Олексій Іванович Соболевський (, Москва, Російська імперія — , Москва, СРСР) — російський філолог-славіст, палеограф і фольклорист, академік Петербурзької академії наук з 1900Профіль Олексія Івановича Соболевського на офіційному сайті РАН..
Короткі відомості Закінчив 1878 Московський університет, працював доцентом, а згодом професором Київського університету (1882—1888), пізніше Петербурзького. З 1918 викладав у Московському університеті.
Досліджував старослов'янську мову й історію російської мови, а також їх літературні пам'ятки, зокрема й українські київської доби також з палеографічного боку (курс «Славяно-русская палеография», 1901 — 02). а також російську усну словесність і діалекти («Очерки русской диалектологии», 1892) з описом українських говірок. Відстоював російську шовіністичну концепцію однієї «російської» мови з основними діалектами: «великоросійським» (куди залічував і білоруську мову) та «малоросійським». У працях з історії російської мови («Очерки из истории русского языка», 1884; «Лекции по истории русского языка», 1888) описав також фонетичні риси низки рукописів 12 — 15 вв. українського походження, що їх Соболевський тенденційно звав «галицько-волинськими», твердячи, ніби у Києві й Чернігові говорено тоді по-«великоросійськи». Наявність цих рис у північно-східних київських пам'ятках, як і в сьогоднішніх північно-східних українських говірках, тлумачив приселенням сюди галицько-волинських мовців після татарських спустошень і відпливу місцевого населення на північ («Древнекиевский гозор», 1905, «Известия ОРЯС»). Цим Соболевський відновив теорію М. Погодіна й викликав дискусію з А. Кримським. Незважаючи на їхню упередженість, історичні праці Соболевського мають велике значення завдяки багатству філологічно фахово відчитаних фактів старих текстів і завдяки увазі до регіональних особливостей; більше, ніж хто інший, він прислужився до створення історичної діалектології східнослов'янських мов. Як діалектолог, Соболевський поділяв українські говірки на архаїчні північні (до них зараховував і архаїчні карпатські) та південні. Пробуючи подати етимології засвідчених античними авторами етнонімів, гідронімів, топонімів та антропонімів і сучасних місцевих назв і прізвищ (головно з України й Східної Європи), виводив їх інколи без належного критицизму з мови скіфів і сарматів («Русско-скифские этюды», 1928 — 29, «Известия ОРЯС»).
Праці Исследования в области русской грамматики. Варшава, 1881. Светская повесть и роман в древнерусской литературе // Киевские университетские известия. 1883. № 2. Очерки из истории русского языка. Киев, 1884. Ч. 1 Лекции по истории русского языка. Киев, 1888; 2-е изд. СПб., 1891; 4-е изд. СПб., 1907. Древний церковнославянский язык: Фонетика. М., 1891. Очерки русской диалектологии. СПб., 1892. Образованность Московской Руси XV—XVII веков. СПб., 1892. Церковно-славянские стихотворения конца IX — начала X веков. СПб., 1892. Великорусские народные песни. СПб., 1895—1902. Т. 1—7. Славяно-русская палеография. СПб., 1901; 2-е изд. СПб., 1908. Материалы и исследования в области славянской филологии и археологии. СПб., 1910. (Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. Т. 88, прил. № 3). Лингвистические и археологические наблюдения. Варшава, 1910—1914. Вып. 1—3.
Примітки
Література Материалы для биографического словаря действительных членов Императорской Академии наук. Пг., 1917. Ч. II. Список научных трудов академика А. И. Соболевского за 1914—1929 гг. // Известия АН СССР. Отделение гуманитарных наук. 1930. № 1. Соболевський Олексій // Є. Широкорад. Соболевський Олексій Іванович // Соболевський Олексій Іванович // Енциклопедія Київського національного університету імені Тараса Шевченка