Христа беруть під варту або «Поцілунок Юди» — картина італійського художника доби бароко Караваджо.

Тема зради учня

Біблія була найпоширенішою книгою з середньовіччя в Західній Європі. Художники брались перекладати тексти на мову стінописів, які вважали " Біблією для неписьменних ". Одним з перших до теми зради учня звернувся відомий італійський художник Джотто, " Поцілунок Юди " якого став хрестоматійним образом для мистецтва Італії на декілька століть. Фреска Джотто в місті Падуя і досі не залишає відвідувачів каплиці байдужими. А її зображення у тисячах примірників розійшлись світом. Відома і гравюра Дюрера на цю ж тему. але з більшою кількістю персонажів і подробиць.

До теми арешту Христа звертались різні майстри різної обдарованості. І тема виникала як на фресках (художник Барна да Сієна, церква коледжіата в Сан Джиміньяно), так і в станкових картинах. Щирі віряни, побачивши зраду, із співчуття до заступника Христа, видряпували фігуру Юди. І стінопис треба було відновлювати.

Але існувала якась перепона — глядачі впізнавали сюжет, але пропадало враження трагедії, враження осуду зради. Тема була важкою і не всім удавалася.

Картина Караваджо

До теми зради учня Христа на початку 17 століття звернувся і Караваджо. Він одним з перших почав малювати напівфігури на видовжених полотнах. Саме так він розробив і цю тему. Ввечері після молитви в Гетсиманському саду до Христа наблизилась варта. Вони не знали того, якого прийшли арештувати. Учень Христа навчив, що той, кого він поцілує на знак офірування(пошани), і є той, за ким прийшли вартові. Караваджо і показав мить, коли Юда потягся губами до Вчителя, а варта зрозуміла, кого треба брати. Різке освітлення ліворуч надало темі тривоги і трагічності. І відчай запанував на німій картині, де трагічну подію зрозуміли той, хто несамовито кричить в зеленому одязі — і сам Христос.

Історія побутування картини

Картина була створена по замові родини Матеї в Римі. Вони привітали художника і оселили в кімнаті власного палацу. Літературну програму майбутнього твору подав кардинал — Джироламо Маттеі. Караваджо створив картину за близько 30 днів і отримав величезну суму в 125 скуді. Це одне з найдорожчих полотен тої доби.

Аристократична родина Матеї мала власну картинну галерею, а твір Караваджо на якийсь час став родзинкою зібрання. Протягом 200 років картина перебувала в збірці родини. На початку 17 століття твори Караваджо мали шалений попит і популярність. Авторські копії вдалих власних картин робив і сам Караваджо. Тому відомі авторські копії і «Лютниста», і «Каяття Марії Магдалини», і «Взяття Христа під варту». Останню композицію неодноразово копіювали і інші майстри, адже тоді це був єдиний спосіб мати згадку про твір скандально відомого художника. У 20 столітті нарахували щонайменше дванадцять копій «Взяття Христа під варту», виконаних послідовниками художника.

За 200 років неодноразово змінилися моди і смаки. І брутальний реалізм картини і суворий стиль вийшли з моди, бо перевагу тоді надавали ідеалізованим, підправленим під античність зображенням біблійних персонажів, які пропагував класицизм. Картина зі збірки Матеї навіть втратила авторство і її вважали твором голландця Герріта ван Гонтгорста італійського періоду. За цим могла стояти як помилка, так і хитрість: родина Матеї могла запросити велику ціну за твір уславленого на той час голландця. Оригінал Караваджо зник з обріїв європейської культури.

1802 року, в пору матеріальної скрути, нащадки римської родини Матеї продали шість старовинних картин з власної збірки. Серед них і «Взяття Христа під варту» з позначкою — «Художник Герріт ван Гонтгорст». Картини придбав Вільям Гамільтон Нізбет, член англійського парламенту і володар значного спадку в Шотландії. Тільки за «Взяття Христа під варту» Нізбет виплатив 150 скуді офіційно (і 600 — неофіційно), аби не мати проблем з оподаткуванням. 1921 року померла остання представниця з роду Гамільтон Нізбет і частку картин з родинної збірки передали в Національну галерею Шотландії, серед них оригінал Джованні Серодіне, а не «Взяття Христа під варту». Останню на малому аукціоні придбав Джон Кемп. Джозеф Кент Річардсон — його справжнє ім'я. Він колишній боксер, а потім володар салону з продажу творів мистецтва. Він перепродав картину якійсь пані.

Це була Марілі Вілсон, ірландка-католичка, дружина окружного інспектора-полісмена. На згадку по убитому чоловіку вона і придбала картину, яка нагадувала їй смерть власного чоловіка, котрого вона вважала невинно убитим, як і … Христос. На згадку про чоловіка вона надумала замовити вітраж для місцевої церкви майстру Гаррі Кларку. Гаррі Кларк, відомий майстер вітражів Ірландії початку 20 ст., перебував на той час в Шотландії. Пані відбула в Шотландію, де зробила замову і де побачила картину «Взяття Христа під варту». Картина була перевезена в Дублін. Як дарунок полотно було передано місії єзуїтів в Дубліні, де перебувало декілька десятиліть. Аби реставрувати картини, в місію запросили реставратора з Національної галереї Ірландії — Серджио Бенедетті, що знався на картинах італійських майстрів.

В другій половині 20 ст. картину досліджував реставратор Серджио Бенедетті, що відвідав архіви Італії, Дубліна тощо. Він зняв потьмянілі нашарування лаку і затонував ділянки обпалих фарб. Полотно таємно переправили в лабораторію Національної галереї (Лондон), де підтвердили приналежність картини самому Караваджо. Єзуїти і передали реставровану картину в Національну галерею Ірландії, котрій вже повернули ім'я її справжнього автора.

Одеська версія

Одна з найвідоміших версій композиції зберігається в Одеському музеї західного і східного мистецтва. Полотно походить із колекції дипломата й колекціонера Олександра Базилевського. У 1868 році він придбав його на паризькому ринку мистецтва, а 1870 року передав великому князю Володимиру Олександровичу. Згодом картина через імператорські музейні зібрання надійшла до Одеси, де стала частиною колекції Одеського музею західного і східного мистецтва.

У середині 1950-х років мистецтвознавиця Ксенія Маліцька обґрунтувала атрибуцію картини як твір Караваджо, однак у подальшому питання авторства залишалося предметом наукових дискусій.

У ніч з 30 на 31 липня 2008 року картину викрали з музею. У червні 2010 року її виявили під час спільної операції українських та німецьких правоохоронців у Берліні. Після повернення в Україну полотно стало речовим доказом у кримінальному провадженні, а з 2018 року проходило тривалу реставрацію в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України.

Атрибуція одеської картини залишається предметом наукової дискусії. Різні дослідники вважають її оригіналом Караваджо, авторською реплікою, роботою майстерні або високоякісною ранньою копією. Технічні дослідження та реставрація суттєво розширили відомості про техніку виконання твору, однак питання авторства остаточно не вирішене.

Версія з колекції Руффо

Ще одна версія «Христа беруть під варту», відома як версія з колекції Руффо (), походить зі збірки італійської аристократичної родини Руффо. Картину було виявлено 1943 року, після чого вона зберігалася у приватній колекції. У 1951 році полотно представили на виставці «» в Палаццо Реале в Мілані, організованій мистецтвознавцем Роберто Лонгі. Після цієї виставки картина до 2023 року не експонувалася публічно й залишалася маловідомою в наукових колах. Водночас після її повторної появи у 2003 році вона стала предметом активної наукової дискусії щодо можливого авторства Караваджо.

Після її представлення на виставці «» в Палаццо Кіджі () в Ариччі у 2023 році картина знову привернула увагу дослідників як можливий авторський варіант композиції Караваджо. Дослідження із застосуванням рентгенографії, інфрачервоної рефлектографії та інших методів виявили зміни композиції й численні авторські виправлення (pentimenti). Прихильники авторства Караваджо звертають увагу на технічні особливості живопису, композиційні відмінності та результати цих досліджень. Зокрема, на думку італійського мистецтвознавця, директора Музею римського бароко при Палаццо Кіджі Франческо Петруччі (), це полотно є найдавнішою версією однойменної картини Караваджо, що нині зберігається в Національній галереї Ірландії. Водночас інші мистецтвознавці розглядають картину як високоякісну копію, виконану одним із послідовників художника або в його майстерні. Версія з колекції Руффо є одним із об'єктів сучасної дискусії щодо кількості авторських варіантів композиції «Христа беруть під варту».

Відповідно до указу Міністра культурної спадщини Італії від 2 грудня 2004 року картину визнано твором, що становить особливий інтерес для нації.

Із вересня 2025 року картина експонується в Палаццо Кіджі на підставі п'ятирічного договору безоплатного користування, укладеного між приватним власником і муніципалітетом Ариччі.

Примітки

Джерела Матеріали періодичних видань Benedetti, Sergio (1993). Caravaggio, the Master Revealed. National Gallery of Ireland. ISBN 0-903162-68-7. Harr, Jonathan (2005). The Lost Painting: The Quest for a Caravaggio Masterpiece. Random House. ISBN 0-375-50801-5. Mormando F, ed. (1999). Saints and Sinners: Caravaggio and the Baroque Image. McMullen Museum of Art. ISBN 1-892850-00-1.

Див. також

Караваджизм Утрехтські караваджисти Герріт ван Гонтгорст Товариство «Перелітні птахи» Живопис бароко Вітраж Золоте століття голландського живопису