський рок-клуб)

За незаконно організовані концерти з клубу виключали і втрата членства переводила музикантів з розряду «самодіяльних артистів» в розряд «ідеологічних диверсантів», «дармоїдів».Джерело: Рыбин А. В. Кино с самого начала. — Смоленський. — 1992. — С. 63-86 Вступ в клуб дозволяв грати на сцені Будинку самодіяльності і взагалі спілкуватися, а будь-які інші концерти в той час можна було уявити як підсудну діяльність.Евгений Коган, Катя Щербакова «Не время такого способа жизни» Рокеры 80-х — о своей эпохе и о том, куда уходит русский рок / Журнал «Руссий репортер», 11 мая 2011, № 18 (196)

В УРСР В УРСР художню самодіяльність очолювало й координувало міністерство культури. Завданням самодіяльності було дати можливість аматорам виявити свої художні здібності та заповнити їхній вільний від праці час. Для того створювали будинки, т. зв. палаци культури та клуби — державні культурно-освітні заклади, які займалися організацією та методичним керівництвом самодіяльності. Палаци культури діяли майже в усіх містах і селах УССР (26 000, з яких 80 % на селах; станом на 1982); вони належали проф. спілкам (зокрема, студентським), підприємствам, сільрадам та радгоспам з колгоспами. За офіційними даними на 1982, в УРСР діяло понад 20 000 аматорських хорів, ансамблів, капел бандуристів, майже 30 000 театральних гуртків. Найкращі самодіяльні колективи отримували звання «народних», а ті, що дорівнювали професійним, — «заслужених».

Установи самодіяльності займали велику кількість співробітників. Палаци культури організовували концерти, театральні й кіно-вистави, мистецькі виставки, конкурси мистецтв, фестивалі тощо. Будівля палаців культури не велася разом з вишколом фахового персоналу для їх обслуговування, і рівень аматорських гуртків був переважно низький. Тим не менш, самодіяльність дозволяла розвиток та початок навчання численних майбутніх зірок та колективів, зокрема, завдяки забезпеченню їх сучасною апаратурою та навичками сценічної та репетиційної культури. Саме під егідою самодіяльності майже кожне село тримало власну дискотеку (за браком палаців та клубів — просто неба будувалися «танцювальні майданчики»), а більшість заводів — ВІА, що сприяло поширенню сучасних «західних» впливів, та дозволяло напівлегальну діяльність рок- гуртів. Навіть по здобутті незалежності Україною, більшість сіл утримають клуби, а численні гурти мають досвід репетицій по «відомчих» майданчиках.

Діяльності ансамблів і гуртків самодіяльності, та їх теоретичним проблемам було присвячено тижневик «Культура і життя».

Подібну до самодіяльності УССР запроваджено серед українських меншостей в країнах «Східного блоку» під керівництвом місцевих українських культурно-громадських організацій: у Польщі (Українське Суспільно-Культурне Товариство), Чехо-Словаччині (Культурна Спілка Укр. Трудящих) та в Румунії і Югославії.

Загалом по Україні в сільській місцевості при клубах і будинках культури на початку 1950-х рр. діяло 67 тисяч гуртків, якими було охоплено 1 млн. 20 тис. учасників, з них 42,7 тис. гуртків художньої самодіяльності [5, арк. 15].

17 липня 1959 р. ЦК Компартії України прийняв постанову «Про підготовку масових кадрів художньої самодіяльності», згідно якої до 1965 р. планувалось підготувати близько 30-ти тис. керівників гуртків художньої самодіяльності.ЦДАВО України. – Ф.5116. – Оп.8. – Спр.260. – 338 арк. (арк. 264).

Народну творчість (що є стихійною за визначенням) прагнули поставити під цілковитий ідеологічний контроль, і радянські керманичі сподівалися перетворити фольклор на знаряддя обробки масової свідомості; з іншого боку, використати «ідеологічно вивірені» зразки народної творчості для легітимізації своєї влади. Керуючись принципом «народності» в мистецтві (що був ієрархічно другим після «партійності» принципом соцреалізму), влада на словах сакралізувала все «витворене народними масами» і не втомлювалася проголошувати безмежну турботу про розвиток, зокрема, народної пісні. Водночас з'ясувалося, що далеко не всі твори, що є витвором народу, вкладаються в комуністичне русло, наслідком чого стала штучна фольклоризація: кроїлися тексти «неправильних» пісень; з них вилучалися пісень куплети, замінювалися окремі рядки та «одіозні» слова; замовчувалися справжні автори багатьох популярних українських пісень, вони тиражувалися як суто «народні», тобто анонімні (такими «безавторськими» стали «Ой, біда, біда чайці небозі» I. Мазепи, «Чуєш, брате мій» Б. Лепкого, «Човен хитається...» Р. Купчинського, «Їхав стрілець (козак) на війноньку» М. Гайворонського, адже гетьман І. Мазепа був «зрадником», а автори останніх трьох пісень були воїнами «буржуазно-націоналістичних» Січових Стрільців, отже, не мали права бути авторами таких чудових пісень).Різник О. Пісня / О. Різник // Нариси української популярної культури / за ред. О. Гриценка. – К.: УЦКД, 1998. – 760 с.

Система художньої самодіяльності ставала потужним каналом штучної фольклоризації, особливо у сільській місцевості, де клуб був чи не єдиним осередком культури. О. Різник наводить такий «неофольклорний» приклад пісні:

На тлі декларованої підтримки народної творчості спроби реального плекання української музики наштовхувалися на чималу протидію влади. Олесь Шевченко, згадуючи про київський, студентський період життя, говорить: «В університеті Тараса Шевченка все крім української мови і літератури викладали російською мовою. Виник перший самодіяльний студентський хор «Жайворонок», потім хор «Гомін». Співання пісень у хорі стало виявом протесту проти пригнічення української мови, української культури. КДБ саме так і розуміло учасників і симпатиків цих гуртів і брало всіх їх на облік».Інтерв’ю Ю. Каганова з О. Шевченком. 10.12.2012 р

Див. також Артист Радянська естрада Квартирник Примітки

Література

Нарис історії Західноукраїнської (Галицької) рок музики (1960-і – початок 1980-х рр.)