Організація українських козаків «Українське Вільне Козацтво» була створена у 1920 році як закордонна частина організації «Вільне козацтво», що діяла в Україні у 1917—1923 роках.
У 1920—1936 роках організація мала назву Українське Національне козаче товариство (УНАКОТО чи УНКТ) — суспільна і військово-виховна організація української еміграції, у 1936—1947 роках — Український Народний Козачий Рух чи по іншому Українське Вільне Козацтво (УВК УНАКОР).
З 1947 року до цього часу організація має назву Українське Вільне Козацтво (УВК), або скорочено: Українське Козацтво (УК) — станова парамілітарна громадська, не політична і не партійна організація.
Ініціатор створення та перший отаман — Іван Полтавець-Остряниця.
Отамани
1920—1942 — Іван Полтавець-Остряниця (м. Мюнхен, Німеччина); 1942 — Іван Волошин-Берчак; 1942—1944 — Михайло Омелянович-Павленко (м. Краків, Генерал-губернаторство), (м. Прага, Протекторат Богемії та Моравії); 1944—1945 — Павло Терещенко; 1952—1967 — Іван Цапко (Німеччина, Австрія), (м. Нью-Йорк, США); 1967—1971 — Віктор Дяченко (м. Чикаго, США); 1971—1976 — Антін Кущинський (м. Чикаго, США); 1977—1979 — Петро Коршун-Федоренко (м. Торонто, Канада); 1980—1982 — Михайло Ковальський (м. Калгарі, Канада); 1983–1993 — Валентин Різник; 1993—2006 — Йосип Івах Д. Байда (м. Торонто, Канада); 2006—донині — Ващик Петро (США).
Органи управління Велика Козацька Рада УВК — найвищий законодавчий орган організації. Великою Козацькою Радою УВК обираються: Кошовий отаман УВК Генеральний суддя УВК Генеральний контролер УВК.
Кошовий отаман УВК: очолює організацію, своїми наказами призначає: двох своїх заступників — Наказних Кошових Отаманів Голову Головної Нагородної Ради Хреста Українського Козацтва Голову Гонорової Ради Генерального Писаря Редактора Козацького журналу Отаманів Паланок уповноважених Представників та відповідних осіб до урядової праці в Генеральній Булаві.
Генеральна Булава УВК — центральний адміністраційно-виконавчий орган організації. Генеральну Булаву УВК очолює Генеральний Писар. Генеральна Булава УВК складається з Генеральної Канцелярії та відділів. До її складу входять: Голова Головної Нагородної Ради Голова Гонорової Ради Булавні Старшини, як референти, що керують окремими відділами, або виконують окремі доручення Скарбник Генеральної Булави.
Отамани Паланок УВК — призначаються Кошовим отаманом УВК в країнах, де існує кілька куренів УВК. Отамани Паланок УВК з 1974 по 2010 роки призначалися на Канаду, Америку, Австралію, Бразилію, Європу та Україну.
Осередки Після Другої світової війни УВК продовжило свою діяльність головно в Німеччині та Австрії — в таборах переміщених осіб. Закінчення світової війни, розселення української еміграції з європейських теренів, а також зменшення популярності мілітарних ідеологій упродовж 1948—1960 зумовили припинення в Європі активної діяльності УВК.
1960 року у США під проводом Івана Цапка утворилася перша станиця УВК. Ця подія дала початок розширенню мережі осередків УВК в США, Австралії, Канаді та Бразилії. До початку 1980-х років було створено 52 станиці УВК.
В архіві УВК зберігається наказ Кошового отамана УВК Валентина Різника від 8 травня 1983 року, яким було призначено Отаманів Паланок УВК: Канада, Схід — сотника УВК Йосипа Іваха-Байду; Канада, Центр — осавула УВК Дмитра Жилу; Канада, Захід — адміністративного хорунжого УВК Степана Липського; Австралія — осавула УВК інж. Юрія Одлигу; Бразилія — хорунжого УВК Богдана Білинського; Європа — сотника УВК Богдана Шарка. Паланкові отамани на Америку бути призначені іншим наказом.
УВК найактивніше зараз діє в Канаді, Австралії, США та з 2007 року розпочала свою діяльність в Україні.
У Канаді УВК представляють Кошовий отаман УВК генерал-осавул УВК Йосип Івах Д. Байда та Голова Старшинської Ради УВК генерал-хорунжий УВК Армін Конн.
В Австралії — Кошовий отаман Коша УВК Австралії імені Гетьмана Петра Сагайдачного генерал-хорунжий УВК Петро Деряжний та Кошовий Капелан Голова Гонорової та Нагородної Ради Коша УВК Заступник Кошового отамана генерал-поручник УВК о. Ждан Коломиєць.
У США — Кошовий отаман УВК в США полковник УВК Юрій Дармограй.
В Україні — Заступник Кошового отамана УВК — Наказний Кошовий отаман УВК генерал-хорунжий УВК Анатолій Грива, Генеральний Писар УВК генерал-хорунжий УВК Віталій Манзуренко, Отаман Паланки УВК в Україні генерал-хорунжий УВК Володимир Мусій.
Всі закордонні осередки УВК багато років входять до складу Світового Конґресу Українців (СКУ).
Історія
Вільне козацтво (1917—1923 роки) На початку свого існування Українське Вільне Козацтво мало назву Вільне Козацтво та являло собою українські добровільні озброєні формування, призначені «для оборони вольностей українського народу та охорони ладу». Загони Вільного Козацтва виникли з самого початку Української революції за ініціативою самих козаків, без підтримки державних органів. Перші формування Вільного Козацтва почали створюватися у березні 1917 року. Основою була сотня, що формувалася з жителів одного села, чисельність особового складу сотень — від 35 до 700 осіб. Сотні однієї волості, що мала кілька сіл, творили курінь, курені — полк, а полки цілої округи об'єднувалися в кіш. Вільне Козацтво Звенигородщини й сусідніх повітів виставили проти більшовиків 20 тисяч козаків. Найбільш організованими та озброєними були гусаківський, тарасівський, козацький та кальниболотський курені.
У квітні 1917 року на козацькому з'їзді у Звенигородці (Черкащина) були прийняті такі рішення:
Вільне козацтво організовано для оборони вольностей українського народу та охорони ладу. Вільне козацтво є територіальною військовою організацією, до якої мають право вступати громадяни повіту, не молодші 18 років. Не можна приймати до організації людей, ворожих українській справі, а також тих, хто мав кримінальні злочини. Всіма справами організації завідують ради козацької старшини. Командна старшина є виборною (кошовим отаманом Звенигородського повіту (коша) було вибрано Семена Гризла, курінними отаманами волостей: Гусаківської — Смоктія, Кальниболотської — Гризла, Лисянської — Сор., Тарасівської (Керелівської) — Шевченка, Княжанської — Шаповала).
На з'їзді було розроблено організаційну структуру, що копіювала давній козацький устрій: Генеральна козацька рада з наказним отаманом на чолі, козацька старшина: осавул, писар, хорунжий, скарбник. Основою організації Вільного Козацтва стала сотня, що набиралася з громадян одного села чи міста, не молодших за 18 років, і не мала чітко означеної кількості. Сотні волості формувалися в курінь, курені — в полки, а полки губернії об'єднувалися в кіш. Вільнокозацький рух став загальноукраїнським, поширившись на Київщину, Волинь, Херсонщину, Катеринославщину та інші українські землі.
Козаки брали активну участь у створенні в м. Києві Першого Українського козачого полку імені гетьмана України Б. Хмельницького, який самочинно був створений 18 травня 1917 року і налічував близько 3 тис. вояків. У серпні 1917 року відбулося формування загонів Вільного Козацтва у Бердичівському, Уманському, Київському, Канівському, Черкаському, Остерському, Ніжинському та Борзнянському повітах.
Після лютневої революції 1917 року в Росії був скасований козацький стан як «сословіє», а у відродженій Українській Республіці козацький стан став окремим видом громадянства. У м. Києві, наприкінці вересня 1917 року відбулася нарада представників Вільного Козацтва Київщини та гайдамацьких частин з м. Одеси, де було постановлено скликати загальний з'їзд Вільного Козацтва в першій половині жовтня того ж року.
16—20 жовтня (3—7 жовтня за старим стилем) 1917 р. у м. Чигирині на Черкащині відбувся з'їзд Вільного Козацтва, на якому було остаточно організаційно оформлено «Вільне Козацтво» як політичну та військову силу. У роботі цього з'їзду взяли участь 2 тис. делегатів, що представляли 60 тис. організованих вільних козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані. Делегати з'їзду звернулися до населення із закликом озброюватися, рішуче боротися з ворогами народу, не допускати братовбивства, підтримувати республіканський демократичний федеративний устрій Росії на чолі з Тимчасовим урядом, створювати у селах сотні, у волостях — курені, у повітах — полки, у губерніях — коші на чолі із сотниками, курінними, полковниками, отаманами та іншою старшиною.
На з'їзді було обрано Генеральну (Головну) Козацьку Раду Українського Національного Вільнокозацького Товариства (У. Н. Вк. Т.) у складі 12 осіб, а саме Військового отамана Павла Скоропадського, помічника Військового отамана Івана Полтавця-Остряницю, Генерального писаря Василя Кочубея та інших генеральних старшин. Генеральна Рада до січня 1918 р. дислокувалася в м. Білій Церкві, а потім з приходом в Україну німецького війська до 29 квітня 1918 року — у м. Києві.
На з'їзді була прийнята така постанова:Визнаючи себе організацією аполітичною й не маючи ніяких орієнтацій, крім власної української, та вважаючи себе за прикладом своїх великих прадідів авангардом в боротьбі за волю, України Українське Козацтво через своїх послів постановило ухвалити наступні пакти, на ґрунті яких бажає вести дальшу працю організації:
Самостійна й Незалежна Україна. Змагання до получення усіх українських земель в одній Українській Державі, з наданням місцевої автономії тим, на яких по місцевим умовам та традиціям не зможуть розповсюджуватися загальнодержавні закони. Звільнення України від окупуючого її московського війська та урядових інституцій. Перехід всієї влади на Вкраїні до Українського Уряду, який складався би тільки з вірних синів України, що працею своєю показали вірність українській національно-державній ідеї та своє розуміння потреб селянства та робітництва. Створення на Вкраїні державного ладу, форму якого повинен вирішити сам нарід через обрану ним Державну Раду (Сойм) і щоб виборчий закон не позбавав прав виборчих широких верств селянства, козацтва, робітників та взагалі українського громадянства. Стоючи на цьому принципі, козацтво буде боротися з усякою ворожою силою, яка тим, або іншим засобом захоче насильно накинути Україні небажаний народові уряд. Такому урядові козацтво негайно стане до допомоги по забезпеченню внутрішнього твердого ладу та спокою, покладаючи в ґрунт своєї праці справедливе й рішуче, але людське відношення до всіх громадян України, визнаючи одночасно за неукраїнськими меншостями належні їм національні права. Козацтво також буде боротися проти диктатури якої-небудь партії. Не порушуючи суспільної рівноправності усіх станів і класів на Україні, козацтво має на меті опертись на найбільш чисельні соціальні елементи українського населення — селянство та козацтво — і тому обстоює здійснення широкої земельної реформи в розумінні передання до власного володіння великих маєтків малоземельному та безземельному селянству та козацтву. В робітничому питанню козацтво жадає забезпечення робітничому класові 8-годинного робочого дня, соціальну самостійність та охорону праці перед визиском. Від сучасного Уряду Центральної Ради козацтво жадає негайного проголошення самостійності України та збудування Українського Козацького Війська на ґрунті його історичних традицій для боротьби за волю України й національно-економічно-соціяльні права Українського Народу. Військо повинно являти з себе одноцільну бойову формацію під умілим та відповідальним проводом Військового Отамана та об'єднане однодушним стягом «За волю України й Народу», залишаючи ведення політики в руках покликаного Уряду та народного представництва. Зважаючи на сучасне міжнародне становище, в якому знаходиться Україна, козацтво вважає необхідним сполучити усі свої сили та одностайно стати до оборони України перед всяким посяганням наших ворогів. Але відкидаючи втручання у військові справи політичних партій.