Я́ків Іллі́ч (І́лькович) Ча́йка (10 квітня 1918, с. Бродки — 25 березня 1995, м. Львів) — український кераміст та скульптор, Народний художник УРСР. Чоловік Володимири Чайки.

Життєпис Народився 10 квітня 1918 року в селі Бродки (нині — Стрийського району, Львівської області) у бідній селянській родині. Вдома отримав перші уроки народної творчості (батько і старший брат різьбили по дереву, сестри — вишивали).

Початкову школа відбув у рідному селі, неповну середню — у сусідньому Миколаєві, а потім навчання та праця юнака у Львові в умовах матеріальної скрути, часто надголодь.

Хлопець вчиться малюнка у видатного живописця Олекси Новаківського, заробляє на прожиття та опановує таємниці художньої кераміки з майстерні «ОКО» скульптора Сергія Литвиненка. У великій нагоді Чайці стала стипендія, яку йому призначив Андрей Шептицький і якою він міг оплатити своє навчання. Набуті знання дозволили юнакові у 1935 році вступити на відділення скульптури Державної промислової школи та закінчити її у 1939 році, (на момент закінчення — Інститут пластичних мистецтв). А далі служба в армії, війна, участь у бойових діях в складі однієї з авіачастин.

По війні Яків Чайка повернувся до Львова, викладав у навчальному закладі, який напередодні другої світової війни закінчив сам, проводив практичні заняття з художньої кераміки і водночас залучився до активної творчої праці.

Разом з митцями старшого покоління брав участь в організації Львівського відділення Спілки художників України, а згодом упродовж багатьох років очолював його.

Помер у Львові, похований на Личаківському цвинтарі (поле № 73).

Доробок

Автор пам'ятників у низці населених пунктів Західної України. Портретні погруддя Миколи Гоголя, Івана Айвазовського, Антіна Манастирського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Василя Стефаника та інших; співавтор пам'ятників Іванові Франкові у Львові і в Дрогобичі та інші.

За досягнення у розвитку образотворчого мистецтва йому присвоюють почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, у 1968 — звання народного художника УРСР. Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (6.11.1964).

Персональні виставки у 1956 та 1969 роках у Львові.

Монументальні роботи Пам'ятник Іванові Франку у Бродах (1956). Відновлення погруддя Тараса Шевченка в селі Шили Тернопільського району (1958; встановлені 1914, 1926, знищені 1920, 1930). Перший пам'ятник Тарасові Шевченку у Львові на подвір'ї середньої школи № 63 (1960, співавтор Еммануїл Мисько). Відновлення погруддя Тараса Шевченка в селі Лозівка Тернопільського району (липень 1960, співавтор Еммануїл Мисько). Пам'ятник Богдану Хмельницькому в селі Скорики Тернопільського району (1963). Пам'ятник Тарасові Шевченку в селі Доброводи Тернопільського району (1964). Пам'ятник Іванові Франку у Львові. 1964 рік. Співавтори Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Василь Одрехівський, Валентин Борисенко, архітектор Андрій Шуляр. Пам'ятник Іванові Франку в Дрогобичі. 1966 рік, співавтори Василь Одрехівський, Еммануїл Мисько, архітектори Ярослав Новаківський і Анатолій Консулов. Пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям у селі Пальчинці Тернопільського району (1966). Пам'ятник на честь 50-річчя Жовтня в місті Сколе (1967, скульптор Андрій Шуляр). Пам'ятник Ярославові Галану в селі Вузлове (1967, архітектор Володимир Блюсюк), у Дрогобичі (1974). Пам'ятник загиблим односельцям у Перв'ятичах (1967). Пам'ятник загиблим комсомольцям в селі Трудовач (1967). Пам'ятник «Слава праці» в селі Балучин (1967, архітектор Андрій Шуляр). Пам'ятник Карлу Марксу в Шостці (1968, архітектор А. Коломієць). Пам'ятник радянським воїнам, які загинули у 1944 році за свободу і незалежність нашої Батьківщини у Бродах (1969). Пам'ятник Іванові Франку в селі Боложинів (1969). Пам'ятник радянським воїнам «Ніхто не забутий, ніщо не забуто» у сквері при вул. Франка у Бродах (1969). Демонтований у 2023 році. Василю Пересаді при перетині вулиць Медової Печери та Пасічної у Львові (1971, архітектор Володимир Блюсюк). Пам'ятник комсомольцям у місті Сколе (1974). Пам'ятник Ю. Мельничуку у Львові (1973, співавторство — архітектор Василь Каменщик). Пам'ятник Леніну у Трускавці (1974, бронза, архітектори Р. Домінко, М. Марфіян, є також версія про 1977 рік. Пам'ятник радянській армії на західній околиці міста Сколе (1985, архітектор А. Величко). «Дніпро та Дністер» — алегорична композиція в Івано-Франківську (1988, співавтори Ярослав Троцько, Володимир Федорченко). Пам'ятник Шевченкові в місті Кременець (1995). Пам'ятний знак у селі Трудовач (архітектор Володимир Блюсюк). Декоративна скульптура «Дівчина з ланню» біля санаторію «Південний» у Трускавці (кована мідь). Пам'ятник Тарасові Шевченку у Бродках.

Станкові роботи «Ярослав Галан» (1952, штучний граніт, 158×90×87, Музей українського мистецтва в Києві). «За мирне будівництво» (1963, кована мідь, 140×80×86). «Тарас Шевченко» (1964, штучний граніт, 86×90×52). «Фелікс Дзержинський» (1967, штучний граніт, 135×97×65). «Письменник-публіцист Ю. Мельничук» (1966, штучний камінь, 90×77,5×49,5, Національний музей у Львові). «Карл Маркс», погруддя (1968, кована мідь, 86×69×42). «Ленін» (1969, штучний граніт, 94×66×52). «Ленін» (1970, штучний граніт, 140×40×40). «Леся Українка» (1971, штучний мармур, 112×110×65, Музей Лесі Українки в Києві). «В. І. Ленін» (1975, кована мідь, 142×138×115). Портрет Героя Соціалістичної Праці Н. І. Міляна (1976, штучний граніт, 44×83×57, власність Спілки художників (за іншими даними — 1975 рік). В. І. Ленін — трибун революції (1977, тонований гіпс, 140×162×110). Портрет передовика виробництва ЛАЗ М. С. Красневич (1977, тонований гіпс, 14×89×63). «Фелікс Дзержинський» (1977, тонований гіпс, а також штучний граніт, 140×100×70). В. І. Ленін (1977, тонований гіпс, 145×150×100). «Карл Маркс» (1979, штучний мармур, 84×55×50). «В. І. Ленін» (1979, тонований гіпс, 120×54×30). «Материнство» (1979, тонований гіпс, 87×52×49). «Будівельник» (1982, тонований гіпс, 170×80×85). «Господар полонини» (1982, тонований гіпс, 85×100×70). «Визволитель» (1985, тонований гіпс, 129×60×80). «Ріпники» (1984, тонований гіпс, 85×53×75). «Воїн-переможець» (1985, штучний камінь, 127×270×115). «І. Франко» (1986, тонований гіпс, 90×105×50). «І. Франко» (1986, тонований гіпс, 125×125×75). «Т. Г. Шевченко» (1989, тонований гіпс, 81×12×92). Композиція «Прометей».

Примітки

Джерела

Посилання