Турівське князівство (Турово-Пинське, Турово-Пінське, Туровське) — руське князівство Х-XIV століть у складі Київської Русі і Великого князівства Литовського. Столиця князівства — місто Турів. З середини XII ст. вотчина княжої гілки Рюриковичів — Ізяславичів Турівських.

Розміщене в центральній частині правобережного Полісся; північна, більша частина лежала на території, заселеній дреговичами, менша, південно-східна — деревлянами. У наші часи більша частина території Турівського князівства перебуває у складі Республіки Білорусь, південні райони у складі України. В етнографічному плані територія князівства належить до україно-білоруської етнічної межі.

Історія

Перші згадки Праліси і багна убезпечували мешканців Турівсько-Пінського князівства від наїздів південних кочовиків. Основою прожитку було хліборобство, полювання, рибальство та бджільництво; через Турівсько-Пінське князівство проходили важливі торгові шляхи: водний і сухопутний з Києва до Польщі та сухопутний з Києва на Литву і до балтійських країн, що сприяло економічному і політичному піднесенню Турівсько-Пінського князівства (зокрема у стосунках з Польщею і Литвою).

На півдні й заході Турівське князівство межувало з Волинською, на сході — з Київською, а на півночі — з Полоцькою землями.

Найдавніші, згадувані літописцем міста: Турів, який був політичним центром князівства (980) та Пінськ (1097 і 1166).

Під владою київських князів За Володимира Святославича Турово-Пінське князівство увійшло до складу Київської держави (вже з кінця IX ст. було під її впливом).

У 980 першим київським намісником князівства став син Володимира Святополк Окаяний.

Великий князь київський Ярослав Мудрий посадив у Турові свого старшого сина Ізяслава. Після смерті Ярослава Турівське князівство залишилось під управлінням київського князя. Після загибелі Ізяслава у 1078 році, Турівське князівство перейшло до його молодшого сина, Ярополка Ізяславича, а згодом у 1088 році до другого сина — Святополка, який княжив до 1093 року.

Князівство за правління Ізяславичів 1157 князь-ізгой Юрій Ярославич, онук Святополка Ізяславича, самовільно захопив Турів і спромігся відстояти його в боротьбі з коаліцією, що її організував великий князь київський. З цього моменту Турівське князівство закріпилося за Юрієм в якості вотчини. До князівства належали також Пінськ і Дубровиця, які незабаром стали уділами синів Юрія. Відомості про них у літописі уривчасті. 1168 Турів належав Івану Юрійовичу, тоді ж згадано його брата Святополка. 1184 Туровом володів уже Святополк (п. 1190), Пінськом — Ярослав, а Дубровицею — Гліб, який помер 1196, будучи князем турівським.

На початку XIII ст. Турів поступився політичним значенням Пінську, князі котрого з 1204 по 1229 були учасниками низки коаліцій південноруських князівств. 1223 ряд удільних князів Турівсько-Пінської землі (серед них незаперечно атрибутовано Олександра Дубровицького) брали участь у битві на Калці. Після того, як монголи 1240 спалили багато міст, значення вцілілого Пінська ще більше зросло. Сюди 1241 перенесли з Турова єпископську кафедру. 1240—1244 роках Пінськом володів кн. Михайло, важливий союзник Данила Галицького. 1251 року пінських князів згадано у множині. Вони намагалися балансувати між новими центрами сили — Галицько-Волинським князівством, Литвою і Золотою Ордою. 1263 Пінськ надав прихисток литовському князю Войшелку і військову допомогу у відновленні контролю над Литвою. 1275 пінські й турівські князі брали участь у поході на Литву, що його організували монголи. 1292 одна з гілок місцевої династії володіла Степанню, яка, імовірно, виділилася з Дубровицького уділу.

У складі Великого князівства Литовського Користуючися з незгод у Золотій Орді та вигасання Галицько-Волинської династії Романовичів у 1330 роках, землі Турівського князівства опанувало Велике князівство Литовське, й вони повністю потрапили під владу представників литовської династії Гедиміновичів. За відомостями пізніх білорусько-литовських літописів, Пінськ перейшов у власність великого князя і став одним з уділів Наримунта Гедиміновича, потім — його нащадків. Поряд із цим різні гілки місцевої династії продовжували володіти рештками князівства. Серед них в актових документах кінця XIV ст. фігурують Іван Семенович Степанський, Давид Дмитрович Городецький (за центром його уділу надалі закріпилася назва Давид-Городок) та його брати Іван і Юрій. Останній незаперечний представник цієї династії Митко (Дмитрій) Давидович Городецький помер після 1432 року. Потім Городець і Турів дісталися Свидригайлу Ольгердовичу, а Дубровиця і Степань — князю Юрію Семеновичу Гольшанському.

Князі

ТурЛегендарний засновник міста Турова. В «Повісті врем'яних літ» згадується під 980-м роком. (кінець Х ст.)

Рюриковичі Святополк Окаянний (990—1013) Ізяслав Ярославич (1042—1052) Ярополк Ізяславич (1078—1086) Святополк Ізяславич (1088—1093) Брячислав Святополкович (1110—1123) Ізяслав Святополкович (1123—1123) В'ячеслав Володимирович (1125—1142) Святослав Всеволодович (1142—1142) В'ячеслав Володимирович (1142—1146) Ярослав Ізяславич (1146—1148) Юрій Ярославич (1148—1150) Андрій Юрійович Боголюбський (1150—1151) Юрій Ярославич (1151—1154) Святослав Всеволодович (1154—1154) Борис Юрійович (1154—1157) Юрій Ярославич (1157—1168) Іван Юрійович (1168—1170) Святополк Юрійович (1170—1190) Гліб Юрійович (1190—1195)

На початку XIII ст. центр князівства перемістився до Пінська Андрій Іванович (1195—1223) Юрій Андрійович (1223 — ?) Семен Юрійович (ХІІІ ст.)

Гедиміновичі Наримунт Гедимінович (1330 — 1348) Михайло Наримунтович (1348  — 1355) Василь Михайлович (? — 1392) Семен ВасильовичЗагинув у битві на Ворсклі. (1398—1399)

Нащадки

Нащадками турівських князів вважаються представники відомих українських шляхетських династій — князі ОстрозькіМаксимович М. О. Письма о князьях Острожских к графине А. Д. Блудовой. — Киев: В типографии Федорова, 1868. — 54 с. і Святополк-Четвертинські.

Визначні представники

Найбільш відомим представником Турівського князівства в нашій історії був Кирило Турівський, філософ і церковний письменник ХІІ ст.

Примітки

Література

М. Грушевський ТУРОВО-ПИНСЬКА ЗЕМЛЯ (з «Історія України-Руси». Том II. Розділ IV.) Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича, 2000. — 649 с.

Посилання

Турівське князівство //