Украї́нська діа́спора — збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (української етнічної території), яка почуває духовний зв'язок з Україною. Станом на 2025 рік за межами України мешкає від 15 до 20 млн українців, і їхніх нащадків, тобто близько чверті народу.

Поняття «діаспора» (, що у перекладі означає «розпорошення, розтікання») виникло у євреїв, яких, розпорошених по світу й існуючих поза своєю первісною батьківщиною, здавна сукупно так іменували.

Географія української діаспори

Станом на 2025 рік, українська діаспора охоплює понад 60 країн світу. Найчисельніші громади сформувалися в Польщі (понад 2 млн), Канаді (1,3 млн), США (1 млн), Німеччині (понад 1,3 млн.), Чехії (до 600 тис.), Італії, Іспанії та Португалії. Значні осередки є також у Бразилії, Аргентині, Казахстані, Ізраїлі, Австралії, Великій Британії та Молдові. Українці проживають як компактно (особливо в Канаді, Польщі, Чехії), так і розпорошено. Нові хвилі еміграції після 2014 і 2022 років суттєво розширили географію українських громад у Європі та за її межами.

Під українською діаспорою розуміють українців, що знаходяться за межами України й усвідомлюють генетичну чи духовну єдність із Україною. Вони є громадянами країн у яких перебувають, або є постійними резидентами цих держав.

Проте, існує інший погляд на значення терміна «українська діаспора», який відповідає буквальному перекладу слова «діаспора». Усі українці, що постійно мешкають за межами державного кордону України — закордонні українці (зарубіжні українці), і лише ті з них, що постійно мешкають за межами української етнічної території (за станом на початок XX ст.), є українською діаспорою. Певна частина закордонних українців була та є сьогодні корінними мешканцями прилеглих до України територій низки сусідніх із Україною країн (Румунії, Молдови, Словаччини, Польщі, Білорусі, Російської Федерації)Чирков О. Втрачені землі… // Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького. Монографія. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2003. — С.131-141. Доступно: http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/Rudnyc'kyj/chyrkov.htm . Називати їх «діаспорою» не коректно з історичного та географічного поглядів. Адже їхні предки жили та живуть сьогодні на території України в її колишніх або сучасних етнічних межах (етнографічних кордонах). Раніше, коли не було державного кордону України, та вона існувала лише в етнічних межах, розрізняти «українську діаспору» та «закордонних українців» не було ні потреби, ні можливості.

Українська діаспора сформувалася внаслідок кількох хвиль еміграції, спричинених економічними, політичними та соціальними причинами. Найчисельніші громади українців проживають у країнах Європи та Північної Америки. Важливу роль українська діаспора відіграє у збереженні національної мови, культури й традицій, а також у підтримці України та популяризації її у світі. Українці за кордоном активно організовують культурні заходи, фестивалі, концерти та виставки, популяризуючи українську культуру у світі. У багатьох країнах діють українські організації, школи та культурні центри, які сприяють збереженню української мови, культури та ідентичності серед українців за кордоном.

Історія

Причини утворення діаспорних груп народів Міграційні, етнічні та демографічні процеси не раз кардинально змінювали біосоціальну будову українських теренів і всієї земної кулі. Спрямованість та інтенсивність цих процесів залежала від багатьох природних та соціальних чинників. Міграційні рухи, наприклад, визначалися змінами кліматичних умов, вичерпанням чи віднайденням нових природних ресурсів, прирученням коня, відкриттям колеса, геополітичними змінами, економічними кризами, воєнними подіями, дискримінаційною внутрішньою політикою тощо. Міграційні рухи людності між територією України (в сучасних межах) та рештою світу почалися сотні тисяч років тому — ще в часи заселення її первісними людьми, коли певні групи людей ще й не були сформовані як етнічні спільнотиЧирков О. Вплив зовнішньої міграції V-ХХ ст. на сучасну етнічну мозаїчність людності України // Українознавство. — Число 1-2. — К., 2002. — С. 215—220..

Прагнення захищати власні території та власні традиції також прослідковується з давніх часів, хоча й мало різну форму й різні вияви. Потрапляючи в іншоетнічне оточення територіальні групи певного етносу не поспішали перейняти чужі етнічні риси (хоча, звісно, було по-різному, в залежності від конкретних суспільно-історичних обставин). Важливою умовою виживання етнічної групи в іншоетнічному оточенні були активні контакти в середині групи (шлюбні, культурні, виробничі тощо). При розпорошеному (дисперсному) проживанні підтримувати етнічну однаковість групи (за відсутності сучасних засобів зв‘язку) надто складно. Дисперсно розселені частини мігрантів швидко зливалися з етнічним оточенням. Тому етнічні гетто та етнічні анклави були тривалий час основою діаспорних частин багатьох народів, у тому числі й українського.

Українські землі у давніх переселеннях Сліди найдавніших міграцій ми тепер не бачимо у певних етнічних рисах (мові, культурі, світогляді тощо). Сьогодні ми їх можемо помітити у змінах генетичних ознак давніх людей і людей історичного часу (що виявляються за рештками кістяків), в їх антропологічних рисахЧирков О. Антропологічне вивчення української людності — важлива складова українознавства // Українознавство. — № 2. — 2009. — С. 225—228. Доступно: http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1631 , в міграціях технологій та культури, і, певною мірою, в територіальному розподілі генеалогічних ліній сучасного людстваЧирков О. Загальноінститутський методологічний семінар [1.Про можливість зіставлення результатів антропології та генетики популяцій людини і застосування їх в українознавчих дослідженнях] // Українознавство. — 2010. — № 4. — С. 203—204. Доступно: http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=2228 .

На початку V ст. слов'янський етнічний масив охоплював близько половини сучасної території України. Східна частина країни була етнічно неоднорідною, заселена вкрай нерівномірно. Наприкінці IV ст. гуни знищили майже всі грецькі колонії, розташовані на півдні України, відбулась еміграція більшої частини готів. Чимало з етнічних спільнот, що з'являлися на півдні, були тимчасовими мешканцями України. Вони або емігрували, або зазнали етнічного перетворення (трансформації).

Міграційний обмін українських земель з рештою світу періоду V—XIII ст. призвів до збільшення кількості етнічних спільнот, представлених у сучасній Україні, та започаткував формування величезного етнодемографічного ресурсу для майбутньої імміграції чужинців. Імміграція хозар до Криму в другій половині VII—IX ст., євреїв (тоді — жидів) на початку IX ст. (і, можливо, пізніше), татаро-монголів у ХІІІ ст. була важливим чинником початку етнічного творення З нових етнічних спільнот — караїмів, кримчаків та кримських татар. Частина України (Кримський півострів) для них є історичною батьківщиною, а Україна — головною країною проживання.

Міграція людності з території сучасної України на південь, захід, північ була першопричиною формування низки нових слов'яномовних етнічних спільнот (болгар, македонців, сербів, хорватів, чорногорців, босняків, словенців, словаків, чехів, білорусів, росіян), які пізніше іммігрували й тепер представлені в Україні, а також вплинула різною мірою на формування та етнічний розвиток, відповідно й на сучасну етнічність румунів, молдаван, угорців, литовців та багатьох інших народів, представлених тепер і в Україні.

Потужна, етнічно строката «транзитна» міграція через Україну вплинула на ґенезу та розвиток багатьох європейських народів, які пізніше мігрували в Україну. Насамперед це стосується гагаузів, болгар, угорців. До вже наявних у Криму греків у Х—ХІ ст. додалися вірмени. Ті вірмени, що у XIII ст. почали селитися на заході України, пізніше частково асимілювалися, частково емігрували. Малочисельні групи угорців, румунів, європейських германомовних євреїв та, можливо, німців почали з'являтися в Україні ймовірно в період ХІ—ХІІІ ст. Зазначимо, що сучасні етнічні сліди імміграції V—XIII ст. знаходимо лише на етнічній периферії українців — у Криму та переважно у прикордонних районах Закарпаття й Північної Буковини. Виняток становлять залишки євреїв у західноукраїнських містах. А приазовські греки переселилися з Криму порівняно недавноДокладніше про міграційний обмін України див.: Чирков О. Вплив зовнішньої міграції V-ХХ ст. на сучасну етнічну мозаїчність людності України // Українознавство. — Число 1-2. — К., 2002. — С. 215—220; Чирков О. Зовнішня міграція — головна причина наявності етнічно неукраїнської людності в сучасній Україні // Дзеркало Тижня. — 2002. — № 3 (378). — 26 січня — 1 лютого. Доступно: http://dt.ua/articles/27055 .

Бачванські руснаки — найдавніша українська діаспора Найдавнішою, або найпершою, українською діаспорою є малознані в Україні бачванські руснаки, або русини-українці Бачки та Срему. Їх 20-тисячна громада нині живе головним чином у Бачці, Сримі (Сремі) й Славонії — регіонах сучасних Сербії та Хорватії. Це нащадки переселенців із північно-східної Пряшівщини і Закарпаття, які в середині XVIII ст., гнані злиднями та безземеллям, переселилися на Балкани.

До 1880 року Вже на початку XVIII ст. жила нечисленна політична еміграція в Османській імперії і на Заході після поразки під Полтавою (1709).

На початку другої половини XVIII ст. постали українські хліборобські колонії в тодішньому Королівстві Угорщина (кілька тисяч закарпатських українців оселилося в Бачці та Сремі, в сучасній Сербії).

Після зруйнування Запорозької Січі частина козаків перейшла до Добруджі (в межах Османської імперії). Але значно більше селян переселювалося на Надволжя й Урал, де вони створили великі українські острови серед російської більшості.

Згодом невеликі українські колонії постали у європейських столицях: Відні, Будапешті, а також у Римі.

В 1880 році українська діаспора налічувала близько 1,2 млн осіб: 0,7 млн українців в європейській частині Російської імперії; 0,2 млн українців в Австро-Угорщині; 0,1 млн українців в азійській частині Російської імперії; 0,1 млн українців в Америці. Це становило 4,6 % всіх українців у світі. Себто, всіх українців в 1880 році було близько 24 млн чоловік, в тому числі на українських етнічних землях проживало 22,8 млн чоловік.

Найбільші країни західної діаспори: Угорщина, Австрія, Америка та Канада. Багато українців добилися успіху за кордоном.

Любомир Романків — творець жорсткого диска, за який боролися науковці всіх країн. В Україні радянська влада ледь не розстріляли всю сім'ю Романкових, через це Любомир разом з рідними емігрував у Канаду. Саме там, у Канаді Любомир зробив свій винахід, та став Начальним Пластуном Світу, яким пробув останні декілька років. Зараз йому 83 роки. Він пішов на пенсію лише у 2017 році.

1880—1920 pp. Докладніше Український народний союз

На останню чверть 19 ст. припадає початок масової еміграції українців: з Австро-Угорщини до Америки; з Російської імперії — за Урал, до Азії.

Причиною еміграції було аграрне перенаселення. Законодавство не чинило перешкод виїздові.

Другорядне значення мала еміграція близько 10 000 українських селян з Королівства Галичини та Володимирії до Боснії (кінець 19 ст.), яку стимулювала австрійська влада після окупації Боснії.

Близько 15 000 українських селян з Королівства Галичини та Володимирії та Герцогства Буковина переїхало до Російської імперії під впливом російської агітації (майже всі вони повернулися).

До Америки емігрували також частково українські селяни з Російської імперії — з Холмщини й Підляшшя (та майже масово євреї з усіх українських земель).

Частина емігрантів поверталася на рідні землі (рееміграція); наприклад, із 393 000 українців, які емігрували до 1909 року до США, повернулося 70 000; з 2 млн емігрантів до Азії — близько 0,5 млн повернулось.

Початок еміграції за океан датується 1877 роком. Вона була скерована до США, переважно на заробітки в промисловості й на будовах.