Ріг — духовий музичний інструмент, що являє собою порожній ріг зі спеціальним отвором для вдування повітря й одержання звуку в його трохи зрізаній верхній частині. Він є одним з ранніх видів амбушурних музичних інструментів або труб. Відомий з найдавніших часів, ріг використовувався у релігійних обрядах, на полюванні, у військовій справі та в народній музиці. Упродовж століть цей інструмент набув різноманітних форм, конструкцій та функцій, а в окремих культурах — і сакрального значення.

Історія та походження Найдавніші роги були натуральними — здебільшого бичачими або козячими — й виникли внаслідок утилітарного використання загублених тваринних рогів. Завдяки потужному та командному тембру ріг швидко набув культового статусу, ставши частиною релігійних ритуалів, зокрема в юдейській традиції (шофар), у храмах давніх слов'ян, а також у грецькій та римській античності.

Ріг згадується на мініатюрах «Хлудівської псалтирі» (ХІІІ ст.), у «Радзивіловському літописі», творах Саксона Граматика, Аль-Масуді та інших джерелах.

Ріг в Україні На території України ріг був відомий з прадавніх часів. Зокрема, під час розкопок «Чорної могили» поблизу Чернігова (Х століття) виявлено два турячі роги зі срібною оправою, оздобленою зображеннями мисливських сцен та орнаментами.

У Гуцульському регіоні ріг зберігся як традиційний вівчарський духовий інструмент, подібний до трембіти, але коротший, загнутий і зручний у користуванні. Його застосовували для сигнальної комунікації в горах, передавання повідомлень між пастухами або як звуковий сигнал для сходу громади. Важливою є й обрядова функція — ріг використовується під час коляди, коли колядники трублять у роги й трембіти.

У XVIII—XIX століттях в Україні, особливо серед знаті, поширювались рогові оркестри, створені за зразком імперських. Такі оркестри малися у маєтках К. Розумовського, Г. Галагана та інших представників еліти. Для виконання в приміщеннях інструменти виготовляли з дерева, обтягували шкірою, що пом'якшувало звучання.

Використання

Релігійне У юдаїзмі ріг (шофар) використовується під час свят Рош га-Шана та Йом-Кіпур. У слов'янському язичництві роги використовувалися в обрядах на честь богів, зокрема Святовита. Середньовічні джерела згадують роги у храмах на острові Рюген та в інших культових центрах.

Військове і мисливське Роги здавна виконували функцію сигнальних інструментів у війську. Їх використовували для збору війська, подачі команд, початку бою тощо. Аналогічну функцію роги виконували на полюваннях — як засіб комунікації між учасниками. У Західній Європі набули поширення металеві роги (cor, horn), а також оздоблені мисливські роги зі слонової кістки (оліфанти).

Музичне У XVIII—XIX століттях у Російській імперії сформувалася традиція рогових оркестрів. У таких оркестрах кожен музикант грав лише одну ноту, і тільки разом створювалась мелодія. Оркестри могли нараховувати кілька десятків або навіть сотні виконавців. Згодом роги виготовляли з дерева або металу, іноді з клапанами. Подібні оркестри були й на українських землях.

Конструкція Ранній ріг зазвичай виготовляли з натурального тваринного рога (бика, козла, вівці). У пізніші періоди почали виготовляти роги з металу (міді, срібла), слонової кістки, а згодом — із дерева. Деякі роги мали художню оправу, інколи зі сценами полювання або орнаментами. У рогових оркестрах інструменти не мали клапанів; пізніше з'явилися роги з механізмами (клапанами) для зміни висоти звуку.

Роги не мали отворів для пальців (за винятком окремих гібридних конструкцій, як у випадку «олонецького рога»), що відрізняє їх від мелодичних духових інструментів, як-от сопілка чи ріжок.

У культурі Ріг згадується в багатьох легендах, казках, літописах і літературних джерелах. У норвезькому фольклорі відома легенда про пастушок, які грали на рогах (Trillerhorn), зачарувавши людей своїми мелодіями. У польських колядках ріг фігурує як перший серед інструментів пастухів.

Символічну роль відігравали роги й у владарюванні: срібні та слонові роги могли слугувати знаком гідності, подібно до рогу Роланда у франкських легендах або рогів московських царів.

Див. також Оліфант Трембіта Корну Горн Шофар

Примітки

Посилання

Література Хоткевич Гнат. Музичні інструменти українського народу Привалов Н. І. Музикальні духові інструменти російського народу, 1908 Curtze L. F., Grimm J. W., Müllenhoff K. — фольклорні джерела Археологічні звіти: «Чорна могила», «Древняя и Новая Россия», 1876 Срезневський І. І. Святилища та обряди язичницького богослужіння Саксон Граматик, Gesta Danorum Хлудівська псалтир, Радзивіловський літопис, Давидова псалтир Спогади князя Долгорукого (1817)