Славу́та (первісна назва — Славутин) — місто в Шепетівському районі Хмельницької області України, адміністративний центр Славутської міської територіальної громади. Місто розташоване на річках Горинь та Утка за 317 км від м. Києва, 74 км від м. Рівне та 118 км від м. Хмельницького (автомобільними шляхами). Залізнична станція Славута 1. Через місто проходить автошлях Н 25.
Засноване князем Юрієм Заславським в 1633 році на Новозаславських, тобто таких, що належали місту Новому Заславу, ґрунтах. Тоді ж містечко отримало Магдебурзьке право.
За часів СРСР Славута отримала статус міста (1938), міста обласного значення (1979).
Назва Існує декілька версій походження назви міста. Серед найімовірніших, топонім пов'язаний з іменем князівського роду власників земель — Заславських, які таким чином прагнули увічнити себе в назві новозаснованого міста. Згідно іншої версії, етимологія назви пов'язується з гідронімом «Славута» («Інвентарний опис міста Славутина, що над річкою Славутою лежить», 1701 р.)
Географія
Місто розташоване на Волино-Подільській височині українського Полісся.
Гідрографія міста представлена річками Горинь та Утка. Річка Горинь — одна з найбільших приток Прип'яті. Річка Утка протікає через усе місто, розливаючись ставками, і на околиці його впадає до повноводної Горині.
За межами міста розкинувся комплекс рукотворних озер, також відомих як «Голубі озера».
Сучасний рельєф Славутчини є наслідком тривалої геологічної еволюції, і утворився він під впливом різних геологічних чинників. Та частина, де лежить місто — це вкрита пісками рівнина, що являє собою продовження (по долині річки Горинь) західноукраїнського (волинського) Полісся і відома під назвою Острозької низовини. Характерною особливістю її рельєфу є польодовикові бархани. Зустрічаються вони й в околицях Славути.
Клімат Клімат краю помірно-континентальний, середньорічна температура +7,3 ℃, середньомісячна температура найтеплішого місяця (липня) +20 ℃, найхолоднішого (лютого) −3,1 ℃. В окремі роки максимальна температура влітку +38 ℃, взимку −25 ℃.
Населення
Загальна чисельність На кінець 2020 року на території Славутської міської територіальної громади проживало 35882 осіб, із них міське населення становить 35068 осіб, населення сільської місцевості — 814 осіб. Динаміка чисельності населення 201020112012201320142015201620172018201920202024354423547935559358263596336054359533561736237360363588233794
Статево-віковий склад
За даними обласного управління статистики у Хмельницькій області чисельність постійного населення за віковими групами становить: всьогоДо 15 років16-59 років60 років і старшічоловіки167573374109402443жінки192213305114094507
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці90.00 %росіяни6.56 %поляки2.04 %білоруси0.43 %євреї0.33 %вірмени0.18 %інші/не вказали0.46 % За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становили 90,0 % населення міста, 6,56 % — росіяни, 2,04 % — поляки, 0,43 % — білоруси, 0,33 % — євреї, 0,18 % — вірмени, 0,06 % — молдавани, 0,06 % — татари.
Мовний склад Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська3165292.34 %російська24797.23 %білоруська390.11 %польська280.08 %вірменська210.06 %єврейська190.06 %інші/не вказали400.12 %Усього34278100 %
Історія
Давня доба Археологічними дослідженнями виявлено, що територія міста була здавна заселена людьми. Найдавніші археологічні знахідки відносяться до періоду неоліту або кам'яного віку, тобто 5-6 тисяч років тому. Виявлено залишки поселень і курган доби бронзи (4 тис. років тому), пам'ятки Черняхівської або ранньої Слов'янської культури (2-5 ст. нашої ери). У 1928 році професором С. Гамченком зареєстрований некрополь із 16 курганів, що знаходиться поблизу Славути. За 5 км на південь від міста у 1973 році археологічною експедицією під керівництвом кандидата історичних наук С. Березанської розкопано старовинне святилище.
У складі Речі Посполитої
Поселення на місці Славути вперше згадується під 1617 роком. Саме під цією датою в реєстрі втрат Краснокорецької волості Кременецького повіту Волинського воєводства, яка постраждала від татарської навали, згадується село Воля Деражнянська (Деражня Воля), яке дало початок місту. Вже в 1619 році на місці нинішньої Славути згадується поселення Славутин.
Заснування Славути пов'язують з локаційним документом від 23 квітня 1633 року, згідно з яким князь Юрій Заславський видав письмовий дозвіл на осадження на своїх землях містечка Славутин, людям «якого вільно буде Правом Магдебурзьким судитися». Офіційним осадником виступив шляхтич Авель Тошковський, обов'язком якого було потурбуватися про будівництво загальноміських споруд: міських укріплень, ратуші та церкви. На 1637 рік у місті були ринкова площа, чотири вулиці, чотири мури з вісьмома баштами. У 1754 польський король Август III Фрідріх повторно надав містечку Славуті Магдебурзьке право, що надавало дозвіл не тільки на самоврядування та судовий імунітет, але й на пільги щодо торгівлі і ремесел.
За час свого існування містечко Славута змінило трьох власників: князі Заславські – Любомирські – Санґушки. Поштовх до розвитку місто отримало, коли у 1774 році землі перейшли у спадок князю Ієроніму Павловичу Санґушку, який замешкав у Славуті.
В останнє десятиліття XVIII століття у розвитку містечка відбулись значні зміни: розпочато будівництво суконної фабрики та костелу, розширено житлово-господарчий комплекс Славутського маєтку князів Санґушків.
Події, пов'язані з першим та другим поділами Речі Посполитої, не оминули Славуту. Так, з 17 до 25 червня 1792 року у містечку зупинявся загін польської повстанської армії Тадеуша Костюшка, який рухався з Шепетівки до Заслава. Пізніше, у 1795 році, тут квартирували російські Новгородський і Малоросійський гренадерські полки 1-ї армії під командуванням Міхаіла Кутузова. Загалом, військові дії на Волині негативно позначилися на розвиткові міста.
У складі Російської імперії
З 1795 року князь Євстахій Санґушко, син Ієроніма, зайнявся розбудовою містечка. З культурних подій того періоду слід відмітити приїзд до міста у 1800 році художника Зиґмунта Фоґеля, перевезення до Славути книгозбірні князів Чарторийських з Корця. В місті будується дерев'яна православна церква Святої Анни. 1797 року містечко Славута у складі Заславського повіту Волинської губернії. В 1866 отримала статус волосного центру Волинської губернії. 1819 року коштом князя Євстахія Санґушка і парафіян була збудована православна церква Різдва Пресвятої Богородиці, у 1825 році завершене будівництво костелу Святої Дороти. 1881 року було збудовано євангелістський храм. 1867 року в містечку відкрито першу початкову школу, у 1887 - школу для дітей німецької громади та перебудовано православну церкву Святої Анни.
На початку XIX століття в Славуті засновано промислові підприємства: паперова фабрика (1818), пивоварний завод (1824), свічковий і сальний заводи (1825—1826), каретна майстерня, механічний, фарбувальний і чавуноливарний заводи (1836—1840), миловарний, руберойдовий заводи, завод з виробництва порцеляни (1903). Діяли 4 водяних млини і тартак.
У 1870 році була прокладена залізнична лінія Київ — Берестя. Регулярна експлуатація лінії почалася з 1873 року, а поблизу містечка була побудована залізнична станція.
У 1879 році у Славуті був відкритий кумисолікувальний заклад, в 1894 році почав діяти і гідропатичний заклад.
На початку XX століття в Славуті було дві православні церкви, три синагоги, костел, лютеранська кірха. Над містом височіла ратуша, зведена у XVIII столітті. Діяли гімназія, двокласне народне училище та церковно-парафіяльна школа, лютеранська парафіяльна школа, приватне комерційне училище, Талмуд-тора, школа рабинів, пізніше відкрито польську парафіяльну школу.
Російська революція 1905 року знайшла відголосок і в Славуті. Робітники влаштовували страйки на підприємствах, селяни вдавалися до самовільних порубок лісів, не виконували розпоряджень мирового посередника.
Початок Першої світової війни перервав подальший розвиток міста. Славута стала прифронтовим містом. Тут та в навколишніх селах стояли тилові і запасні російські військові частини. У роки війни істотно занепало промислове виробництво, скоротилася кількість працюючих. Напружено працювала залізниця, через яку йшли ешелони з військовими та озброєнням на захід, а у зворотному напрямку везли поранених. Після зречення престолу російським імператором Ніколаєм ІІ у березні 1917 року російські солдати, мешканці Славути і околиць почали здійснювати набіги на князівські лісові володіння, вирізали ліс, визбирували ягоди та гриби тощо. Для власної охорони і охорони лісів князь Роман Санґушко найняв 25 драгунів з офіцером з Дубна, які розташувалися в славутському маєтку.
Наслідком конфлікту між драгунами, які охороняли княжі володіння, та солдатами 264 запасного піхотного полку, підбурених більшовиками, стало вбивство 1 листопада 1917 року у Славуті останнього спадкового власника Заславської князівщини князя Романа Санґушка. Тоді ж було пограбовано та частково спалено палац. Залишки палацу простояли до 1922 року, а пізніше були розібрані згідно з розпорядженням радянської влади.
Період Української революції 1917—1921 років
Місто у 1917—1920 роках перебувало у прифронтовій зоні або в зоні військових дій, що неодмінно супроводжувалося конфіскацією майна, грабежами і насильством над мирним населенням. З березня 1917 року, коли повалено монархію, до встановлення радянської влади у листопаді 1920 року, влада у місті змінювалася більше 10 разів, в залежності від того, які війська перебували на його території: Тимчасового уряду, Центральної Ради, Директорії, німецькі, більшовицькі, польські військові підрозділи. Проходили через місто денікінські війська. На початку 1919 року славутчани допомагали у заготівлі харчових продуктів, квартируванні козаків 1-ї кавалерійської сотні Республіканського Січового Загону армії Симона Петлюри, вони підтримували українські війська та владу і лише запровадження більшовиками жорстокого терору змусило населення долучитися до радянської влади.
Під радянською окупацією
Відповідно до Ризького мирного договору 8 березня 1921 року Славута опинилася в складі Української Соціалістичної Радянської Республіки. З 15 березня 1923 року містечко Славута — районний центр Шепетівської округи. 1932 року входить до складу Вінницької області.
У 1930-ті роки чимало містян зазнали поневірянь та переслідувань з боку злочинної радянської влади: щонайменше 259 жителів міста померли в роки Голодомору (1932—1933 років); з 378 репресованих розстріляно — 158, засуджено до різних термінів ув'язнення - 148, депортовано за межі району та республіки - 44 особи (1930—1950 роки).
З 1937 року Славута в складі Кам'янець-Подільської (з 1954 — Хмельницької) області.
1938 року надано статус містаВідомості Верховної Ради СРСР. — 1938. — № 21. — 15 грудня. — С. 4..
Друга світова війна. Рух опору В період Другої світової війни 4 липня 1941 року Славута була захоплена німецькими військами. У місті запрацювали органи влади окупаційної адміністрації: районна і міська управи, районна міліція, військова комендатура тощо.
У серпні 1941 року в Славуті створений табір для радянських військовополонених в існуючій до війни тюремній установі по провулку Т. Шевченка. З вересня цього року Славутський табір для військовополонених почав діяти на території колишнього радянського військового містечка, отримавши назву — «Шталаг 301. Відділення в Славуті», пізніше — «Шталаг 357».
Про масову загибель військовополонених у Славутському концтаборі в 1941—1943 роках йшлося на Нюрнберзькому процесі над нацистськими військовими злочинцями, хоча СРСР не був учасником Женевських конвенцій, що забезпечували права військовополонених.