Володи́мир-Степан Яки́мович Старосо́льський (8 січня 1878, Ярослав — 25 лютого 1942, Маріїнськ) — український громадсько-політичний діяч, соціал-демократ, голова Української соціал-демократичної партії у 1937–1939 роках, в. о. міністра закордонних справ УНР у 1919–1920 роках, соціолог, правник, адвокат, професор, дійсний член НТШ (з 1923 року), автор «Теорії нації». Батько Юрія, Ігоря та Уляни Старосольських. Чоловік Дарії Шухевич (Старосольської).
Життєпис Володимир-Степан Старосольський народився 8 січня 1878 року в м. Ярославі (нині — Польща) в родині голови повітового суду в Ярославі, українця, діяча польського підпілля Якима (ЙоахимаВолодимир Старосольський, 1878—1942… — С. 10–11.) Старосольського (1822–1884) та спольщеної австрійки Юлії Рапф (1845–1919), батько якої був бурмістром Сяніка. Мав старшу сестру Ядвіґу Литвинишин (1876–1939). Дитинство та юність пройшли в Ярославі. Рідною мовою Володимира Старосольського була польська, однак, починаючи зі старших класів гімназії, він переходить на українську мову.
Товаришами з дитинства були Станіслав Людкевич, Іван Рак, Михайло Станько.Володимир Старосольський, 1878—1942… — С. 20–24.
1906 року одружився з Дарією Шухевич (1881–1941), донькою українського громадського діяча, етнографа, педагога Володимира Шухевича. Мав трьох дітей: Юрія (1907–1991) — український діяч у США, правник, Ігоря (1908–1988) — архітектор у Львові та Уляну (1912—2011) — українська журналістка, письменниця, діячка в США і Канаді.
Освіта
1889–1896 рр. навчався у Ярославській гімназії. 1896-1897 рр. — I курс юридичного факультету Краківського університету. 1897-1898 рр. — II курс юридичного факультету Львівського університету. 1898-1899 рр. — III курс юридичного факультету Віденського університету. 1899-1900 рр. — IV курс юридичного факультету Львівського університету. 1903 р. отримав ступінь доктора права у Львівському університеті. 1903-1912 рр. (з перервами) продовжив правничі студії в Берлінському, Ґрацькому та Гайдельберзькому університетах. 1909 р. склав адвокатський іспит та став адвокатом у Львові. 1918 р. отримав звання професора Українського державного університету в Кам'янці-Подільському.
Громадсько-політична діяльність
1896—1914 роки Володимир Старосольський почав цікавитися політичними ідеями у старших класах гімназії, зокрема соціалізмом (у тому числі марксизмом)ЦДІАУ у Львові. Ф. 309, оп. 1, спр. 2239 — арк. 58.. Брав активну участь в українському студентському житті, один із лідерів українського молодіжного руху в Австро-Угорській імперії кінця XIX-початку XX ст.
1897 року вступив до «Академічної громади», згодом, на початку 1900-х років, один з її керівників.
1898 року як студент Віденського університету став членом української студентської організації «Січ» у Відні. 26 березня—4 вересня 1899 року — голова віденської «Січі».Спис голов «Січи» 1868—1908 // «Січ» 1868—1908. Альманах. — С. 535.
Один з організаторів та активний учасник І віча (з'їзду) українського студентства Австро-Угорської імперії у справі заснування українського університету у Львові, що відбулося 13 липня 1899 року у Львові. Тоді ж було засновано молодіжну організацію «Молода Україна», членом-засновником та одним із її лідерів був Володимир Старосольський. У жовтні 1899 року голова редакційного комітету друкованого органу цієї організації журналу «Молода Україна».
14 липня 1900 року відбувся II з'їзд українського студентства Австрії у Львові, організований проводом «Молодої України» (головою з'їзду обраний В. Старосольський). На цих з'їздах було вперше висунуто вимогу створення українського університету у ЛьвовіЖерноклеєв О. С., Райківський І. Я. Володимир Старосольський // Лідери західноукраїнської соціал-демократії: політичні біографії. — Київ: Основні цінності, 2004. — С. 197., а також справа державної самостійності України стала головним питанням діяльності українського студентства.Огородник Т. В. Старосольський та часопис «Молода Україна» (1900—1903 рр.) / Тарас Огородник // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 2003. — С. 957—963.
На знак протесту проти репресивних заходів адміністрації Львівського університету щодо українських студентів В. Старосольський виступив одним із організаторів сецесії українських студентів Львівського університету у 1901—1902 роках Справа сецесії була підтримана III (8 жовтня 1901 року) та IV (19 листопада 1901 року) з'їздами українського студентства Австрії у Львові.
1902 року В. Старосольський був одним із організаторів та брав активну участь у селянському страйку в Галичині. Того ж року обраний членом Закордонного Комітету Революційної української партії.
1903 року — увійшов до Української соціал-демократичної партії (УСДП). 1907 року — вступив до робітничого товариства «Воля», що перебувало під керівництвом УСДП.
В. Старосольський один з організаторів товариства Січових Стрільців, а з 1913 року — його голова (головний отаман).
1914—1920 роки З початку першої світової війни у серпні 1914 року — член Головної української ради від УСДП, з 1915 року — Загальної української ради і Бойової управи Українських січових стрільців (УСС). У 1915—1918 роках — постійний представник Бойової управи при Легіоні УСС. Співпрацював зі стрілецьким журналом «Шляхи».
Володимир Старосольський разом із Дмитром Вітовським були головними ідеологами УСС.Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво.— Львів: НТШ, 1995. — C.139, 322.Кедрин І. Володимир Старосольський (У 100-річчя народин) // Володимир Старосольський. 1878—1942 // Записки НТШ. — Т. 210. — С. 389.За волю України: Історичний збірник УСС. — Ню Йорк,1967. — C. 445.
З 1916 року — член таємного товариства УСС — «Лицарство Залізної Остроги».
Співпрацював з Союзом Визволення України у Відні. У жовтні 1918 року входив до складу Українського генерального військового комітету, який підготував Листопадове повстання 1918 року у Львові. Під час українсько-польської війни 1918-1919 роках ув'язнений у польському таборі для військовополонених у Домб'ю (під Краковом), визволений у жовтні 1919 року через міжнародний Червоний Хрест і переданий уряду УНР.
З листопада 1919 року — товариш міністра закордонних справ Директорії УНР в уряді Ісаака Мазепи.
Брав участь у переговорах Директорії УНР з Польщею в січні-лютому 1920 року.
1920—1939 роки 1920—1927 роки на еміграції у Австрії й Чехословаччині. 1927 року повертається до Львова.
Залишаючись до кінця свого життя соціал-демократом (з 1937 року — голова УСДП), користувався особливою повагою серед діячів усіх політичних партій і напрямів. Зокрема, В. Старосольський разом з Дмитром Донцовим були єдиними діячами, які без застережень відвідували Академічний дім — головний осередок молодіжного українського націоналістичного підпілля у 1920—1930-х роках. Володимир Старосольський був прихильником співпраці та порозуміння українців з поляками у 1930-х роках.
Наукова діяльність Науковими дослідженнями розпочав займатися в студентські роки під керівництвом професора Станіслава Дністрянського. Завдяки йому та на підставі опублікованих наукових статей В. Старосольський отримав державну стипендію для продовження студій (навчання) в університетах Берліна, Гайдельберга.
Під керівництвом професора Гайдельберзького університету, відомого німецького правознавця Ґ. Єлінека розпочав написання наукової праці про право більшості — «Das Majoritätsprinzip», яка вийшла друком у 1916 року.
1920 року В. Старосольський став професором новоутвореного Українського вільного університету у Відні.
Адвокатська діяльність У 1901 році розпочав адвокатську практику як аплікант (помічник) адвоката в адвокатській конторі К. Чарніка у Львові. Найдовше проходив її у видатного львівського адвоката, поляка М. Грека. Також В. Старосольський працював у адвокатських канцеляріях визначних українських адвокатів у Львові Костя Левицького, Миколи Шухевича та ін. 1908 року брав участь у захисті М. Січинського.
1909 hjre після складання відповідних іспитів та присяги став адвокатом у Львові.
У листопаді 1911 року В. Старосольський відкрив власну адвокатську контору у Львові на вул. Коперника, 14. Займався адвокатською діяльністю до початку першої світової війни (з серпня 1914 року).
Після повернення до Львова 1927 року відновив адвокатську діяльність. У 1927—1939 роках був провідним діячем Союзу українських адвокатів у Львові, а також Львівської адвокатської палати. Його обирали до Головної адвокатської ради Польщі у Варшаві.
Славу відомого авторитетного адвоката здобув завдяки блискучим ґрунтовним промовам на політичних судових процесах у 1927—1939 роках проти членів УВО, ОУН, КПЗУ та інших учасників українського національного руху в Польщі.
В. Старосольський був адвокатомОгородник Т. Правозахисна і громадсько-політична діяльність В. Старосольського 1929—1931 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. — Вип. 7. — С. 375—393.Огородник Т. Участь В. Старосольського у судових політичних процесах проти українців у II Речі Посполитій 1932—1934 рр. (за матеріалами газети «Діло») / Тарас Огородник // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2003. — Вип. 11. — С. 269—279. на таких резонансних процесах над: у 1929 році — В. Атаманчуком та І. Вербицьким за вбивство куратора Собінського; у 1930 році — виконавцями терористичного нападу на «Східні Торги» у Львові, діячем ОУН Зеноном Пеленським; у 1932 році — учасниками нападу на пошту в Городку Львівського воєводства (30 листопада 1932 року) та вбивства польського політика Тадеуша Голувка (29 серпня 1931 року), де захищав Василя Біласа; у 1933 році — виконавцем атентату Миколою Лемиком; у 1935 році — Данилом Шумуком; у 1936 року — учасниками Львівського процесу.
Також В. Старосольський захищав на політичних процесах колишніх послів-українців польського сейму і сенату: у 1930 році — В. Кохана, Юліяна Татомира, С. Біляка, Івана Ліщинського; у 1931 році — Дмитра Левицького, Дмитра Паліїва (останнього також у 1932, 1933 роках) та багато ін.
Останні роки життя. 1939—1942 роки.
Після радянської окупації Львова у вересні 1939 року призначений професором державного права Львівського державного університету ім. І.Франка. Через декілька тижнів заарештований НКВС, засуджений 25 жовтня 1940 року у Києві терміном 8 років ув'язнення за ст. 58а. 4 (Кримінального кодексу СРСР). До січня 1941 р. перебував в ув'язнені в Лук'янівській в'язниці, а згодом переправлений «етапом» до концтабору у Сибіру.
Помер 25 лютого 1942 року у концтаборі в м. Маріїнську (нині — Кемеровська область, Російська Федерація). До 1943 року польський еміграційний уряд намагався звільнити В. Старосольського.
Вшанування пам'яті Згідно ухвали Львівської міської ради від 4 липня 2024 року вулицю Олександра Карпінського перейменовано на вулицю Старосольських.
Праці Реформа похатньої торгівлі і австрійському законодавстві // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1900. — Т. 2. — С. 1–39. Причинки до теорії соціольоґії // Часопись Правнича і Економічна. — Львів, 1902. — Т. 4–5. — С. 1–36. Національний і соціяльний момент в українській історії. — Відень, 1915: Союз Визволення України. — 15 с. Das Majoritätsprinzip. — Wien; Leipzig: Deuticke, 1916. — X, 158 s. Теорія нації. — Відень: Український Соціологічний Інститут, 1922. — 144 с. Держава і політичне право: у 2 ч. — Подєбради: Видавниче Товариство при Українській Господарській Академії в Ч. С.Р., 1924—1925. — ч. 1. — 599 с.; ч. 2. — 464 с. Партія в конституції чеськословацькоі республики. — Прага, 1923. — 16 с. Методологічна проблема в науці про державу // Ювілейний збірник в честь проф. Станіслава Дністрянського. — Прага, 1925. До питання про форми держави // ЗНТШ. — Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка, 1925. — Т. 138—140. — С. 311—335. Bohdan Kistiakowskyj und das russische soziologische Denken. — Berlin, 1929. З боротьби за право // Життя і право. — 1928. — Число 2. — С. 25—28. Про цінність права // Життя і право. — 1928. — Число 1. — С. 11—21.