Украї́нська абе́тка, також украї́нська а́збука, украї́нський алфа́ві́т — сукупність літер, прийнятих в українській писемності та розміщених у певному всталеному порядку.

Українська абетка має в основі кирилицю і складається з 33 літер: А а, Б б, В в, Г г, Ґ ґ, Д д, Е е, Є є, Ж ж, З з, И и, І і, Ї ї, Й й, К к, Л л, М м, Н н, О о, П п, Р р, С с, Т т, У у, Ф ф, Х х, Ц ц, Ч ч, Ш ш, Щ щ, ь, Ю ю, Я я. Інколи також до неї зараховують апостроф ('), що має фонетичне значення і є обов'язковим знаком у письмі, але літерою не вважається та формально до абетки не входить.

Сучасність

Абетка

Сучасна українська абетка є кириличною і складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем.

21 літера позначає приголосні звуки — б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ. Літера й перед о позначає приголосний [j] (його), а в інших позиціях — нескладовий голосний (йду, гай). Літера г позначає дзвінкий гортанний фрикативний приголосний (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків (щука).

9 літер позначають голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два (, ,  — має, юнак, в'янути). Літера ї завжди позначає два звуки ( — їжа, з'їзд).

Літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон)Півторак Г. П. Український алфавіт // .

У сучасному українському алфавіті немає літер на позначення звуків та , йотованого о та нескладотворчого голосного (як ў в білоруській мові), хоча ці звуки використовуються в мові. Тому використання буквосполучень дз, дж, ьо, йо регламентується окремими нормами правопису, а літери в та у можуть позначати також напівголосний звук, залежно від позиції у складі.

Літери української абетки за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.

Українська абетка здебільшого фонетична, за винятком звуків , , та подвоєних приголосних , , , , , , , , та , що не мають окремих літер, і складних правил м'якості чи твердості приголосних, що її зумовлює наступний голосний.

Апостроф, що формально не входить до української абетки, відображає твердість звучання попереднього приголосного перед йотованими і є обов'язковим до використання. Українська латинка існує в декількох варіантах, що відрізняються як набором символів, так і правилами запису звуків, і використовується досить обмежено.

1 2 3 4 5 6 7 А а Б б В в Г г Ґ ґ Д д Е е 8 9 10 11 12 13 14 Є є Ж ж З з И и І і Ї ї Й й 15 16 17 18 19 20 21 К к Л л М м Н н О о П п Р р 22 23 24 25 26 27 28 С с Т т У у Ф ф Х х Ц ц Ч ч 29 30 31 32 33 Ш ш Щ щ ь Ю ю Я я

Відповідність між буквами та звуками Літери української абетки разом зі звуками, які вони позначають, представлено у таблиці нижче.

№з/п Велика Мала Назва Міжнародний фонетичний алфавіт (МФА) Розширений МФА Українська кирилична транскрипція Примітки 1 А а а /ɑ/ /A/ а 2 Б б бе /b/ /b/ б 3 В в ве /ʋ/, /w/, /u̯/ /v\/, /w/ в, ў 4 Г г ге /ɦ/ /h\/ г 5 Ґ ґ ґе /g/ /g/ ґ 6 Д ддздж де /d/ /dʲ//ʣ/, /ʣʲ//ʤ/ /d/ /d_j/ /dz/, /dz_j/ чи /z'//dZ/ д д'͡дз, ͡дз'͡дж Літери д, т звичайно не позначають окремого звука всередині групи приголосних, наприклад, «шістнадцять» — /шіснац':ат'/ «робиться» — /робиц':а/. Разом з літерами ж, з літера д позначає відповідну африкату: «джміль дзижчить» — /џміл' ѕижчит'/.Перед літерами я, ю, є, і, ь, а також перед іншими пом'якшеними приголосними ці літери позначають м'який (палаталізований) звук, в інших випадках — твердий. 7 Е е е /ɛ/ /E/ е 8 Є є є /jɛ/, /ʲɛ/ /jE/, /'E/ чи /_jE/ йе, 'е Приголосні безпосередньо перед цією літерою вимовляються пом'якшено. Це стосується і тих, що не зазначені в попередній примітці. 9 Ж ж же /ʒ/ /Z/ ж 10 З з зе /z/, /zʲ/ /z/, /z_j/ чи /z'/ з, з' 11 И и и /ɪ/ /I/ и 12 І і і /i/ /i/ і 13 Ї ї ї /ji/ /ji/ йі 14 Й й ій, йот /j/ /j/ й, ĭ 15 К к ка /k/ /k/ к 16 Л л ел /l/, /lʲ/ /l/, /l_j/ чи /l'/ л, л' 17 М м ем /m/ /m/ м 18 Н н ен /n/, /nʲ/ /n/, /n_j/ чи /n'/ н, н' 19 О о о /ɔ/ /O/ о 20 П п пе /p/ /p/ п 21 Р р ер /r/, /rʲ/ /r/, /r_j/ чи /r'/ р, р' 22 С с ес /s/, /sʲ/ /s/, /s_j/ чи /s'/ с, с' 23 Т т те /t/, /tʲ/ /t/, /t_j/ чи /t'/ т, т' 24 У у у /u/ /u/ у 25 Ф ф еф /f/ /f/ ф 26 Х х ха /x/ /x/ х 27 Ц ц це /ʦ/, /ʦʲ/ /ts/, /ts_j/ або /ts'/ ц, ц' 28 Ч ч че /ʧ/ /tS/ ч 29 Ш ш ша /ʃ/ /S/ ш 30 Щ щ ща /ʃʧ/ /StS/ шч 31 Ь ь м'який знак /ʲ/ /'/ чи /_j/ ' 32 Ю ю ю /ju/, /ʲu/ /ju/, /'u/ чи /_ju/ йу, 'у 33 Я я я /ja/, /ʲa/ /ja/, /'a/ чи /_ja/ йа, 'а

Розбіжності між написанням і вимовою

Хоча загалом українська абетка є фонетичною, в деяких випадках вона зберігає етимологічні риси і вжиті на письмі букви вимовляються інакше, ніж у звичайних умовах. Так, багато груп приголосних зазнають у вимові асимілятивних змін, зокрема це буквосполучення:

с + ш → [ш:]: ви́рісши [ви́ріш: и] з + ш в середині слова → [жш]: ви́візши [ви́вʻʻіжши], на початку слова [ш:]: зши́ти [ш: и́ти] з + ж → [ж:]: зжо́вкнути [ж: о́ўкнути], безжа́лісний [беиж: а́лісниĭ] з + ч в середині слова → [жч] безче́сний [беижче́сниĭ], на початку слова → [шч]: зчи́стити [шчи́стиети] з + дж → [жд͡ж]: з джерела́ [жд͡жеиреила́] ш + с' → [с':]: милу́єшся [миелу́јиіс':а] ж + с' → [з'с' ]: зва́жся [зва́з'с'а] ч + с' → [ц'с' ]: не моро́чся [моро́ц'с'а] ш + ц' → [с'ц' ]: на до́шці [на до́с'ц'і] ж + ц' → [з'ц' ]: на сму́жці [смуз'ц'і] ч + ц' → [ц':]: у ху́сточці [ху́стоц':і] На межі слів приголосні [ш], [ж], [ч] перед [с' ], [ц' ] не зазнають асимілятивних змін: [ваш с'інокі́с], [де ж с'і́сти], [ско́р'увач ц'ілиени́] д + с → [д̑зс]: ві́дступ [вʻʻі́д̑зступ] д + ц → [д̑зц]: відцура́тися [вʻʻід̑зцура́тиес'а] д + ш → [д͡жш]: відшліфува́ти [вʻʻід͡жшл'іфува́ти] д + ч → [д͡жч]: відчини́ти [вʻʻід͡жчиени́ти] д + ж → [д͡жж]: віджива́ти [вʻʻід͡жжиева́ти] д + з → [д̑зз]: ві́дзвук [вʻʻі́д̑ззвук] т + с → [ц]: бра́тство [бра́цтво] т + ц → [ц:]: кори́тце [кори́ц: е] т + ш у нормальному темпі мовлення → [чш]: бага́тшати [бага́чшати], у жвавому мовленні → [ч:]: [бага́ч: ати] т + ч → [ч:]: кві́тчати [квʻʻіч: а́ти]

При вимові відбувається також спрощення в групах приголосних:

нт + ськ → [н'с'к]: студе́нтський [студе́н'с'киĭ] ст + ськ у звичайному темпі → [с'к]: туристський [тури́с'киĭ], у повільнішому → [с':к]: [тури́с':киĭ] нт + ст → [нст]: аге́нтство [аге́нство] ст + ц' → [с'ц' ]: арти́стці [арти́с'ц'і], у старанній вимові → [с'ц':]: [арти́сʻʻц':і] ст + ч → [шч]: невістчин [неивʻʻі́шч иен] ст + д → [зд]: шістдесят [шʻʻіздеис'а́т] ст + с → [с:]: шістсот [шʻʻіс: о́т] Сполучення чн у деяких«Орфоепічний словник», Погрібний М. І., Київ: Радянська школа, 1983. — 629с. народно-побутових словах вимовляється як [шн]: [со́н'ашниĭ] день, [ја́шн'і] крупи, [смашна́ јаје́шн'а], [пшеини́шниј] хліб, [моло́шна] каша.

Походження літер

Транслітерація Докладніше: Латинізація української мови, Наукова транслітерація кирилиці 27 січня 2010 р. Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій впорядкував правила транслітерації української абетки латиницею, затвердивши таблицю транслітерації. Ці правила застосовують зокрема, видаючи закордонні паспорти громадянам України.

Статистика

Для статистики біграм див. Біграми#Біграми слів української мови.

Історія

Глаголиця

До кириличної української писемності була глаголична.

Кирилиця та глаголиця є двома слов'янськими абетками, створеними на основі спільної фонетичної системи, розробленої Кирилом і Мефодієм. Більшість сучасних дослідників вважає, що Кирило винайшов глаголицю, а кирилиця виникла пізніше, ймовірно, в Першому Болгарському царстві.Висоцький С. О. Писемність та освіта в Київській Русі // Історія української культури. — Київ, 2001. — Т. 1. Найдавніші пам'ятки, пов'язані з діяльністю слов'янських першовчителів (наприклад, Київські листки), написані саме глаголицею.Сучасний погляд на походження кирилиці та глаголиці // Волинський Благовісник. — 2012. — № 1. — С. 147–148.

Незважаючи на значні графічні відмінності, обидві абетки збігаються за складом літер та їхнім порядком, що вказує на спільну основу.Соболь Л. І. Літери як наслідок взаємодії лінгвокультур різних народів: узагальнення діахронічного аналізу // Наукові записки. Серія: Філологічні науки. – 2012. – Вип. 1. – С. 210–211.

Кирилиця вважається вторинною (похідною) писемністю, оскільки більшість її літер було запозичено або графічно адаптовано з грецького унціального письма (уставного типу).Кирилиця // Енциклопедія Сучасної України / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13. Водночас, для позначення специфічних слов'янських звуків, які були відсутні в грецькій мові, до кирилиці були додані літери, взяті з глаголиці.Кирилиця // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін. – 3-тє вид. – К. : Українська енциклопедія, 2007. – С. 248–249. До таких літер належать, зокрема, Ш, Щ, Ч, Ц, та Юси (Ѧ, Ѫ). Таким чином, кирилиця являє собою творчий синтез грецького алфавіту та графічних елементів глаголиці.

Створення кирилиці приписується учням Кирила і Мефодія, які діяли у Преславській книжній школі в Болгарії. Серед них імовірним розробником цього письма найчастіше називають Климента Охридського.Климент Охридський // Велика Українська Енциклопедія / Редкол.: А. М. Киридон та ін. – К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2017.

Українська глаголиця складається з 34-ох літер: Ⰰ ⰰ, Ⰱ ⰱ, Ⰲ ⰲ, Ⰳ ⰳ, Ⰴ ⰴ, Ⰵ ⰵ, Ⰶ ⰶ, Ⰷ ⰷ, Ⰸ ⰸ, Ⰹ ⰹ, Ⰺ ⰺ, Ⰻ ⰻ, Ⰼ ⰼ, Ⰽ ⰽ, Ⰾ ⰾ, Ⰿ ⰿ, Ⱀ ⱀ, Ⱁ ⱁ, Ⱂ ⱂ, Ⱃ ⱃ, Ⱄ ⱄ, Ⱅ ⱅ, Ⱆ ⱆ, Ⱇ ⱇ, Ⱈ ⱈ, Ⱋ ⱋ, Ⱌ ⱌ, Ⱍ ⱍ, Ⱎ ⱎ, Ⱏ ⱏ, Ⱐ ⱐ, Ⱑ ⱑ, Ⱓ ⱓ, Ⱔ ⱔ; Також є літеропоєднання для позначення одного звуку: ⰉⰅ(ⰹⰵ), ⰃⰍ(ⰳⰽ).

22 літери позначають приголосні звуки — ⰱ, ⰲ, ⰳ, ⰴ, ⰶ, ⰷ, ⰸ, ⰼ, ⰽ, ⰾ, ⰿ, ⱀ, ⱂ, ⱃ, ⱄ, ⱅ, ⱇ, ⱈ, ⱋ, ⱌ, ⱍ, ⱎ, та літеропоєднання ⰳⰽ

9 літер позначають голосні звуки, з яких ⰰ, ⰵ, ⰻ, ⰺ, ⱁ, ⱆ передають кожна по одному звуку, а літери та літеропоєднання ⰹⰵ, ⱓ, ⱔ позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних.

Приклад написання глаголицею вірша Лесі Українки «Як дитиною бувало…»:

Ⱔⰽ ⰴⰻⱅⰻⱀⱁⱓ, ⰱⱆⰲⰰⰾⱁ,Ⱆⱂⰰⰴⱆ ⱄⱁⰱⰺ ⱀⰰ ⰾⰻⱈⱁ,Ⱅⱁ ⱈⱁⱍ ⰲ ⱄⰵⱃⱌⰵ ⰱⰺⰾⱐ ⰴⱁⱈⱁⰴⰻⰲ,Ⱔ ⱄⱁⰱⰺ ⰲⱄⱅⰰⰲⰰⰾⰰ ⱅⰻⱈⱁ.«Ⱋⱁ, ⰱⱁⰾⰻⱅⱐ?» — ⰿⰵⱀⰵ ⱂⰻⱅⰰⰾⰻ,Ⰰⰾⰵ ⱔ ⱀⰵ ⱂⱃⰻⰸⱀⰰⰲⰰⰾⰰⱄⱐ –Ⱔ ⰱⱆⰾⰰ ⰿⰰⰾⱁⱓ ⰳⱁⱃⰴⰰ, –Ⱋⱁⰱ ⱀⰵ ⱂⰾⰰⰽⰰⱅⱐ, ⱔ ⱄⰿⰺⱔⰾⰰⱄⱐ.

Латинка

Історично для запису української мови також іноді використовували латинські літери. Першу стандартизовану латинську абетку для української мови уклав 1834 року Йосип Лозинський, вона мала в основі польський правопис. Попри невдачу в намаганнях замінити нею кирилицю, цей правопис продовжували іноді вживати для друкування українських книг в Австрії, міжвоєнній Польщі та навіть під час Другої світової війни. Другу спробу завести латинку для українського правопису здійснив Йосиф Їречек 1859 року. За основу він узяв здебільшого чеську орфографію. Його проєкт зазнав невдачі, втім нові пропозиції латинки для української мови, запропоновані у XX та XXI століттях, ґрунтуються переважно саме на чеському та похідному від нього хорватському правописах. Крім того, на Закарпатті на межі XIX—XX ст. для українського книгодрукування використовували також угорський правопис.

Нижче подано перший куплет гімну України основними версіями української латинки та офіційною транслітерацією.