Чо́рний О́стрів — селище в Україні, центр Чорноострівської селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області. Селище розташоване на річках Південному Бузі і Мшанці, за 2 км від залізничної станції Чорний Острів, за 20 км від Хмельницького. Легка, харчова промисловість. Магдебурзьке право з 1556 року. Статус смт з 1957 року. Населення становить 902 осіб (2022).
Історія Про заснування цього поселення перекази свідчать таке. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.
1425 року Чорний острів належав Іванові (Янові) Свірчу, наданий йому попередньо Вітольдом і в цьому ж році внаслідок обміну перейшов до Миколая БедрихаМихайло Грушевський Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. — Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 22-23..
У XIV столітті це місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.
1493 року Чорний Городок мав 18 будинків.
1495 року належав Новодворським.
Чорний Острів з 1545 року належав Анні з Новодворських Влодковій — дружині старости Мацея Влодека. Пізніше він перейшов до її сестри Констанції Свірч. За часів Констанції король надав Чорному Острову Магдебурзьке право.
1552 року польський шляхтич Ян Каменецький — ротмістр корогви кавалерії оборони поточної — отримав у доживоття Чорний Острів (Подільське воєводство).Spieralski Z. Kamienecki Jan h. Pilawa (1524—1560) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — T. XI. — S. 514. .
1592 року племінник князя Дмитра Байди Вишневецького — Костянтин Вишневецький через одруження з Анною, отримав у володіння Чорний Острів, яким Вишневецькі володіли до 1744 року. Після смерті князя Михайла Серватія Вишневецького, місто перейшло його внучці — Катерині з Огінських Пшездецькій.
1671 року Чорний Острів належав дядькові короля Михайла Вишневецького — князю Костянтину Вишневецькому, місто мало природний захист озерами та річкою Бог. На той час Чорний Острів був досить великим містом. 1667 року татари не змогли взяти місто і відступили. В місті був дерев'яний костел та церква. Під ту пору усе місто було забудоване дерев'яними будинками. Замок знаходився на окремому острові і був оточений земляним валом та палісадом. Будинків в межах замку не було.
Чорноострівський замок
Дитинець замку на пагорбі був у плані квадратним, оточений з трьох сторін валами. Посередині був ґанок з колонами, під балконом, заставлений квітами. Від замкової брами дорога йшла вверх. Замок був чотирикутний під зеленим дахом. Іншою стороною замок виходив на став, тут на місці ґанку була індійська веранда з дощок, покрита тентами, на ній знаходилися цитрусові дерева та вазони з квітами, поміж якими стояли крісла та софа. Від веранди до озера вели кам'яні сходи на один рівень тераси, а потім на інший з якого йшов міст, довжиною 500 ліктів. На острівці був білий будинок. Міст йшов до острівця на озері і далі. За мостом був парк з вільшини, сосни, а понад самим озером були волошські тополі. Зліва від мосту була гребля та паркова брама.
У другій половині XVIII століття Міхал Пшездзецький на місці замку Вишневецьких поставив палац. У Білій залі був портрет графині Лізи Пшездзецької пензля Франца Вінтергальтера, були тут також портрети роботи Альфонса Муратона. В сусідньому залі висіли портрети родини Пшездзецьких, Олізарів, Мостовських пензля італійського портретиста Маттео Баччеллі, який проживав у Чорному Острові, в англійському будинку з терасою на березі річки. У Жовтому салоні був портрет Іринея Залуського та роботи П'єтро Тенерані. У Довгій залі знаходився великий «образ» (ікона) Св. Ієроніма пензля Доменікіно, за який король Станіслав Август пропонував 5000 дукатів.
У костелі біля палацу були образи пензля Баччеллі. Чорноострівський парк був закладений Марією Мостовською (Пшездзецькою). Чорний Острів належав пізніше гр. Лізі Пшездзецькій та її доньці гр. Марії Валевській. На острів вів міст на ланцюгах, а на самому острові був італійської архітектури палац. Музичним оркестром в Чорному острові керував Луїджі Тоніні. Чорний Острів не був жодного разу проданий, а переходив у спадок. Досі в маєтку збереглися чотири грубки і дубові сходи.
На Вовчій горі був будинок, збудований Мечиславом Пшездзецьким.
1556 року король Сигізмунд II Август надав містечку магдебурзьке право. Тоді тут був зведений укріплений замок.
1657 року під Чорним Островом стояв табором семигородський князь Юрій II Ракоці. При переправі через p. Бог він був оточений військами Станіслава «Ревери» Потоцького, Єжи Себастьяна Любомирського, Стефана Чарнецкого і змушений був 23 липня підписати угоду.
Тут відбувалися бої між польською шляхтою та козаками. За даними перепису 1545 року у Чорному Острові проживало 856 осіб православних.
За люстрацією 1780 року місто налічувало 224 оселі, мало замок над озером, перебудований на палац і оточений високими валами.
1841 року місто було оточене водою зі всіх сторін, та через чотири греблі поєднувалося з передмістями, в місті було багато мурованих будинків. Довкола церкви були розміщені у два ряди склепи, а за ними стояла жовта кам'яниця лікаря і наліво була мурована божниця.
Перед костелом знаходився квадратний англійський сквер, обсаджений деревами і за ним була церква з зеленим куполом та високою квадратною дзвіницею з дзвонами. За церквою ринок з крамницями та посередині ринку аустерія (гостинний двір, із залою, казино, кімнатами для подорожніх).
У Чорному Острові було повітове однокласове народне училище. З 1856 по 1859 роки у цьому училищі викладав історію видатний український поет, байкар Леонід Глібов. З 1897 була школа для дівчат. Тут їх навчали французької та польської мов, а також всім тонкощам етикету: як поводитися у поважному товаристві, танцювати, як готувати їжу.
Крім цього, у Чорному Острові були заводи поташний, пивоварний, цегляний, механічний, столярний. Поблизу у с. Захарівці був завод по відливу церковних дзвонів. Один дзвін до сьогодні зберігся в Острозькій академії. Всі ці виробництва належали графу Пшездецькому. У містечку процвітала торгівля, влаштовувались ярмарки. На той час у Чорному Острові проживали 9 тисяч 300 осіб.
У новітній українській історії Чорний Острів став місцем бойової слави війська УНР та частин 6 Польської армії у 1920 році. Під час відступу польсько-українських військ та уряду УНР до Кам'янця-Подільського, будьонівська кіннота прорвалася в районі Волочиська та змогла закласти вибухівку на залізничному мості перед переправою до станції Чорний Острів. Уранці 6 липня зав'язався запеклий бій. Полковник Євген Мешек-Мєшковський очолив спротив і, попри переважаючі сили супротивника, вирушив у наступ. Заскочені таким маневром піших оборонців, червоноармійці почали відступати в бік станції Чорний Острів, а згодом були цілком вибиті з села.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померли щонайменше 69 мешканців селища.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», селище увійшло до складу Чорноострівської селищної територіальної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Хмельницького району (1923—2020), село увійшло до складу новоутвореного Хмельницького району.
Населення Чисельність +Зміна чисельності містечка Чорний Острів19391959197019791989200120034 084 3 319 1 439 1 419 1 113 905 8972004200520062007200820092010 906 908 921 934 921 951 9592011201220132014201520162017 949 962 972 964 983 984 98820182019202020212022 979 971 956 923 902
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська85192,10%румунська414,44%російська232,49%циганська50,54%польська20,21%білоруська10,11%вірменська10,11%Усього924100%
Святині Тут було дві церкви — Вознесенська та Воскресенська. Не відомо, коли і ким Вознесенська церква була розібрана і перевезена до с. Катеринівка. Однак до наших днів вона не збереглася.
Церква Преображення Господнього Кам'яна церква, яку сьогодні відвідують вірні, побудована у 1779 році і освячена на честь Преображення Господнього на місці маленької дерев'яної каплиці. Цегляна церква (в плані має вигляд хреста) заснована у 1775 році за дозволом єпископа УГКЦ Петра Білянського. Збудована церква коштом унійного священика Іоана Стрельбицького-Жигайла, який також у 1779 році освятив церкву. У 1808 році вже за служіння православного настоятеля Іоана Курчинського був перебудований дах церкви, збудована дзвіниця з дзвонами та огорожа. У 1836 році був влаштований новий іконостас на кошти графа Костянтина Пшездзецького та парафіян. В церкві зберігається чудотворний образ Пресвятої Діви Марії з вишеньками.
Чудотворний образ Пресвятої Діви Марії з вишеньками Час створення образу не відомий, хоча історія ікони Діви Марії з Дитятком Ісусом сягає ще часів козацтва. За часів Хмельниччини, у 1648 році під час битви під Пилявцями, козакам вдалося загнати поляків на невеликий болотистий хутір, що знаходився за 3—4 км від основного місця бою. Сотня загнаних польських уланів вже не мала шансів на порятунок, адже козаки заповзялися нищити майно шляхти. Хутір спалахнув як свічка, а разом з іншими будівлями зайнялася і капличка. Серед уланів було двоє монахів-францисканців, які кинулися рятувати церковне майно, хоча дах каплички мав от-от впасти. Вони винесли речі з престолу, релігійну літературу, а разом з ними й чудотворний образ Пресвятої Діви Марії. Та у дверях рятівників застали козаки, які одразу поцікавилися: чому це ляхи рятують майно православних? Францисканці зізналися, що самі є русинами з-під Бучача та були колись послушниками цього монастиря.
Козаки, вражені таким поворотом справ, порадили монахам перевдягтися у селянський одяг та йти собі, а сам образ тоді козаки забрали до свого обозу. Саме зі свідчень цих монахів відома перша згадка про ікону, що датується 1648 роком.
Декілька років, допоки козаки виборювали волю, ікона мандрувала з ними. Опікувався нею сотник Созонт. У неділю правили перед іконою службу, звертались до Богородиці по захист. У 1655 році Созонтова сотня саме дісталася Чорного Острова. Земляк Созонта сповістив йому, що вдома, у Збрижі, зцілилася його прикута до ліжка донька Павліна. Зрадівши отриманій звістці, Созонт пригощав козаків, а сам образ, який возив із собою, подарував місцевій церкві — як подяку за зцілення від хвороби своєї єдиної доньки.
Козаки вже давно покинули Чорний Острів, а до ікони йшло дедалі більше і більше людей, тож у 1660 році призначили відпуст — на десяту п'ятницю після Великодня.
Тоді через Чорний Острів паломники часто прямували на прощу до Почаєва. У церкві залишалися на ночівлю. У 1680 році перед святом Іонна Хрестителя паломниця поставила біля вівтаря глиняне горнятко з зірваними напередодні дикими вишнями. Вранці, коли почалася служба, священник зауважив: у руці Ісуса з'явилося зображення вишеньок, якого там раніше не було. Тоді перервали службу, розпитували, хто намалював? Вишні стерли, але вони знову проявилися. Пізніше, під час водосвяття, жінки сплели вінок з гілочок вишні та прикрасили ним чудотворний образ. Під час однієї зі служб на вишневому вінку почервоніло листя. Втілювалися і молитви матерів про повернення додому безвісти зниклих під час національно-визвольної війни синів та чоловіків.