Со́я звичайна або щети́ниста (Glycine max Moench.; синоніми: Soja hispida Moench., Soja japonica Savi.) — однорічна трав'яниста культурна рослина родини бобових, зовні подібна до квасолі, одна з найдавніших їстівних культур. Походить з Південно-східної Азії, поширена у Китаї, Індонезії, Японії, США, Австралії, Кореї, на Далекому Сході Росії, в Україні — в Лісостепу і степу.
Насіння сої містить 35—45 % білків, 17—25 % жиру, 1—2 % лецитину, 5—6 % зольних речовин і вітамінів. З насіння виробляють борошно, олію, крупи, соєве молоко, сурогат кави тощо. З зелених бобів — різноманітні страви, консерви. Використовують також на корм худобі. Крім того жом використовують для виробництва біопалива.
Біологічні особливості Соя — культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються.
Температурний режим Насіння починає проростати при температурі 8-10 °C, проте при такій температурі сходи з'являються через 20-30 днів, при температурах 14-16 °C вище нуля — через 7-8 днів, а при 20-22 °C — вже через 4-5 днів. Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до 24-25 °C призводить до деякого зниження процесів росту, а температура 35-37 °C негативно впливає на вегетативний розвиток культури, утворення кореневих бульбочок.
Оптимальна температура: в період вегетативного росту — 18-22 °C; для формування репродуктивних органів — 22-24 °C; під час цвітіння — 25-27 °C; для формування бобів — 20-22 °C; в період дозрівання — 18-20 °C.
Рослини досить легко переносять весняні приморозки до - 2,5 °C та осінні приморозки до - 3 °C. Осінні приморозки - 4,5 °C призводять до сильного промерзання листків, а квітки і боби гинуть.
Водний режим Коефіцієнт транспірації коливається від 400 до 1000, бо соя на формування врожаю використовує набагато більше води, ніж зернові колосові культури. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації повинна бути не нижче за 70-80 %, а на момент дозрівання не знижуватись до 60 % від найменшої вологоємності.
Впродовж вегетації потреба в волозі неоднакова. Від сходів до цвітіння спостерігається менша потреба в волозі. Найінтенсивніше водоспоживання відбувається в фазу цвітіння і формування бобів. За цей період соя споживає 60-70 % сумарної кількості води за увесь період вегетації. Негативно реагує на повітряну посуху в період цвітіння і утворення бобів. При дуже низькій вологості на рослинах не утворюються нові, відбувається скидання вже сформованих бобів.
Вимоги до ґрунтів відносно низькі. Сою можна вирощувати на всіх типах ґрунтів проте вони не повинні бути кислими й мало аерованими. Соя не переносить тривалого затоплення (більше 3-х днів), засолення і кислотності нижче за рН 5,5.
Морфологія
Стрижнева коренева система. Головний корінь грубий, відносно короткий, бічні корінці у більшості тонкі, довгі, проникають у ґрунт на глибину до 2 м.
Висота стебла коливається від 20 см до 2 м. У сортів, поширених в Україні, — від 40 см до 1 м. Воно або грубе і товсте (діаметром завбільшки 11—13 мм) або ніжне і тонке (3—4 мм), прямостояче чи сланке, іноді витке, злегка колінчасто-зігнуте, добре гілкується. Бічні гілки завдовжки до 10—18 см, відхиляються від стебла під різним кутом і утворюють з 5—10 гілок різної форми Кущ — розлогий, напіврозлогий або стиснутий. Стебло і гілки вкриті білими, бурими, жовтими волосками. При достиганні стебло жовтіє, стає буро-жовтим чи рудим.
Листки — трійчасті (іноді на черешку утворюється до п'яти листочків), з малими прилистками, розміщені почергово, за винятком двох перших примордіальних, які є простими і розміщуються супротивно. Мають різну форму — широкояйцеподібну, овальну, ромбічну, клиноподібну з тупими або загостреними верхівками; опушені, включаючи прилистки, волосками білого, сірого або бурого кольору, завдовжки 15-16, завширшки 3-10 см. У більшості сортів листки при достиганні плодів опадають, що полегшує механізоване збирання врожаю.
Квітки малі, мають п'ятизубчасту зелену чашечку та п'ятипелюстковий віночок білого або фіолетового кольору, маточку з верхньою зав'яззю та 10 тичинок: 9 зрослих і одну вільну. Розміщуються квітки у пазухах листків на квітконіжках, утворюючи суцвіття-китиці (грона), які можуть бути короткими, малоквітковими — з 2-4 квітками або довгими, багатоквітковими — з 10-20 квітками і більше.
Плоди — боби, за формою — прямі, мечеподібні, злегка зігнуті, шабле- або серпоподібні, плоскі чи опуклі, з гладенькими або чоткоподібними стулками. Мають світлий, коричневий чи бурий колір, з рудуватим опушенням, завдовжки 3-7 см і завширшки 0,5-1,5 см. Вміст 1-4 насінин.
Насіння має найрізноманітніший габітус: округле, овальне, округло-овальне, овально-видовжене, плоске або опукле; велике, середнє чи дрібне; жовте, зелене, коричневе, чорне, жовте, з коричневою пігментацією; з насіннєвим рубчиком світлого, сірого або темно-коричневого кольору.
Маса 1000 (m1000) насінин — 50-400 г. Коли насіння проростає, сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту.
Підвиди Відомо шість підвидів культурної сої: напівкультурна (Glycine max var gracilis Enk.), індійська (Glycine max var indica Enk.), китайська (Glycine max var chinensis), корейська (Glycine max var korajensis Enk.), маньчжурська (Glycine max var manshurica Enk.), слов'янська (Glycine max var slavonica Kov. et Pinz).
В пострадянських країнах поширені маньчжурський та слов'янський підвиди. Соя, яка належить до маньчжурського підвиду, середньоросла, переважно 70-100 см заввишки, утворює великого і середнього розміру листки, боби та насіння. Сорти цього підвиду середньостиглі й переважно зернового типу. Соя слов'янського підвиду — низько-, рідше середньоросла, здебільшого заввишки 40-70 см, частіше утворює тонші стебла, кущ стиснутий, листки, боби і насіння менші, скоростигла. В Україні вирощують сорти сої переважно маньчжурського підвиду і зовсім мало слов'янського.
Врожайність соєвих бобів в Україні становить 12—14 цнт/га. Поширені сорти: Альтаір, Аметист, Бистриця 2, Вітязь 50, Деймос, Іванка, Київська 98, Кіровоградська 4, Романтика, Терезинська 2, Чернівецька 8, Чернятка та ін.
Технологія вирощування
Сівозміна
Соя, як усі зернобобові — цінна культура в сівозміні. Монокультура виключається. Повертати сою на попереднє місце рекомендовано не раніше, ніж через два роки. Необхідно врахувати, що на перших етапах росту у сої сильно розвивається коренева система, а ріст рослин сповільнений. Це обумовлює її низьку конкурентоздатність у боротьбі з бур'янами. Тому як попередник для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатними попередниками є інші зернобобові культури і багаторічні бобові трави (господарі збудників кореневих гнилей) і культури-господарі збудників склеротинії, такі як соняшник або хрестоцвіті культури (ріпак). Частка культур сприйнятливих до склеротініозу в сівозміні не повинна перевищувати 33 %. Важливо щоб попередники сої лишили чисті від збудників поля. В районах з достатнім вологозабезпеченням у семи- та десятипольних польових сівозмінах під сою займають одне поле.
Соя сама є цінним попередником для інших культур. Залишаючи в ґрунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту, поліпшенню структури й родючості ґрунту. Соя використовує важкорозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення. В середньому на 1 га вона залишає близько 60—80 кг/га азоту (N), 20-25 кг/га фосфору (P2O5) і 30-40 кг/га калію (K2O). Проте пізнє збирання культури не дозволяє вирощувати після неї озимі культури в північних регіонах країни.
Підготовка ґрунту Вибір конкретних заходів обробітку ґрунту залежить від ґрунтово-кліматичних умов місця вирощування, а також від загального рівня культури землеробства, наприклад, ступеня забур'янення полів. Основний обробіток ґрунту при засміченні полів однорічними бур'янами — покращена зяблева оранка (два-три дискування і осіння оранка) або напівпаровий обробіток (літня оранка і 1-2 культивації для знищення сходів бур'янів). За наявності коренепаросткових бур'янів застосовують пошаровий обробіток ґрунту — лущення дисковими та лемішними знаряддям з наступною глибокою оранкою на 30—32 см при появі масових сходів бур'янів.
При короткому післязбиральному періоді, проводять лущення стерні, наступну оранку з вирівнюванням поверхні поля. Соя порівняно з ранніми ярими культурами вимогливіша до передпосівної підготовки. Ранній весняний обробіток ґрунту починається з боронування важкими, середніми або легкими боронами, а також шлейфами, рай-боронами, шлейф-боронами при настанні фізичної стиглості ґрунту. Боронують упоперек або під кутом до напрямку оранки в 1—2 сліди.
На чистих, без каміння, вирівняних (низьке розміщення бобів вимагає при збиранні низького зрізу) з осені полях після ранньовесняного боронування до сівби ґрунт не обробляють. Висота гребенів і глибина борізд не повинна перевищувати 4 см. На засмічених зимуючими бур'янами або падалицею полях, а також при тривалій холодній весні необхідно проводити культивацію на глибину 6–8 см з наступним прикатуванням. Прикатування підвищує температуру посівного шару на 1,5 °C—3,0 °C, що зумовлює проростання бур'янів, які будуть знищені наступною культивацією.
Передпосівну культивацію проводять паровими або буряковими культиваторами з плоскоріжучими лапами на глибину 4—5 см в агрегаті з боронами або шлейф-боронами або комбінованими агрегатами типу «компактора». Культивацію проводять упоперек або під кутом до напрямку попередніх обробітків. Оптимальна структура ґрунту для гарної аерації і нормального розвитку кореневої системи сої створюється при об'ємній масі 1,10—1,25 г/см³.
Підживлення Соя нерівномірно споживає елементи живлення впродовж вегетації. Вона виносить усереднено з урожаєм (кілограм речовини на центнер бобів): 5,00—7,30 кг/цнт азоту N, 1,40—1,90 кг/цнт фосфору у вигляді Р2О5, 2,86—2,90 кг/цнт калію у вигляді К2О, 0,86—1,00 кг/цнт магнію у вигляді MgO, 2,10 кг/цнт кальцію у вигляді СаО, 0,4 кг/цнт сірки S.
В азотному живлені критичний період для сої — 2—3 тижні після цвітіння; в фосфорному — перший місяць її життя.
Фаза розвитку рослинЗасвоєння у % до повного обсягу за весь період вегетаціїазотуфосфорукаліюВід сходів до цвітіння5,9 — 6,84,6 — 4,77,6 — 9,4Цвітіння, формування бобів, початку наливу насіння57,9 — 59,759,4 — 64,766,0 — 70,0Від початку наливу зерна до кінця дозрівання33,7 — 36,330,6 — 36,018,9 — 26,4
При недостатній кількості легкорухомих форм мінеральних речовин соя особливо добре реагує на диференційоване дрібне внесення добрив під основний обробіток, при сівбі її в підживлення. До 70 % загального споживання азоту соя забезпечує біологічною фіксацією з повітря шляхом симбіотичної діяльності з бульбочковими бактеріями. При нормальних умовах для їхньої діяльності не потрібні азотні добрива. На бідних гумусом ґрунтах і при недостатньому рості рослин можна після ґрунтової діагностики внести 30-40 кг/га амонійних добрив. Визначення потреби такого підживлення: якщо бульбочок на кореневій системі менше 5 на одну рослину і вони сірого кольору всередині — є потреба; якщо бульбочок багато, вони крупні з рожевою м'якоттю — азотфіксація йде активно і підживлення не потрібне.
+Середні дози внесення фосфорних і калійних добрив під сою за Кадировим С. В., Федоровим В. А., 1998 рік.-Забезпеченість ґрунту елементами живленняВміст в ґрунті рухомих форм(за Мачигіним)Середні норми добрив,кг/га д.р.фосфорнихкалійнихфосфоркалійпри зрошеннібез зрошенняпри зрошеннібез зрошенняДуже низька< 10< 5080-90100-12060-8080-100Низька11-1551-10060-8080-9040-6060-80Середня16-30101-20040-6060-8020-4040-60Підвищена31-45201-30020-30Не вносять40-6020-40Висока46-60301-400Не вносять20Не вносятьНе вносять
Мікроелементи