Марко́ Іллі́ч Янко́вський (, Астрахань, Російська імперія — , Сімферополь) — український живописець, художник театру, сценограф. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1967). Член Спілки художників України (від 1948). Державна премія СРСР (1977). Учасник Другої світової війни.

Біографія Закінчив Астраханське художнє училище (1939); до 1941 року навчався в Харківському художньому інституті. Відразу призваний до дієвої армії СРСР, за бойову звитягу нагороджений орденом Червоної Зірки.

Після війни працював у театрах:

Астраханський театр музичної комедії (1945—1946), головний художник Кабардинського драматичного театру у місті Нальчик (1946—1950), головний художник Кримського російського драматичного театру (м. Сімферополь, 1953—1980).

Помер 27 квітня 1980 року, похований на цвинтарі Абдал.

Творчість Створював пейзажі та портрети у реалістичній манері з елементами романтизму й експресіонізму. Учасник обласних, всеукраїнських та всесоюзних художніх виставок від 1950 року. Персональна виставка відбулася у Сімферополі (1987).

Деякі твори зберігаються у Сімферопольському художньому музеї.

Відзнаки

Заслужений діяч мистецтв УРСР (1967) Державна премія СРСР (1977) Державні та бойові нагороди СРСР

Основні твори

Живопис:

«Брестська фортеця» (1971), «Рибацький причал», «Під зорями. Кримська астрофізична обсерваторія» (обидва — 1972), «Литовський художник В. Калінкаускас» (1974), «Звільнений Севастополь» (1975), «Північний вітер. Гурзуф», «Бузковий вечір. Гурзуф», «Дюрбе» (усі — 1976), «Судацька фортеця» (1977), «Бахчисарай. Ханський палац» (1978).

Оформлення вистав: «Дочка Севастополя» Л. Кондрашова і М. Архарова (1956), «Злочин і кара» за Ф. Достоєвським (1958), «Камінний господар» Лесі Українки (1962), «Фауст і смерть» О. Левади (1962), «Гайдамаки» за Т. Шевченком (1963), «Навала» Л. Леонова (1965), «Велетні півночі» Г. Ібсена (1966), «Яків Богомолов» М. Горького (1968), «Талан» А. Старицького (1971), «Вони були акторами» В. Орлова та Г. Натансона (1974). «Справа, якій ти служиш» — за Ю. Германом, «Талан» Михайла Старицького (1977) та ін.

Література

УРЕ