Культура шнурової кераміки (відома також як культура бойових сокир) — широкий Європи бл. 3000 – 2350 рр. до н. е., тобто від пізнього неоліту до мідної доби й закінчуючи ранньою бронзовою добою.
Культура шнурової кераміки охоплювала величезну територію, від між Ямною культурою та культурою шнурової кераміки на півдні Центральної Європи до Рейну на заході та Волги на сході, займаючи частини Північної, Центральної і Східної Європи.
Ранні аутосомно-генетичні дослідження показали, що культура шнурової кераміки походить від міграції людей на захід, пов'язаних із Ямною культурою, із лісостепової зони на територію європейських культур пізнього неоліту;
однак докази батьківської ДНК не підтверджують цю гіпотезу, і тепер припускають, що культура шнурового посуду розвивалася паралельно (хоча під значним впливом) ямній культурі, без доказів прямого походження між ними по чоловічій лінії.
Культура шнурового посуду вважається ймовірним вектором поширення багатьох індоєвропейських мов у Європі та Азії.
Назва Термін «культура шнурового посуду» () вперше ввів німецький археолог Фрідріх Клопфляйш в 1883 році.
Він назвав її на честь шнурових відбитків або орнаментів, характерних для кераміки.
Термін «культура поодиноких поховань» походить від звичаю поховання носіїв культури, який полягав у закопуванні під курганами в скорченому положенні з різними артефактами. Культура бойових сокир або культура човноподібних сокир отримала назву від свого характерного чоловічого жертвоприношення — бойової сокири у формі кам’яного човна.
Географія
Культура шнурової кераміки охоплювала більшу частину континентальної Північної Європи від Рейну на заході до Волги на сході, включаючи більшу частину сучасної Німеччини, Нідерландів, Данії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, Чехії, Австрії, Угорщини, Словаччини, Швейцарії, північно-західної Румунії, північної України та європейської частини Росії, а також прибережної Норвегії та південь Швеції та Фінляндії.
У пізньому енеоліті/ранній бронзі культура охоплювала майже весь Балканський півострів, де культура шнурової кераміки мала контактну зону з іншими культурами степу.
Археологи відзначають, що культура шнурової кераміки не була «єдиною культурою», оскільки носії культури шнурового посуду, які населяли величезну географічну територію від Рейну до Волги, ймовірно, мали регіонально специфічні стратегії існування та економіку.
Існують відмінності в матеріальній культурі, поселеннях і суспільстві.
Водночас вони мали кілька спільних елементів, характерних для всіх носіїв культури шнурової кераміки, таких як їх похоронні практики, кераміка зі «шнуровим» декором та унікальні кам’яні сокири.
Сучасна їй культура дзвоноподібних келихів мала контактну зону із західним краєм цієї культури, на захід від Ельби, і, можливо, сприяла пан’європейському поширенню цієї культури. Хоча була прийнята соціальна організація та модель поселення, схожа на культуру носіїв дзвоноподібних келихів, носіям культури шнурової кераміки не вистачало нових удосконалень, які стали можливими через торгівлю та сполученню морем і річками.
Походження
Походження та розповсюдження носіїв культури шнурового посуду є одним із ключових розв'язаних питань проблеми , і між археологами існує різка розбіжність щодо походження носіїв культури шнурової кераміки. Культура шнурової кераміки довгий час вважалася індоєвропейською, археологи бачили вплив кочових скотарських суспільств. З іншого боку, деякі археологи вважали, що вона розвинулася незалежно в Центральній Європі.
Зв'язки з ямною культурою
Носіїв культури шнурової кераміки колись вважали першоосновою протоіндоєвропейців на основі того, що вони володіли конем і колісними транспортними засобами, очевидними войовничими можливостями, широким ареалом поширення та швидкою інтрузивною експансією в передбачуваний час розселення індо-європейських мов.
Сьогодні ця гіпотеза втратила актуальність, оскільки степова гіпотеза наразі є найбільш прийнятною пропозицією для пояснення походження та поширення індоєвропейських мов. Asya Pereltsvaig and Martin Lewis 2015. The Indo-European Controversy: Facts and Fallacies in Historical Linguistics. Cambridge: Cambridge University Press.
Аутосомні генетичні дослідження припускають, що люди культури шнурового посуду мають значний генетичний внесок від носіїв Ямної культури внаслідок передбачуваної «масової міграції» з Понтійсько-Каспійського степу, і люди обох культур можуть походити безпосередньо від генетично схожого доямного населення.
Kristiansen et al. (2017) припускають, що носії культури шнурової кераміки походять від скотарів-чоловіків Ямної культури, які мігрували на північ і одружувалися з жінками з фермерських громад.
Проте розкритикував теорію через твердження, що популяції шнурової кераміки походять від масової міграції чоловіків ямної культури, зазначивши, що доступні зразки носіїв шнурової кераміки не містять батьківських гаплогруп, які спостерігаються у чоловіків ямної культури. "Як уже згадувалося, присутність R1b1 у похованнях із культури дзвоноподібних келихів Haak et al. (2015) пояснюють впливом ямної культури — що викликає занепокоєння для моделі в цілому, усі зразки ямної культури, відібрані на сьогодні, мають скоріше MSY R1b1a. ніж R1a, як і можна було передбачити. Однак ми зауважимо, що це глибоке розгалуження лінії R1b, яка дуже відрізняється від більшості тих, які спостерігаються сьогодні в Західній Європі, і частіше зустрічаються в Східній Європі... Попри разючий обсяг нового геному. Нещодавно використані дані, особливо Haak et al., неминуче відбулося певне націлювання на докази на основі конкретних гіпотез, і будь-які висновки на цей час слід вважати тимчасовими. Нам слід остерігатися висновків про «масу». міграції" на основі наявних даних". Цю думку поділяє Лео Клейн, який стверджує, що «Ямна культура не може бути джерелом культур шнурової кераміки », оскільки батьківські гаплогрупи шнурової кераміки не пов’язані з гаплогрупами, знайденими в зразках Ямної культури.
У 2023 році Kristiansen et al. визнав, що відсутність чоловічого походження з ямної культури в популяціях шнурової кераміки вказує на те, що вони не могли походити безпосередньо від носіїв ямної культури. Ці автори тепер припускають, що популяції шнурового посуду еволюціонували паралельно з популяціями Ямної культури. . "«Яким саме чином поява та поширення шнурового посуду пов’язані з появою та розширенням горизонту Ямної культури, залишається незрозумілим. Однак запис Y-хромосоми обох груп вказує на те, що популяції культури шнурового посуду не можуть походити безпосередньо від популяцій Ямної культури чи східних землеробських популяцій і тому, ймовірно, є паралельним розвитком у лісостеповій і лісовій зонах Східної Європи. Навіть у Центральній Європі формування найдавніших регіональних популяцій культур шнурового посуду було результатом місцевих і регіональних соціальних практик у типовому обряді святкування з використанням шнурового посуду»." Раніше Guus Kroonen et al. (2022), стверджував, що популяції шнурової кераміки могли походити від населення, пов’язаного з Ямною культурою, а не від власне популяцій Ямної культури, заявивши, що «це може підтримувати сценарій мовної спадкоємності місцевих немобільних скотарів на Нижньому Дніпрі та їх генетична стійкість після їх інтеграції в послідовний і розлогий ямний горизонт».
Археологи Фургольт і Гайд продовжують наголошувати на відмінностях як між матеріальними культурами цих двох груп, так і всередині них, а також наголошують на проблемах надмірного спрощення цих довготривалих соціальних процесів.
Середньодніпровська культура утворює місток між ямною культурою та культурою шнурової кераміки. Із середньодніпровської культури на захід і схід поширилася культура шнурової кераміки. Міграція на схід породила фатьянівську культуру, яка мала формуючий вплив на абашевську культуру, яка, внесла свій внесок у Синташтинську культуру.
Широкий ареал поширення вказує на швидке поширення в передбачуваний час розповсюдження основних (за винятком анатолійських і тохарських) індоєвропейських мов. У ряді регіонів шнурова кераміка є провісником нової культури та фізичного типу.
На більшій частині величезного континентального простору, який вона охоплювала, культура була явно інтрузивною, і тому представляє одну з вражаючих і революційних культурних змін, засвідчених археологією.
Місцевий розвиток
На користь думки, що культура розвивалася незалежно, свідчить той факт, що культура шнурової кераміки значною мірою збігається з більш ранньою північно-центрально-європейською культурою лійчастого посуду (TRB). Згідно Гімбутас, культурі шнурового посуду передувала культура кулястих амфор (3400–2800 рр. до н. е.), яку вона вважала індоєвропейською культурою. Культура кулястих амфор простягалася від Центральної Європи до Балтійського моря і походить з культури лійчастого посуду.
Згідно з суперечливим радіовуглецевим датуванням, керамічний посуд культури шнурової кераміки в поодиноких могилах з’явився раніше на території сучасної Польщі, ніж на заході та півдні Центральної Європи.
Найдавніше радіовуглецеве датування для шнурового посуду справді походять із Куявії та Малопольщі та вказують на період приблизно 3000 р. до н. е..
Однак подальше дослідження поставило під сумнів цю думку, натомість вказавши, що широкі варіації в датуванні шнурового посуду, особливо датування початку культури, базуються на окремих видатних могилах, не дуже узгоджуються з іншими археологічними даними та суперечать плато на ; в одному випадку, коли датування можна уточнити за допомогою дендрохронології, у Швейцарії шнуровий посуд знайдено лише у короткий період 2750 — 2400 р. до н.е.
Крім того, оскільки короткий період у Швейцарії, ймовірно, представляє приклади артефактів з усіх основних підперіодів культури шнурового посуду в інших місцях, деякі дослідники приходять до висновку, що культура шнурової кераміки з’явилася більш-менш одночасно по всій Північній Центральній Європі приблизно на початку XXIX століття до н.е. (близько 2900 р. до н.е.), у низці «центрів», які згодом сформували власні локальні мережі.
Датування вуглецем-14 решти центральноєвропейських регіонів показує, що культура шнурової кераміки з’явилася після 2880 р. до н. е.
Згідно з цією теорією, вона поширилася до Люнебурзького пустища, а потім далі до Північноєвропейської рівнини, Рейнської області, Швейцарії, Скандинавії, Балтійського регіону та Росії до Москви, де культура зустрілася зі скотарями, які були, ймовірно, корінними мешканцями степу.
Підгрупи Середньодніпровська культура
Середньодніпровська культура є формуючим раннім проявом культури шнурової кераміки. Nordqvist and Heyd, The Forgotten Child of the Wider Corded Ware Family: Russian Fatyanovo Culture in Context, Proceedings of the Prehistoric Society, online 12 November 2020, DOI: https://doi.org/10.1017/ppr.2020.9 Вона має дуже мізерні залишки, але займає найпростіший шлях до Центральної та Північної Європи зі степу.
Фатьяново-баланівська культура
Дивіться також: Індоарійські міграції
Середньодніпровська культура та східнобалтійська культура шнурової кераміки дали початок фатьяново-баланівській культурі у верхів'ях Волги , яка, своєю чергою, внесла свій внесок в абашевську культуру, попередницю протоіндоіранської Синташтської культури.
Фатьяново-Балановська культура, ймовірно, була культурою з індоєвропейським суперстратом над уральським субстратом, і могла пояснити деякі мовні запозичення, визначені в . Однак, згідно з Гаккіненом, урало-індоєвропейські контакти починаються лише в період шнурової кераміки, а уральська експансія на Верхню Волгу датується ним пізніше. Гаккінен приймає фатьяново-балановську культуру як ранню індоєвропейську культуру, але стверджує, що її субстрат (ототожнюваний з волосівською культурою) не був ні уральським, ні індоєвропейським.
Schnurkeramikkultur