Європе́йське корпорати́вне пра́во — розділ acquis communautaire, що включає: (i) статті 43-48 Договору про заснування Європейських Співтовариств (Римський Договір), які стосуються свободи заснування (freedom of establishment), (ii) Директиви, ухвалені на підставі ст. 44(2)(g) Римського Договору інституціями Європейського Союзу, з метою захисту інтересів акціонерів (учасників) компаній і третіх осіб, (iii) ухвалені на підставі ст. 308 Римського Договору Регламенти, (iv) а також рішення Суду ЄС.
Перша хвиля гармонізації
До кінця 1980-х років Рада Міністрів і Європарламент ухвалили 9 Директив з права компаній:
Перша Директива (щодо захисту прав третіх осіб) № 68/151 «Про координацію захисних положень, які для забезпечення захисту інтересів учасників та третіх сторін вимагаються державами-членами від компаній відповідно до положень параграфу другого Статті 58 Договору для того, щоб досягти еквівалентності такого захисту у межах Співтовариства» від 9 березня 1968 (Переклад українською мовою)Сайт Державного департаменту з питать адаптації законодавства
Друга Директива (щодо заснування публічних акціонерних товариств і підтримання і зміни їх статутного капіталу) № 77/91 «Про координацію захисних положень, які для забезпечення захисту інтересів учасників та третіх сторін вимагаються державами-членами від компаній відповідно до положень параграфу другого Статті 58 Договору стосовно створення публічних компаній із обмеженою відповідальністю, їх діяльності та змін у їхньому капіталі для того, щоб досягти еквівалентності таких положень» від 13 грудня 1976 р. (Переклад українською мовою)
Третя Директива (щодо злиття публічних акціонерних товариств) № 78/855 «Про злиття публічних компаній із обмеженою відповідальністю» від 9 жовтня 1978 р. (Переклад українською мовою)
Четверта Директива (щодо звітності товариств) № 78/660 «Про річну звітність певних видів компаній» від 25 липня 1978 р. (Переклад українською мовою)
Шоста Директива (щодо поділу публічних акціонерних товариств) № 82/891 «Про поділ публічних компаній із обмеженою відповідальністю» від 17 грудня 1982 р.; (Переклад українською мовою)
Сьома Директива (щодо консолідованої звітності товариств) 83/349 «Про консолідовану звітність» від 13 червня 1983 р.; (Переклад українською мовою)
Восьма Директива (щодо аудиту) 84/253 «Про призначення осіб, відповідальних за здійснення обов'язкового аудиту бухгалтерських документів» від 10 квітня 1984 р.
Одинадцята Директива (щодо філій) № 89/666 «Про вимоги щодо розкриття інформації про філії, відкриті у державі-члені деякими видами компаній, створених відповідно до законодавства іншої держави» від 21 грудня 1989 р. (Переклад українською мовою)
Дванадцята Директива (щодо товариств з одним учасником) 89/667 «Про приватні компанії із обмеженою відповідальністю з одним учасником» від 21 грудня 1989 р. (Переклад українською мовою) Деректива Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу 2017/1132 від 14.06.2017 р. "Про деякі аспекти корпоративного права (кодифікація)"
Ще одним джерелом європейського права компаній, який припадає на цей період, є:
Регламент Ради «Про європейське об'єднання з економічних інтересів» від 25 липня 1985 р. (Переклад українською мовою)
Друга хвиля гармонізації
Невдачі проєктів П'ятої і Дев'ятої Директив
У 1990-х роках гармонізаційні зусилля Комісії зустрічали все більший опір з боку окремих держав-членів, оскільки вони стосувалисья найбільш дискусійних питань. Так і не були ухвалені проєкти П'ятої Директиви щодо корпоративного управлінняПроєкт П'ятої Директиви (COM/72/887/Final — SYN 3) щодо координування гарантій, які вимагаються від держав-членів для захисту інтересів акціонерів компаній та інших, з урахуванням структури товариства та повноважень і обов'язків їх органів управління, а також Другу Пропозицію (COM/90/629/Final — SYN 3)щодо проєкту П'ятої Директиви і Дев'ятої Директиви щодо груп товариств. Каменем спотикання при обговоренні проєкту П'ятої Директиви були питання участі найманих працівників в управлінні товариством і структури органів управління, зокрема, однорівневого органу (як у Великій Британії) або дворівневого органу (правління і наглядова рада, як у Німеччині). Провал із проєктом Дев'ятої Директиви був викликаний несприйняттям багатьма країнами німецької концепції окремого правового регулювання для вирішення питань міноритарних акціонерів і захисту інтересів кредиторів у правовідносинах за участю груп.
Нові пріоритети гармонізації
Дефіцит політичного консенсусу серед держав-членів був не єдиною причиною опору гармонізації. Серед науковців і політиків все поширенішою становилась ідея про неприпустимість імперативного методу регулювання корпоративних відносин. Особливо це стосувалося тих питань, в яких сторони самі здатні врегулювати відносини між собою. Все впливовішою ставала думка, що законодавство мусить запропонувати регулювання лише на той випадок, коли сторони залишили якесь питання неврегульованим (default rules). Критика також стосувалася застарілого розуміння регуляторної функції корпаративного права як інструменту захисту кредиторів і учасників. Новий підход до корпоративного права полягав у створенні умов для ефективного ведення бізнесу з метою досягнення успіху.Report of the High Level Group of Company Law Experts on a Modern Regulatory Framework for Company Law in Europe. — Brussels: Commission of the European Communities, 4 листопада 2002 р. Відповіддю Комісії на цю критику став План Дій щодо реформи корпоративного праваCommunication from the Commission to the Council and the European Parliament, COM(2003) 284, May 21, 2003 Основна ідея Плану Дій полягала в тому, щоби зосередити зусилля на транс-кордонних питаннях, тобто тих, в яких Європейські співтовариства відповідно до принципу субсидіарності мають перевагу перед окремими державами-членами. Так з'явились:
Десята Директива (щодо транскордонних злиттів) № 2005/56 «Про транскордонні злиття компаній з обмеженою відповідальністю» № 2005/56 від 25 жовтня 2005 р. (Переклад українською мовою) Директива про права акціонерів № 2007/36 «Про здійснення деяких прав акціонерів у товариствах, акції яких включені до біржових реєстрів» від 11 липня 2007 р. (Переклад українською мовою)
Іншими важливими документами, приняття якого було обумовлено, з-поміж іншого, бажанням полегшити транскордонну діяльність товариств є:
Регламент Ради № 2157/2001 «Про статут Європейської компанії (SE)» від 8 жовтня 2001 р. (Переклад українською мовою) Директива № 2001/86 від 8 жовтня 2001 р., яка доповнює Статут Європейської компанії стосовно участі працівників. (Переклад українською мовою)
Докладніше про статут Європейської компанії — див. статтю англомовної вікіпедії European Company Statute. Станом на липень 2009 р. в Європі зареєстровано приблизно 400 Європейських компаній, багато з яких ще не почали діяльності і створені для подальшого перепродажу (т.зв. shelf companies). Найвідоміші приклади компаній, створених у цій формі, включають компанію з виробництва електронної техніки Elcoteq SE, будівельну компанію Strabag SE і страхову компанію Allianz SEЗа даними сайту http://www.worker-participation.eu
Прийняття цих документів збіглося із розумінням Комісією своєї нової ролі у гармонізаційних процесах. Комісія прийшла до висновку, що створення єдиного ринку капіталу є доцільнішою метою для її діяльності, ніж подальша гармонізація права компаній. Так 2000-ні роки побачили цілу низку європейського законодавства, що стосується цінних паперів. Порганичною можна вважати:
Директиву № 2004/25 (щодо придбання значного пакету акцій) «Про пропозиції про поглинання» від 21 квітня 2004 р. (Переклад українською мовою) Ця Директива спочатку пропонувалась як 13-та директива з права компаній, але потім була затверджена без цієї категоризації.
Найважливіші рішення Суду ЄС
Ключові для розвитку законодавства ЄС про компанії спори, розглянуті Судом ЄС, стосувались першопочаткового вибору юрисдикції для створення компанії і подальшого перенесення центрального органу управління компанії в іншу країну, яке, однак, не супроводжувалось перенесенням зареєстрованого місцезнаходження компанії.Davies, P.L. et al (2008) «Gower and Davies' Principles of Modern Company Law», London: Sweet&Maxwell, p. 143
Case C-212/97 Centros Ltd v Erhvervs- og Selskabsstyrelsen Офіційний переклад відсутній щодо намагання ухилитися від виконання вимог законодавства Данії про мінімальний розмір статутного фонду шляхом реєстрації компанії у Великій Британії, з подальшим веденням бізнесу у Данії від імені британської компанії; Inspire Art Case C-167/01 Kamer van Koophandel en Fabrieken voor Amsterdam v Inspire Art Ltd. . Справа стосувалася деяких подальших аспектів тієї самої проблеми, що і в попередній справі, але місцем ведення бізнесу були Нідерланди; Case C-208/00 Überseering BV v Nordic Construction Company Baumanagement GmbH щодо перенесення компанією центрального органу управління із країни, в якій визнавалась теорія інкорпорації для визначення країни, закони якої застосовуються до компаній (в даному випадку — Нідерланди) до країни, в якій визнавалась теорія дійсного місцезнаходження (у цьому випадку — Німеччина).
Рішення Суду з усіх справ зводилась до того, що Суд відправив у минуле доктрину дійсного місцезнаходження компаній. Так, стаття 69 Регламенту про Статут Європейської компанії побудована з урахуванням рішень Суду і дозволяє компанії мати зареєстроване місцезнаходження в одній країні, а центральний орган управління — в іншій.
Адаптація українського законодавства до acquis communautaire про компанії
Юридичною основою для процесу адаптації українського права до права ЄС є стаття 51 Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членамиУгода підписана 16 червня 1994 р., набула чинності 1 березня 1998 р., яка декларує, що важливою умовою зміцнення економічних зв'язків між Україною і ЄС є наближення (approximation) законодавства України до acquis communautaire. Україна декларувала своє прагнення (endeavour) до поступового досягнення сумісності (compatibility) її законодавства із законодавством ЄС.
Юридична формула статті 51 Договору ЄС-Україна (т.зв. approximation clause) відтворена у багатьох договорах, які ЄС уклав у 1990-х і 2000-х роках майже із усіма країнами континенту, включаючи країни центральної і східної Європи, а також країни Балтії (т.зв. Europe Agreements), західних Балкан (Договори про Стабілізацію і Асоціацію) і країни — колишні республіки Радянського Союзу, за винятком Білорусі і Таджикистану. Загальна мета approximation clause полягає у заохоченні країни наблизити її законодавство до acquis communautaire виключено на добровільній основі.Petrov, R. (2008) «Exporting the Acquis Communautaire into the Legal Systems of Third Countries», European Foreign Affairs Review 13, p. 43
Реальне наповнення прагнення до сумісності законодавств у різних країнах було різним. Україна почала з того, що суттєво змістила акценти при перекладі цієї норми українською. Просте порівняння офіційних перекладів тієї самої норми може багато сказати про інтенсивність «прагнення» різних країн. Це офіційний російський переклад:
«Россия стремится к постепенному достижению совместимости своего законодательства с законодательством Сообщества».Стаття 55 Договору ЄС-Росія
А це офіційний український переклад:
«Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність до законодавства Співтовариства».Див. ч. 2 ст. 51 Угоди в у офіційному українському перекладі