Українська Національна Рада у Львові (1941) — виникла з Ради Сеньйорів, створеної у складі 16 членів на нараді у Львові 6 липня 1941, що її скликала ОУНР Степана Бандери. Наприкінці липня поширена до 30 членів (не мала представників ОУН Андрія Мельника).

Історія 6 липня 1941 року в Львові була вибрана «Рада Сеньйорів», метою якої було: «вибрана, як волевиявлення суспільства, щоб його направляти до єдності та підтримувати контакти з німецькою військовою та цивільною владою для досягнення та усвідомлення національного ідеалу»Гунчак Т. Проблеми історіографії: історія та її джерела / Український визвольний рух. Зб.4. Львів, 2005. До складу «Ради Сеньйорів» увійшли: Кость Левицький, Йосиф Сліпий, о. Гавриїл Костельник, о. Юліян Дзерович, Юліян Федусевич, Іван Филипович, Роман Заячківський, Лука Турчин, Ярослав Біленький, Олександр Бариляк, Ярослав Стефанович, Володимир Радзикевич, Степан Дмоховський. 9 липня 1941 року до «Ради Сеньйорів» приєдналися: Борис Козубський, Сергій Луцький, Михайло Кравців. Почесним головою «Ради Сеньйорів» обрано митрополита Андрея ШептицькогоСтецько Я. 30 червня 1941. Проголошення відновлення державності України. Торонто, 1967 р.Ільницький Р. Думки про українську визвольну політику. Гадяч: Видавництво «Гадяч»,2007.

24 липня 1941 року «Рада Сеньйорів» проголосила перехід до форми Української національної ради — головної національної організації, правонаступниці Української національної ради 1918 р. Президентом Української національної ради мав бути обраний митрополит Андрей Шептицький, головою — Кость Левицький, його заступниками — Юліан Дзерович і професор Лука Турчин. Робочим органом Ради на території Галичини став Український крайовий комітет (УКК) на чолі з К. Паньківським.

30 липня 1941 року Рада Сеньйорів перетворилася на УНР з метою бути допоміжним проводом українського народу Галичини, Волині та Холмщини і його представником перед німецькою владою.

Намагалася, щоб у її складі були представлені всі політичні напрями та головні професії і представники провінції; згодом число членів збільшено до 45. Головою УНРади був Кость Левицький, заступниками о. Юліан Дзерович і Лука Турчин; секретарем Ярослав Біленький (з створенням президії її секретарем став Григорій Микетей); серед інших членів були: архієпископ Йосиф Сліпий, о. Гавриїл Костельник, Мар'ян Паньчишин, Василь Сімович, Юліан Павликовський, Андрій Палій, Михайло Стефанівський, Михайло Волошин, Володимир Загайкевич, Кость Паньківський, Борис Козубський, Сергій Хруцький — у більшості діячі або прихильники УНДО. Протектором і почесним президентом був митрополит Андрій Шептицький.

УНР визнавала ОУН як рушійну силу українського політичного життя і підтримувала Українське Державне Правління, але з застереженням ставилася до боротьби між двома відламами ОУН. 30 липня 1941 року УНРада вислала протест німецькому урядові проти приєднання Східної Галичини до Генеральної Губернії (підписали митрополит А. Шептицький і всі члени); на початку вересня виготовлено меморандум до генерал-губернатора Ганса Франка на оборону інтересів української Галичини.

31 липня 1941 року УНРада створила як виконавчий орган і для зв'язків з німецькою владою Генеральний Секретаріат з К. Паньківським на чолі.

По смерті К. Левицького (12 листопада 1941): головою Ради став митрополит А. Шептицький,Політична історія України. ХХ ст.… — Т. 4. — С. 328. німецько-нацистська влада щораз більше унеможливлювала існування УНРади; врешті лист митрополита Шептицького до Генріха Гіммлера (лютий 1942) з протестом проти антиєврейського ґеноциду став нагодою для заборони УНР (наказ львівської німецької політичної поліції 3 березня 1942), зв'язок з німецькою владою в Галичині перебрав Український Крайовий Комітет.

Див. також Українська Національна Рада

Примітки

Література

Політична історія України. ХХ ст.: У 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова), Ю. І. Шаповал (заст.) та ін. — К. : Генеза, 2003. — Т. 4. — С. 326—329. — ISBN 966-504-256-4, ISBN 966-504-256-3 (т. 4). Посилання Українська Національна Рада //