А, а — кирилична літера, перша літера української та всіх кириличних абеток. Є у всіх абетках, створених на слов'яно-кириличній і латинській графічній основі. За формою накреслення — видозмінена літера, що походить із грецької. У сучасній українській мові літері А відповідає голосний звук [a] заднього ряду низького підняття, нелабіалізований, відкритий. «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. В староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Історія

Єгипетський ієрогліфголови бикаПрото-семітський ієрогліфголови бикаФінікійський алефГрецька альфаЕтруська A Кирилична А походить від букви («аз») старослов'янської абетки, де утворена за зразком літери Α («альфа») візантійського унціалу. Назва слов'янської літери походить від («я»), що відповідав . Від назви перших літер слов'янської абетки і утворене й слово «азбука». Стара назва збереглася в деяких висловах, наприклад: від аза до іжиці — «від початку до кінця».

У грецькому алфавіті Α, α веде походження від фінікійської літери «алеф», що, найімовірніше, походить від ієрогліфа, який застосовувався в давніх писемностях Близького Сходу та в Єгипті та графічно позначував голову бика, а на письмі означав особливий приголосний. У фінікійському письмі еволюціонує в лінійну форму, яка стала основою для накреслення цієї літери в пізніших абетках.

У глаголиці «аз» мав накреслення , яке могло бути пов'язане з символікою хреста або з формою гебрейської літери алеф.

У кириличній і глаголичній буквеній цифірі А має значення «1».

В українській абетці

У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького підняття у позиції після твердих приголосних (наприклади мова, людина), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно).

Звук «а» Літера а передає фонему /a/, яка в сучасній українській мові може мати різне походження. Від праслов'янського *a. Таке походження має /a/ у більшості слів. У праслов'янській мові *a походить від таких ранньопраслов'янських й праіндоєвропейських звуків: Від *ā — довгого варіанта звука [a]. Це підтверджують дані порівняльного мовознавства:  — ,  — ,  — . Від короткого варіанта цього звука *ă походить інша праслов'янська фонема — *o. Від *ō — довгого варіанта звука [o]. Пор.  — ,  — ,  — . Короткий варіант цього звука *ŏ також поклав початок праслов'янському *o. Від *ē — довгого варіанта звука [e] після шиплячих, утворених внаслідок першої палаталізації. Саме таке походження має [а] у словах чад (*čēd- < *kēd-, пор. «кадити»), жар (*žēr- < *gēr-, пор. «горіти»), кричати (*kričēti < *krikēti, пор. «крик»). В інших позиціях праіндоєвропейський *ē дав звук *ě («ять»). Від праслов'янського носового *ę — у позиції після шиплячих. Таке походження має [а] у словах жати (< *žęti), почати, початок (< *počęti) та деяких інших. У старослов'янській писемності *ę позначався знаком ѧ, «малий юс» (), у пам'ятках руського ізводу він міг замінюватися йотованим «а». Після ствердіння шиплячих звуків замість ѧ і іа пишуть літеру а.

У праслов'янській мові *a, що стояв на початку слова, часто зазнавав йотації, тобто отримував протетичний звук *j; аналогічно одержував протезу й початковий *e, рідше — початковий *u. У давньоруській мові йотація *a і *e відбувалася майже в усіх випадках, внаслідок чого в сучасній українській мові практично нема питомо слов'янських слів з початковим [а], за винятком вигуків (ах) з похідними дієсловами (ахати), а також у сполучниках (але) і частках (авжеж). У словах, запозичених з інших мов. Сюди належать майже всі слова з початковим а (ананас, армія, арик, англійський, азійський, арка).

Інше використання Використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференціальна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо

Факти

Сполучник «а» складається лише з цієї літери, вигук «а!» — також. Мала «а» — скорочене позначення одиниці виміру площі ар у метричній системі. Мала «а» — позначення метричної приставки атто-, що означає 10−18 одиниці. Прописна «А» — скорочене позначення ампера — одиниці виміру сили електричного струму в СІ. На комп'ютерній клавіатурі з розкладкою ЙЦУКЕН клавіші А та О зазвичай позначаються крапками або смужками для зручності сліпого позиціонування пальців на цих клавішах.

Таблиця кодів КодуванняРегістрДесятковий кодШістнадцятковий кодВісімковий кодДвійковий кодЮнікодПрописна1040041000202000000100 00010000Мала1072043000206000000100 00110000ISO 8859-5Прописна176B026010110000Мала208D032011010000КОІ-8Прописна225E134111100001Мала193C130111000001Windows-1251Прописна192C030011000000Мала224E034011100000

Див. також А (число)

Джерела

Півторак. Г. П. А //

Посилання А // ВУЕ