Українська державна льотна академія (УДЛА) () — державний заклад вищої освіти та науково-методичний центр у галузі цивільної авіації України. Розташований у місті Кропивницький.
Заклад є юридичною особою публічного права у формі державної установи, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Сучасний статус УДЛА отримала 7 листопада 2024 року шляхом реорганізації (виділення) з Національного авіаційного університету відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2023 року № 921-р.
Як науково-навчально-виробничий комплекс заклад готує авіаційних фахівців з 1951 року. За цей час його випускниками стали понад 120 тисяч спеціалістів із 81 країни світу, які працюють в українських та міжнародних авіаційних структурах.
Освітній процес в академії охоплює повний цикл професійної підготовки. Організаційно його реалізують два факультети, кафедра військової підготовки, аспірантура та докторантура, а також підготовче відділення для іноземних громадян. Координацію міжнародної діяльності та організаційну підтримку іноземних здобувачів освіти забезпечує відділ міжнародних зв'язків. До складу комплексу також входять авіаційний загін та спеціалізовані тренажерні центри. Суб'єктами навчання є курсанти та студенти, що здобувають освіту за державною та контрактною формамиОфіційний сайт Української державної льотної академії.
Історія Історія академії детально досліджена та задокументована у її науково-довідкових виданнях, що охоплюють період її діяльності з 1951 року.
60-те військове авіаційне училище льотчиків дальньої авіації (1951—1960) Заклад було створено на підставі директиви начальника Генерального штабу Радянської армії № орг 5/671522 від 15 лютого 1951 року та наказу командувача дальньої авіації № 0018 від 9 березня 1951 року. Згодом училище зі складу авіації дальньої дії перейшло у підпорядкування Військово-повітряних сил СРСР та отримало статус «вищого» закладу освіти — 60-те вище авіаційне училище льотчикі ВПС.
Очолювали заклад генерал-майор авіації Олександр Георгійович Мельников (1951—1954) та генерал-майор авіації Михайло Сергійович Новокщьонов (1954—1960).
За своєю організаційною структурою та навчально-льотною роботою училище складалося з 744-го, 757-го та 758-го навчальних авіаційних полків і підпорядкованих їм батальйонів аеродромно-технічного обслуговування. Первинне і перехідне навчання курсантів виконувалося на літаках Як-18У та Лі-2. З другої половини 1950-х років відбувся перехід до навчання на випускному літаку Іл-28.
У 1960 році, внаслідок політики СРСР щодо значного скорочення чисельності Збройних сил (зокрема й Військово-повітряних сил), училище було розформовано. На його базі було створено новий цивільний навчальний заклад — Кіровоградську школу вищої льотної підготовки Цивільної авіації.
Кіровоградська школа вищої льотної підготовки цивільної авіації (1960—1978) Кіровоградська школа вищої льотної підготовки Цивільної авіації (КШВЛП ЦА) була створена на підставі директиви Ради міністрів СРСР № 275-151 від 31 березня 1960 року та наказу начальника Головного управління цивільного повітряного флоту (ГУЦПФ) № 343 від 28 червня 1960 року. Начальниками школи у цей період були заслужені пілоти СРСР Іван Семенович Погорєлов (1960—1975) та Віктор Маркович Вікторенко (1975—1978). Віктор Маркович Вікторенко раніше був інструктором ескадрильї військового училища, а пізніше обіймав посаду першого заступника начальника КШВЛП ЦА з льотної підготовки.
Заклад здійснював підготовку пілотів, штурманів та диспетчерів. Набір курсантів-пілотів розпочався у 1960 році, курсантів-штурманів — у 1961 році, а в 1965 році було створено відділення з підготовки диспетчерів управління повітряним рухом (УПР). З 1961 року в КШВЛП ЦА розпочалася підготовка іноземних слухачів, першими з яких стали представники Індії. Загалом за 18 років існування школи було підготовлено понад дві тисячі авіаційних спеціалістів із майже 50 іноземних держав.
Льотна служба складалася з трьох авіазагонів. Спочатку підготовку курсантів здійснювали на повітряних суднах Лі-2, Ан-2 та Іл-14. Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років розпочалося освоєння турбогвинтових літаків Ан-24 і реактивних Як-40.
Значного розвитку набула служба руху. Наприкінці 1960-х років на аеродромі Кіровоград було введено стартовий диспетчерський пункт (СДП), диспетчерський пункт підходу (ДПП) та диспетчерський пункт системи посадки (ДПСП). У 1970-ті роки на всіх навчальних аеродромах школи були споруджені контрольно-диспетчерські пункти (КДП), встановлені автоматичні радіопеленгатори, світлосистеми та обладнання системи посадки, а в аеропорту Ротмістрівка — оглядовий диспетчерський радіолокатор. Це суттєво підвищило безпеку польотів, а будівництво єдиного залу УПР на базовому аеродромі значно покращило умови праці диспетчерського складу.
До організаційної структури КШВЛП входили:
льотне, штурманське та диспетчерське відділення; військовий цикл; навчальний та організаційно-стройовий відділи; тренажерна група (після реорганізації — тренажерний центр); інженерно-авіаційна служба (з 1970 року — авіаційно-технічна база).
Навчальні аеродроми розташовувалися як у самому місті (центральний аеродром та Лелеківка), так і в населених пунктах: Мала Виска, Ротмістрівка, Хмельове та Щасливе. Інфраструктура закладу також включала служби зв'язку, радіотехнічних засобів та паливно-мастильних матеріалів, автомобільну базу, великий спортивний комплекс (зі стадіоном і спортзалами), будинок культури (з 1969 року), музей авіації (з 1971 року) та базу відпочинку «Перлина» на узбережжі Азовського моря.
Кіровоградське льотно-штурманське училище цивільної авіації (1971—1986) Наприкінці 1970 року Управління навчальних закладів Міністерства цивільної авіації СРСР ініціювало виокремлення підготовки штурманів і диспетчерів служби руху зі складу КШВЛП у самостійний середній спеціальний навчальний заклад. Це рішення було зумовлене значним зростанням обсягів навчально-льотної підготовки на літаках Ан-24, скороченням нальоту на Іл-14, припиненням польотів на Ан-2 та загальним переходом підготовки на літаки Ан-24.
Училище було організовано з 1 січня 1971 року на підставі наказу міністра цивільної авіації Бориса Павловича Бугаєва № 589 від 29 жовтня 1970 року. Згідно з наказами начальника КШВЛП Івана Семеновича Погорєлова № 333/л і № 334/л від 31 грудня 1970 року, до нового закладу передали особовий склад 2-ї авіаескадрильї 1-го авіазагону та частину льотно-підйомного складу 2-го авіазагону. Разом із ними на подальше навчання перевели курсантів-штурманів, курсантів-диспетчерів, слухачів спецнабору та іноземних курсантів із Болгарії, Монголії, Південного Ємену, Камеруну та Мавританії.
Очолювали заклад Відмінник Аерофлоту Віктор Олексійович Нікіфоров (1971—1983) та Заслужений штурман СРСР Леонід Сергійович Гуля (1983—1986).
Навчальна база училища включала кілька аеродромів (центральний у Кіровограді, а також у Малій Висці, Хмельовому та Ротмістрівці) і три льотних загони. Загони були оснащені, зокрема, унікальними літаючими штурманськими тренажерами на базі літаків Ан-24Ш. Для підготовки диспетчерів було введено в дію спеціалізований тренажерний центр.
В училищі функціонував військовий цикл, офіцери якого здійснювали теоретичне та практичне навчання радянських курсантів. Виховну роботу, стройове навчання, підтримання дисципліни та виконання статутів забезпечував організаційно-стройовий відділ.
Заклад успішно виконував свої завдання до серпня 1986 року. За цей час для Аерофлоту та іноземних авіакомпаній було підготовлено 2714 штурманів та 5315 диспетчерів. Після розформування училища вся його навчально-виробнича та житлова база була передана до Кіровоградського вищого льотного училища цивільної авіації. Кіровоградське вище льотне училище цивільної авіації (1978—1993) 8 лютого 1978 року міністр цивільної авіації СРСР Борис Бугаєв підписав наказ № 22 «Про організацію Кіровоградського вищого льотного училища цивільної авіації». Згідно з цим документом, 1 березня 1978 року на базі Кіровоградської школи вищої льотної підготовки ЦА було створено новий навчальний заклад — Кіровоградське вище льотне училище цивільної авіації (КВЛУ ЦА). Головною метою реорганізації стало розширення підготовки висококваліфікованих інженерів-пілотів за спеціальністю «Експлуатація повітряного транспорту».
У період з 1978 по 1993 рік КВЛУ ЦА очолювали:
Віктор Маркович Вікторенко — тимчасовий виконувач обов'язків начальника училища (14 квітня — 14 червня 1978 року), колишній керівник КШВЛП ЦА (у 1975—1978 роках). Андрій Комаров — доктор технічних наук, професор (14 червня 1978 — 7 серпня 1984). Микола Нікулін — кандидат технічних наук (7 серпня 1984 — 23 січня 1987). Михайло Рубець — кандидат технічних наук (1 березня 1987 — 10 липня 1993).
До складу КВЛУ ЦА входили чотири факультети:
Факультет льотної експлуатації — створений відповідно до наказу від 8 лютого 1978 року. У період становлення (з 1 вересня 1978 по 1 січня 1985 року) факультет очолював кандидат технічних наук, доцент О. Коростельов, а з 17 травня 1985 року — кандидат технічних наук, доцент С. Колесніченко. Факультет повітряної навігації — заснований у 1980 році як спеціалізація у складі ФЛЕ. З серпня 1981 року (наказ МЦА № 157) виокремлений у самостійний факультет. Його деканами були кандидат географічних наук, доцент Г. Лещенко (1981—1986) та кандидат технічних наук, доцент В. Бєлогузов (з 1986 року). Факультет управління повітряним рухом — організований згідно з наказом МЦА № 80 від 22 квітня 1986 року під керівництвом кандидата технічних наук, доцента В. Дерягіна. 1 вересня 1987 року при факультеті було створено профільну кафедру УПР. Факультет підвищення кваліфікації та перепідготовки авіаційних фахівців.
Життєдіяльність та навчальний процес училища також забезпечувала розгалужена система відділів і служб: тренажерний центр УПР, служба руху, авіаційно-технічна база (АТБ), база служби експлуатації радіотехнічного обладнання та авіаційного електрозв'язку (ЕРТОЗ), автобаза, аеродромна служба, відділи паливно-мастильних матеріалів і капітального будівництва, а також медико-санітарна частина.
Льотна підготовка У 1980 році курсанти-пілоти першого набору КВЛУ ЦА розпочали практичне навчання. 1-й льотний загін початкового навчання здійснював польоти на літаках Як-18Т. Після їх успішного освоєння курсанти переходили до вивчення конструкції та виконання польотів на багатомоторних літаках Ан-24 та Ан-26 у складі екіпажів 2-го і 3-го льотних загонів. Починаючи з 1989 року, для початкової льотної підготовки почав використовуватися турбогвинтовий літак Л-410УВП.
Для максимального наближення навчального процесу до реальних умов експлуатації повітряного транспорту, курсанти залучалися до виконання комерційних вантажних перевезень. Правову основу для цього заклав наказ Міністра цивільної авіації від 29 травня 1989 року № 299/У «Про виконання замовних рейсів повітряними судами льотних навчальних закладів цивільної авіації».
Інфраструктура та курсантське життя Протягом 1980-х — початку 1990-х років в училищі було створено потужну навчально-спортивну базу. Були обладнані спортивні комплекси на центральній базі (чотири спортивні зали, стадіон, відкриті площинні споруди, комплексний психофізіологічний майданчик), на навчальному аеродромі у місті Мала Виска, а також спеціалізований центр із відпрацювання навичок виживання після вимушеної посадки у селі Обознівка. Фізкультурно-оздоровчу роботу координував новостворений спортивний клуб «Ікар».
Організацією дозвілля та естетичним вихованням курсантів опікувався Будинок культури «Авіатор». Навчально-науковий процес забезпечувала науково-технічна бібліотека, яка мала у своїй структурі загальну читацьку залу, залу для професорсько-викладацького складу, відділи загальнополітичної літератури та періодики, а також читальну залу художнього абонемента. 25 листопада 1989 року вийшов друком перший номер власного періодичного видання училища — газети «Старт».