Ю́рій Іва́нович Хи́мич (12 квітня 1928, Кам'янець-Подільський — 23 липня 2003, Київ) — видатний майстер архітектурного пейзажу, класик українського образотворчого мистецтва XX століття, графік, педагог. Заслужений художник і архітектор України, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990). Член Національної спілки архітекторів України (з 1955 року) та Національної спілки художників України (з 1962 року). Наприкінці 50-х років XX століття здобув серед мистецтвознавців славу одного з кращих акварелістів СРСР того часу. Капітан інженерних військ запасу.
Біографічні дані Юрій Химич народився 12 квітня 1928 році у м. Кам'янці-Подільському (Україна). Батько — інженер-хімік на цукровому заводі, мати — вчителька. З дитинства писав вірші, грав на музичних інструментах, малював.
1945 року, коли Юрію Химичу виповнилося 17 років, він показав серії своїх акварелей відомому радянському художнику — академіку Олексію Шовкуненку (1884—1974) і за його порадою вступив на архітектурний факультет Київського будівельного інституту. Під час навчання в інституті (Київський національний університет будівництва і архітектури) (1945—1950) улюбленим педагогом і наставником Химича стає відомий живописець і аквареліст Михайло Штейнберг. До цього, раннього періоду творчості Ю. Химича відносяться серії акварелей: київські, ленінградські, кримські пейзажі невеликих форматів і натюрморти.
1950—1954 роки — служба в Радянській армії (м. Севастополь), де інженер-лейтенант Ю. Химич у вільний час малює переважно морські пейзажі та портрети (серію акварелей цього часу представлено в колекції «Крим»). 1952 року ці роботи були виставлені на першій персональній виставці Ю. Химича й отримали позитивні відгуки відомих радянських художників того часу — Тетяни Яблонської (1917—2005) та Михайла Дерегуса (1904—1997). Роботи Юрія Химича також справили велике враження на президента Академії архітектури УРСР Володимира Заболотного (1898—1962), який запропонував молодому художнику роботу в Академії.
1954—1955 — молодший науковий співробітник Академії архітектури УРСР.
1955—1958 — аспірант Академії архітектури УРСР, де працював над темою «Декоративно-художні засоби в інтер'єрі громадських будівель».
1957—1964 — старший художник відділу історії Українського мистецтва Академії будівництва і архітектури УРСР.
Отримавши роботу в Академії, Ю. Химич займається зображенням інтер'єрів історичних будівель, знімає копії з монументальних розписів (характерно, однак, що, на думку Г. Логвина, виконані технічно досконало, «копії» Химича завжди носили умовний характер, що були художніми інтерпретаціями). Серед спадщини цих років — сотні листів із зображеннями Києва, Чернігова, Львова й інших міст України.
Подорожує Росією, Прибалтикою, Білоруссю, Кавказом. У ці роки відбулося кілька персональних виставок Ю. Химича, серед яких понад усе слід відзначити виставку акварелей у Центральному будинку архітектора в Москві (1957). Досягнувши вершин майстерності в техніці акварелі у 1957—1958 роках (коли експерти стали вважати його одним з найкращих акварелістів СРСР), Ю. Химич несподівано для багатьох різко змінює творчу манеру і звертається до гуаші. Подорожує просторами Союзу разом з відомим живописцем Сергієм Отрощенком, вплив якого відчутний у ранній гуаші цього періоду. Створює серії робіт у Росії, Бахчисараї, Україні, багато з яких репродукується в періодичних виданнях, книгах з історії архітектури, листівках (як зауважує в автобіографії сам Ю. Химич, лише за станом на червень 1968 р. «близько 400 робіт опубліковано окремими збірками, в книгах, у журналах»).
У 1964—1985 роках Ю. Химич викладає в Київському інженерно-будівельному інституті, де обіймає посаду в. о. доцента (з 1971 року — доцента), а пізніше в. о. професора кафедри рисунка та живопису.
З 1984 року — викладач (від 1991 року — професор) Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де художник розробив власну програму і науково-методичний посібник зі специфіки викладання малюнка та живопису на архітектурному факультеті.
Починаючи з 1950-х років, персональні виставки Юрія Химича з успіхом проходили в Україні, Росії, Грузії, Вірменії, Литві, Угорщині, США, Фінляндії (докладніше див. розділ «Виставки»), його роботи зберігаються сьогодні в Національному художньому музеї України, музеї історії Києва, художніх музеях Росії, Прибалтики, Польщі та інших країн, а також у приватних колекціях дипломатів Вільяма Гріна Міллера (посол США в Україні у 1993—1998 роках) і Карлоса Паскуаля (посол США в Україні в 2000–20003 рр.), Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана), бізнесмена Вадима Новинського (Україна), президента України Віктора Ющенка (2005—2010), Наталії Яресько (Україна), Христини Маців (Канада), Моніки Франк (посол Королівства Нідерланди в Україні у 2001—2005 роках) та інших.
Роботи Химича репродуковано в численних каталогах, календарях, тематичних листівках, поштових марках. Триптих Юрія Химича «День незалежності» прикрашає Капітолій — будинок Конгресу США у Вашингтоні.
Роботи Химича репродуковано в численних каталогах, календарях, тематичних листівках, поштових марках. Триптих Юрія Химича «День незалежності» прикрашає Капітолій — будинок Конгресу США у Вашингтоні.
Формування унікального стилю, техніка Формування унікального художнього стилю Дослідники розрізняють три періоди в творчості Ю. Химича. У ранній період художник працює переважно аквареллю, де досягає вершин майстерності у 1957—1958 роках (коли була написана, зокрема, серія «ленінградських» акварелей Ю. Химича). Період формального пошуку припав на першу половину 1960-х і характеризує Ю. Химича як художника, який працював у світовому мистецькому контексті. Зрілий період творчості Ю. Химича настає з середини 1960-х, коли художник знову повертається до реалізму, вже більш споглядального та символічного.
Говорячи про Ю. Химича, зазвичай згадують про те, що на його художню манеру вплинула перша спеціальність — архітектура. Й у цьому є незаперечна правда. Дійсно, будучи архітектором за освітою, Ю. Химич мовби наскрізь бачив структуру будівель. Тут доречна аналогія з академічним малюнком. Знаючи майже все про те, як «влаштовано» ту чи іншу будівлю, Ю. Химич був схожий на першокласного малювальника, якому знання анатомії допомагають у зображенні людських тіл.
З другого боку, виробити свій унікальний стиль в образотворчому мистецтві Ю. Химичу допомогли не лише архітектурна освіта та обдарованість, а й три, умовно кажучи, християнські художні «чесноти». По-перше, Ю. Химич був напрочуд працездатним художником і вмів сконцентруватися на найважливішому в його житті: художньому досвіді. По-друге, для Ю. Химича було характерно понадповажне й трепетливе ставлення до натури, в якій він завжди черпав натхнення. Нарешті, по-третє, протягом років вивчаючи та копіюючи храмові розписи, Ю. Химич став причетним до іконописної традиції.
Ю. Химич вкрай винахідливий у техніці. Але в його роботах — за винятком кількох років, відданих формальному пошуку, — немає місця стилістичній суб'єктивності. Ю. Химич не намагається підпорядкувати натуру своєму стилю. Все якраз навпаки: прагнучи передати той чи інший стан природи або специфіку тієї чи іншої національної архітектури, Ю. Химич спеціально, під конкретне художнє завдання, виробляє нові стилі та техніки. Наприклад, зіткнувшись з неможливістю зобразити феномен білих ночей, малюючи Псковщину, Ю. Химич переходить з акварелі на гуаш. А пізніше, коли перед ним стоятиме завдання зобразити бентежне, вітряне небо російської Півночі, Ю. Химич фактично відмовиться від кольору і створить свою геніальну «чорну» серію, де йому вдасться відобразити простір неба, використовуючи білі листи паперу і відтінки чорного (до яких іноді — як особливу живописну розкіш — буде додано синій).
Переносячи на папір сотні іконописних зображень, переважно храмових розписів, художник перейнявся художньою мовою ікони, засвоїв її специфічні засоби виразності. У цьому ж — іконічному — аспекті слід оцінювати і вплив на Ю. Химича художньої традиції фовізму. Відкриті кольори, зведення форм до обрису, площинне трактування форм. Все це об'єктивно присутнє у живописі Ю. Химича, споріднюючи його з радянськими фовістами. Однак умовний фовізм Ю. Химича — не єдиний і не головний ключ до розгадки його унікальної художньої мови. Сам художник говорив про те, що малює «портрети будівель». Але набагато точнішим, ніж слово «портрет», тут було б слово «ікона». Зображуючи «лики», «образи» або «ікони» будівель і міст, Ю. Химич користувався символічними узагальненнями, яким його навчили не європейські художники, а фрески і мозаїки Софії Київської та храмові розписи дерев'яної церкви Святого Духа у Потеличі (1502). Звідси ж — з народної ікони, яка обводила чорною лінією контури облич і фігур — виник і дивовижний світ Ю. Химича, де будівлі, предмети і люди окреслені за допомогою символічних чорних контурів.
Техніка У багатьох поціновувачів творчості Ю. Химича, які не бачили його робіт наживо, виникає питання: «Невже Химич не працював маслом?» Але парадокс гуаші Химича (в якій виконано переважну більшість його робіт) у тому, що він користувався нею настільки віртуозно, що вона виглядає набагато «живописніше» за масло і темперу. До початку 1960-х художник працював здебільшого аквареллю. Потім митець перейшов до гуаші, лише зрідка використовуючи темперу. Чим зумовлено такий вибір техніки? На перший погляд, Ю. Химич працював «чим попало» і «на будь-чому» (багато його робіт, наприклад, виконано на зворотному боці креслень або на найдешевшому папері). Але ось що дивно: саме завдяки такій — гранично простій і дешевій техніці — Ю. Химич зміг забезпечити для своїх робіт надійне збереження в майбутньому. Гуаш Ю. Химича виявилася ніби далеким родичем енкаустики. В енкаустиці пігмент проникав у дерев'яну дошку завдяки речовині, що сполучала фарбу, — воску. А в гуаші Ю. Химича фарба виявлялася «глибоко всередині» паперу завдяки воді та пористій структурі дешевих сортів паперу. Так надто аскетична техніка в руках Ю. Химича стала також надто довговічною. Порівнюючи стан гуашей Ю. Химича з роботами художників, які віддавали перевагу дорожчому паперу й фарбі, з подивом помічаєш, що погляду історії дешеві техніки живопису виявилися набагато надійнішими та довговічнішими.
Виставки Роботи художника демонструвалися на десятках персональних художніх виставок у СРСР і за кордоном. Командою KhymychMuseum проводиться дослідницька робота з метою складання єдиного списку його прижиттєвих виставок і публікацій (на основі особистого архіву художника).
Персональні виставки живописних і графічних робіт Ю. І. Химича 1952 — Київ. Союз Радянських архітекторів. Виставка акварельних робіт «Севастополь — Бахчисарай». 1953 — Київ. Союз Радянських архітекторів. Виставка акварельних робіт «Пам'ятники архітектури Криму». 1955 — Київ. Союз Радянських архітекторів. Виставка акварельних робіт «Архітектура Львова». 1957 — Москва. Виставка «Пам'ятники архітектури України» (акварель). Центральний будинок архітектора. Союз архітекторів СРСР. Експонувалося близько 100 робіт. 1958 — Київ. Виставка «Пам'ятники архітектури міст Радянського Союзу» (акварель). Організатори: Спілка художників України, Союз архітекторів України. Експонувалося близько 120 робіт. 1959 — Кишинів. Виставка акварельних робіт у Союзі Радянських Архітекторів м. Кишинева. 1960 — Львів. Виставка «Пам'ятники архітектури Радянського Союзу» (акварель, гуаш). Львівський державний музей Українського мистецтва. Експонувалося близько 150 робіт. 1965 — Новгород. «Пам'ятники архітектури народів Радянського Союзу. Архітектура Польщі» (акварель, гуаш). 1965 р. Новгородський державний художньо-історичний музей. Експонувалося близько 150 робіт. 1964—1965 — Львів. «Пам'ятники архітектури і монументального живопису України» (акварель, гуаш). Львівський державний музей Українського мистецтва. Експонувалося понад 100 робіт.