Шепеті́вка — місто в Україні, адміністративний центр Шепетівської міської громади та Шепетівського району Хмельницької області. Населення — 41 189 осіб (2020), 43 661 особа (2010); 47 988 осіб (2007), 48 212 осіб (2001).
Географічне розташування
Шепетівка розташована на річках Гуска і Косецька (басейн Горині), за 100 км (автошляхом) та 129 км (залізницею) від обласного центру . Залізничний вузол Південно-Західної залізниці (станції Шепетівка, Шепетівка-Подільська) та на перетині автомобільних шляхів.
Клімат
Історія Місто відоме з 1594 року. Статус міста з 1619 рокуАндрій Заяць. Урбанізаційний процес на Волині у XVI — першій половині XVII століття. Львів, 2003. С. 86; Віктор Атаманенко. Міста Заславщини на початку XVII століття // Метафора спільного дому. Заславщина багатьох культур. Ізяслав — Острог, 2006.
Стародавні часи Археологічними дослідженнями середини XX століття виявлено, що територія міста була заселена людьми з давніх часів (тут знайдено крем'яні ножі та інші знаряддя праці доби неоліту). Поблизу Шепетівки в урочищі Гусеньці під час археологічних розкопок виявлено курганний могильник зі скарбом кельтських сокир доби бронзи. На околицях міста височать кургани скіфо-сарматських часів.
Велике князівство Литовське і Річ Посполита (1594—1772) Перша згадка про населений пункт датується 1594 роком: село Шепетівка входило до Кременецького повіту Волинського воєводства як володіння Андрія Ждярського.
Населення Шепетівки зазнавало спустошливих нападів кримськотатарських орд та польсько-шляхетських військ, одночасно інтенсивно відбувався процес покріпачення селянства. У відповідь на феодальний гніт селяни та ремісники брали участь у повстаннях 1591—1593 років на чолі з гетьманом Криштофом Косинським та у 1594—1596 роках — під проводом Северина Наливайка. Під час Визвольної війни у липні 1648 року, коли селянсько-козацькі полки Максима Кривоноса підійшли до Полонного, мешканці Шепетівки та навколишніх сіл поповнили лави українського війська. Тоді ж Шепетівку зайняло українське козацьке військо та залишило в ньому залогу, яка під час утворення восени 1648 року Волинського полку стала основою його Шепетівської сотніКоваленко Сергій. Волинський полк//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008.
У липні 1649 року Шепетівку спалили загони воєводи белзького, що призвело до її занепаду. За податними описами 1650 року тут налічувалося лише три будинки. Це пояснюється також тим, що частина мешканців Шепетівки переселилася на Наддніпрянщину. У цьому ж році Шепетівка стає містечком як власність князя Владислава Домініка Заславського, а в 1673 році переходить у володіння князів Любомирських як придане за княжною Заславською, пізніше — стає власністю князів Санґушків.
Внаслідок розподілу маєтків між князями Санґушками: Павлом — маршалком Великого князівства Литовського, Ієронімом — воєводою литовським, Янушем — стражником Великої корони — Шепетівка разом з довколишніми селами дісталася князю Ієроніму і довгий час залишалася власністю його нащадків по прямій лінії. В 1859 році місто перейшло до графа Альфреда Потоцького, який одружився з дочкою Романа Санґушка — Марією Клементиною Потоцькою. Потоцькі володіли Шепетівкою до 1917 року.
У складі Російської імперії (1793—1914)
У 1793 році Шепетівка відійшла до Ізяславського намісництва Російської імперії. З 1896 року — стала волосним центром.
Процес розпаду феодально-кріпосницьких і розвитку капіталістичних відносин не обминув і Шепетівку. Починаючи з 1816 року, князь Санґушко розводив на своїх землях великі отари тонкорунних овець, заснував у містечку першу суконну мануфактуру. Розширювались площі поміщицьких земель, зайнятих під посіви цукрових буряків. У 1843 році стала до ладу Шепетівська цукроварня, на якій виготовляли понад 50 тисяч пудів цукру-піску на рік, а у 1846 році було побудовано рафінадний завод. Стає до ладу лісозавод, споруджується цегельний, черепичний заводи, підприємство по виготовленню смоли та скипидару . З попитом на будівельні матеріали розширюються каменоломні.
Шепетівка здавна відома як курортне місто. Вона славилась мінеральними водами, багатими на вміст заліза. У лікувальних цілях вода використовувалась з 1821 року. У 1884 році князем Євстахієм Санґушком на базі мінеральних джерел було відкрито лікувальні купальні.
У 1873 році через містечко пролягла залізнична лінія Київ-Берестя, відкрилось паровозне депо.
Шепетівка мала щотижневий базар і 4 річні ярмарки. У 1888 році в містечку почали працювати поштова контора й телеграфна станція.
Засноване у 1865 році однокласне народне училище у 1900 році було переформовано у двокласне. З 1872 року діє церковно-парафіяльна школа. Починають функціонувати земська лікарня на 25 ліжок, 2 медичних пункти, приватна аптека, водолікарня. З культових закладів діють православна церква, костел, синагога.
Швидкий розвиток промисловості зумовив швидке зростання населення: у 1891 році в містечку налічувалось 5926 жителів — це у 2,5 рази більше, ніж у 1870 році.
У роки нового промислового піднесення зростало промислове виробництво і в Шепетівці. У 1912 році відкривається друкарня, закінчено будівництво залізничної колії Шепетівка — Гречани. Цукрові заводи, на яких працювало понад 1200 робітників, за сезон 1912—1913 років виробили 29459 центнерів цукру. Це було досить механізоване виробництво, де застосовувались парові котли потужністю 25 кінських сил і парові машини іноземного виробництва у 15 кінських сил. В місті діяли лісопильний завод, паровий млин, майстерня по виготовленню черепиці. Значно збільшилось число залізничників, робітників цегельного заводу, ремісників. У 1910 році в містечку налічувалось понад 6 тисяч робітників
Шепетівка за тих часів — типове провінційне містечко Російської імперії. У 1910 році налічувалось 1578 житлових будинків, з них лише декілька десятків були мурованими. Забудова, особливо на околицях, велася безладно. Лише одну вулицю — від цукроварні до залізничної станції було забруковано. Містечко не мало електричного освітлення, водогону, транспорт налічував 14 візників, діяли численні приватні крамниці, 3 харчевні.
Перша світова війна Під час Першої світової війни Шепетівка опинилась у прифронтовій смузі. Сюди прибували біженці з Польщі. Не вистачало житла, зростали ціни на продукти, предмети широкого вжитку. Через залізничну станцію безперервно йшли ешелони з пораненими солдатами.
Українська Народна Республіка Звістка про Лютневу революцію в Петрограді досягла Шепетівки на третій день. Поряд з органами влади, які представляли Тимчасовий уряд, впродовж першої половини березня 1917 року в Шепетівці обрано Ради робітничих і солдатських депутатів, які незабаром об'єдналися в одну Раду.
Перемога Жовтневого збройного перевороту у Петрограді викликала в Шепетівці численні демонстрації і мітинги. 13 грудня 1917 року на цукровому заводі відбувся заколот робітників за участю російських солдатів гарнізону, на якому було проголошено радянську владу. Та вже через кілька днів у Шепетівці до влади прийшла Центральна Рада, війська якої увійшли до містечка. Проте протримались вони в місті недовго. На початку січня 1918 року в Шепетівці було відновлено радянську владу.
У лютому 1918 року містечко відбили гетьманські війська, які господарювали тут майже до кінця року. Потім влада перейшла до Директорії.
У другій половині квітня 1919 року в районі Шепетівки розгорнулися жорстокі бої. Частини 1-ї та 2-ї Українських радянських дивізій 7 травня захопили містечко.
У серпні 1919 року влада в Шепетівці перейшла до війська Симона Петлюри, наприкінці року місто окупували польські легіони. У липні 1920 року в Шепетівку ввійшли частини 45-ї стрілецької дивізії під командуванням Йона Якіра, які незабаром змушені були поступитися владою армії УНР.
У 1919 році в Шепетівці ходили власні гроші — оскільки влада часто мінялась, єврейська громада міста вирішила випускати місцеві грошові купюри — карбованці.
У другій половині листопада 1920 року Шепетівку знову загарбали більшовики, створено комітет незаможних селян.
Радянський період У 1922 році містечко стало центром району, до якого увійшли 3 волості (Шепетівська, Хролинська, Судилківська) тодішнього Ізяславського повіту Волинської губернії.
Зважаючи на зростання промисловості міста і наявність залізничного вузла з 5-ма напрямками (на Київ, Коростень, Тернопіль, Здолбунів, Проскурів), у 1923 році ухвалено перенести окружний центр з Ізяслава до Шепетівки. Після ліквідації повітів і волостей у березні 1923 року у Волинській губернії було утворено три округи: Шепетівську, Новоград-Волинську, Житомирську.
29 травня 1923 року рішенням окрвиконкому містечко Шепетівка визнано містом з населенням — 12072 осіб.
Наприкінці відбудовчого періоду в місті не тільки було відновлено довоєнний рівень господарства, але й зроблено значний крок уперед в розвитку промисловості, торгівлі, культури.
Проте не оминули Шепетівку ні Голодомор 1932—1933 років, ні репресії 1937—1938 років. Документи засвідчують, що в Грицівському районі (тепер частина Шепетівського району) голодна смерть скосила 6 тисяч, у Шепетівському — понад 5 тисяч осіб. Зараз на місці поховання жертв Голодомору встановлено пам'ятний хрест.
У 1937 році, у рік Великого терору, в Шепетівці було знищено понад 160 осіб різних національностей і професій, сотні людей були виселені з міста як сім'ї «ворогів народу». В цю трагічну пору Шепетівка виходить зі складу Вінницької області, де перебувала з 1932 року, і стає одним із міст Кам'янець-Подільської області.
Протягом 1939—1940 років у Шепетівці розташовувався табір НКВС СРСР, де перебували в ув'язненні близько 12 тисяч осіб.
Друга світова війна. Рух Опору З 22 червня 1941 року місто знову зазнало жорстоких воєнних випробувань. Вже цього дня, вранці, літаки нацистської Німеччини бомбардували залізничну станцію Шепетівка. 4 липня 1941 року німецькі війська заволоділи містом. Невдовзі місто стало центром однойменного ґебіту. За неповних три роки німецької окупації в Шепетівці знищено понад 30 тисяч чоловік у місцевому гетто, концтаборах для військовополонених. Так, 25 червня 1942 року лише за один день було розстріляно близько 5000 євреїв..
Примусово з міста і району було вивезено на каторжні роботи в неволю біля двох тисяч чоловік.
Та Шепетівка не корилася ворогові. Місцеві підпільники і партизани боролися з німцями впродовж усієї німецької окупації.
Із середини березня 1943 року УПА почала партизанську боротьбу проти німецьких окупантів. У червні 1943 р. вояки УПА захопили захищені військові продовольчі склади в Шепетівці Зокрема у Шепетівці була легендарна Шепетівська операція УПА — військова операція «диверсійно-демонстративного характеру» Української повстанської армії («Поліської Січі»), в результаті якої було звільнено від німців місто Шепетівку (УПА підпорядковувалась ОУН(Б), а «Поліська Січ» — Тарасу Боровцю, а відтак — начебто петлюрівським генералам в екзилі). Проводилася в межах так званої другої фази боротьби УПА проти німців, що спрямовувалася проти військових транспортів, що рухалися на фронт і відбиття поїздів з пограбованим українським майном і людьми. «Шепетівська операція» була проведена в ніч на 19 серпня 1942 року з'єднаною групою бригад УПА на вузловому залізничному пункті Шепетівка. Як наслідок, повстанці заволоділи чотирма ешелонами різного майна. Крім того, звільнено два ешелони людей, яких везли на примусові роботи до Німеччини. Того ж дня підрозділи УПА залишили місто. Детальніша інформація про перебіг акції відсутня. Відомості про неї походять передусім з книги головного командира УПА Тараса Бульби-Боровця, в якій він дещо пафосно, оповідає про «Шепетівську операцію», на підставі розповідей двох командирів, які безпосередньо командували операцією. Про схожу акцію УПА повідомляється й у німецьких звітах від червня 1943 року. Йдеться про «українську банду», що захопила добре захищені військові продовольчі склади в Шепетівці.