Акіхі́то (; 23 грудня 1933) — 125-й Імператор Японії (7 січня 1989 — 30 квітня 2019), синтоїстське божество. Девізом правління був Хейсей — «мирне правління».
Біографія Акіхіто — старший син і п'ята дитина імператора Хірохіто та імператриці Наґако. У 1940-1952 навчався у школі Ґакусюїн.
У 1952 вступив на відділення політики факультету політики й економіки університету Ґакусюїн. Того ж року його офіційно було проголошено кронпринцом.
Ще студентом, Акіхіто в 1953 здійснив шестимісячну подорож 14-ма країнами Північної Америки та Західної Європи. Центральною частиною цієї поїздки став його візит до Лондона як представника імператора Сьови на коронації королеви Єлизавети II.
Успішно завершив навчання в університеті у березні 1956, а у квітні 1959 кронпринц одружився із Сьоді Мічіко, старшою дочкою Сьоди Хідесабури, президента великої борошномельної компанії. Таким чином було порушено багатовікові традиції, які приписували членам імператорської сім'ї обирати собі дружину виключно серед дівчат аристократичного походження.
Рада Імператорського двору, яка складається з представників імператорської сім'ї, спікерів палати представників та палати радників парламенту, Головного судді Верховного суду та інших, одностайно схвалила вибір спадкоємця престолу.
Акіхіто та Мітіко в їх сімейному житті вдалося досягти відносної свободи від жорстких палацових традицій. Разом із дружиною Акіхіто змінив устрій в імператорській сім'ї. Попри постійну зайнятість в офіційних заходах, вони самі виховували дітей: двох синів та дочку.
Ще кронпринцом Акіхіто здійснив офіційні візити в 37 країн світу на запрошення їх урядів. Акіхіто також був почесним головою XI Тихоокеанського наукового конгресу 1966 року, Універсіади 1967 в Токіо, виставки ЕКСПО-70 в Осаці. Під час подорожей імператора Сьови до Європи (1971 року) та до США (1975) кронпринц виконував державні функції замість батька.
7 січня 1989 року Акіхіто успадкував трон. 12 листопада 1990 року він пройшов церемонію інтронізації. З цього дня в Японії почався новий період національного літочислення — Хейсей ().
Як і його батько, Імператор Акіхіто захоплюється біологією та іхтіологією. Опубліковано 25 його наукових робіт про морських бичків. 1986 року його було обрано почесним членом Лондонського товариства Ліннея — міжнародного товариства біологів. Крім того, він цікавиться історією. У заняттях спортом надає перевагу тенісу (із майбутньою дружиною він познайомився на корті).
Імператор має трьох дітей: кронпринц Нарухіто (23 лютого 1960), принц Акісіно (30 листопада 1965) та принцеса Саяко Курода (18 квітня 1969).
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого I ст. (12 січня 2011).
Імператор Японії Акіхіто виявив намір звернутися до нації у відеозверненні 8 серпня 2016 року, повідомляє NHK, посилаючись на управління імператорського двору Японії. Телеканал зазначає, що раніше імператор поінформував близьких про своє бажання зректися престолу. Престол буде переданий його синові принца Нарухіто. До того останнім імператором Японії, котрий зрікся престолу, був Кокаку. Він передав свій трон синові в 1817 році.
Японський уряд у січні 2017 р. розробив законопроєкт, що був розглянутий парламентом у травні 2017 року, за яким 1 травня 2019 року відбудеться церемонія дострокового вступу на престол нового імператора Японії Нарухіто.
30 квітня 2019 року Акіхіто проголосив про своє зречення від престолу.
Офіційні функції Попри те, що Імператор є обмеженим своїм конституційним положенням, він також опублікував кілька широкомасштабних заяв каяття до країн Азії за їхні страждання перебуваючи під японською окупацією, починаючи з вираження співчуття Китаю зробленому у квітні 1989 року, через три місяці після смерті його батька Імператора Сьови.
У червні 2005 року Імператор відвідав територію США — Сайпан, місце битви у Другій світовій війні з 15 червня по 9 липня 1944 (Битва за Сайпан). У супроводі Імператриці Мічіко він помолився і поклав квіти до декількох пам'ятників вшановуючи не тільки загиблих японців, але й американських солдатів, корейських робітників і місцевих остров'ян. Це була перша поїздка японського монарха на поле бою Другої світової війни за кордоном. Подорож до Сайпану була сприйнята з високою похвалою з боку японського народу, як і візити Імператора до військових меморіалів в Токіо, Хіросімі, Нагасакі й Окінаві в 1995 році.
Зречення престолу 13 липня 2016 року в ЗМІ з'явилася інформація, що Акіхіто планує зректися престолу й передати трон своєму синові Нарухіто, яка була негайно спростована Управлінням імператорського двору Японії. Однак уже 8 серпня те ж Управління імператорського двору випустило позачергове приватне відеозвернення імператора, в якому той підтвердив намір передати титул.
Згідно з конституцією, монарх повинен виконувати свої функції довічно. Однак народ і уряд пішли назустріч побажанням Акіхіто. Влітку 2017 року парламент ухвалив спеціальний закон, що дозволяє йому зректися престолу. Подібного прецеденту в Японії не було протягом 202 років: з 1817 року, коли від трону відмовився Імператор Кокаку (1771—1840 роки) — він також передав свої повноваження синові.
6 березня 2018 року уряд Японії затвердив спеціальний указ про проведення 30 квітня 2019 року церемонії зречення імператора Японії. 24 лютого 2019 року в столиці пройшла урочиста церемонія з нагоди 30-річчя перебування на престолі Акіхіто.
Офіційна церемонія зречення від престолу відбулася в сосновому залі імператорського палацу в районі Тійода. На ній Акіхіто виголосив прощальну промову в присутності керівників трьох гілок влади — уряду, парламенту та Верховного суду, і ще 300 осіб. Після зречення Акіхіто отримав титул «Імператор на спочинку» (上皇 дзе: ко, Emperor Emeritus), а після смерті залишиться в історії як імператор Хейсей — за назвою ери його правління.
Нагороди +Нагороди ЯпоніїДатаНагорода7 січня 1989 — 1 травня 2019Суверен ордену Хризантеми7 січня 1989 — 1 травня 2019Суверен ордену Квітів паловнії7 січня 1989 — 1 травня 2019Суверен ордену Сонця, що сходить7 січня 1989 — 1 травня 2019Суверен ордену Священного скарбу7 січня 1989 — 1 травня 2019Суверен ордену Культури7 січня 1989 — 1 травня 2019Суверен ордена Коштовної корони +Нагороди іноземних державКраїнаДата нагородженняНагородаЛітериКраїнаДата нагородженняНагородаЛітериАфганістанКавалер ордена Сонця 1 класуСаудівська АравіяКавалер ордена Великого БадраБахрейнКавалер ордена аль-ХаліфаТаїландЛицар Великої стрічки ордена Чула Чом Клаоป.จ.ว.БельгіяКавалер Великого хреста ордена Леопольда IФінляндіяКавалер ланцюга ордена Білої трояндиБотсванаКавалер Президентського ордена БотсваниФранціяКавалер Великого хреста ордена Почесного легіонуБразиліяКавалер ланцюга ордена Південного ХрестаЧехіяКавалер ланцюга ордена Білого леваГамбіяГранд-командор ордену Республіки ГамбіяЧиліКавалер ланцюга ордена ЗаслугНімеччинаКавалер Великого хреста спеціального класу ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»СенегалКавалер ланцюга ордена ЛеваГреціяКавалер Великого хреста ордена СпасителяЕфіопіяКавалер ланцюга ордена СоломонаKSSЗаїрКавалер Великого хреста ордена ЛеопардаЮгославіяКавалер ордена Великої Югославської зіркиЄгипетКавалер ланцюга ордена НілуШвеція30 вересня 1952Лицар ордена СерафимівRSerafOІндонезіяКавалер ордена «Зірка Республіки Індонезії» 1 класуВелика Британія1953Почесний кавалер Великого хреста Королівського Вікторіанського орденаGCVOЙорданіяКавалер ланцюзі ордена Хусейна ібн АліВелика Британія2 червня 1953Коронаційна медаль Єлизавети IIІсландіяКавалер ланцюга ордена Ісландського соколаДанія8 серпня 1953Лицар ордена СлонаR.E. КамерунКавалер ланцюга ордена ДоблестіНепал19 квітня 1960Лицар ордена Оясві РаянКатарКавалер ланцюга ордена НезалежностіФіліппіни10 листопада 1962Кавалер ланцюга ордена СікатунаКеніяКомандувач ордена Золотого серцяC.G.H.Таїланд27 травня 1963Кавалер ордена Королівського дому Чакриม.จ.ก.КолумбіяКавалер ланцюга ордена БоякіНепал24 лютого 1975Коронаційна медаль БірендриКот-д'ІвуарКавалер Великого хреста ордена Республіки Кот-д'ІвуарІспанія23 жовтня 1980Кавалер ланцюга ордена Карлоса IIIКувейтКавалер лянцюга ордена Мубарака Великого20 січня 1972-23 жовтня 1980Кавалер Великого хреста ордена Карлоса IIIЛатвіяКавалер ланцюга ордена Трьох зірокІталія9 березня 1982Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»ЛіберіяКавалер Великої стрічки ордена Піонерів РеспублікиІспанія26 лютого 1985Лицар ордена Золотого рунаЛіберіяКавалер Великої стрічки ордена Зірки АфрикиТаїланд21 вересня 1991Кавалер ордена Раджамітраборнร.ม.ภ.ЛюксембургКавалер ордена Золотого лева НассауПортугалія2 грудня 1993Кавалер Великого ланцюга ордена Святого Якова і мечаGColSEМалавіГранд-командор ордена ЛеваПАР4 липня 1995Кавалер ланцюга ордена Доброї НадіїМалайзіяКавалер ланцюга ордена Корони КоролівстваDMNВелика Британія1998Лицар ордена Підв'язкиKGМаліКавалер Великого хреста Національного ордена МаліПортугалія12 травня 1998Кавалер Великого ланцюга ордена Інфанта дона ЕнрікеGColIHМароккоКавалер спеціального класу ордена МухамадійяАвстрія1999Велика зірка Пошани «За заслуги перед Австрійською Республікою»МексикаКавалер ланцюга ордена Ацтекського орлаУгорщина2000Кавалер ланцюга ордена ЗаслугНігеріяГранд-командор ордена РеспублікиНорвегія2001Кавалер ланцюга ордена Святого ОлафаНідерландиКавалер Великого хреста ордена Нідерландського лева1953—2001Кавалер Великого хреста ордена Святого ОлафаОАЕКавалер ланцюга ордена ФедераціїФіліппіни3 грудня 2002Шеф-командор ордена «Легіон Пошани»ОманКавалер Особливо почесного ордена ОмануЕстонія2007Кавалер ланцюга ордена Хреста землі МаріїПакистанОрден ПакистануЛитва22 травня 2007Кавалер ланцюга ордена Вітаутаса ВеликогоПанамаКавалер ланцюга ордена Мануеля Амадора ГеррероКазахстан30 травня 2008Кавалер ордена Алтин КираПеруКавалер Великого хреста ордена Сонця ПеруУкраїна12 січня 2011Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого 1 класуПольщаКавалер ордена Білого орлаФіліппіни3 червня 2015Кавалер ланцюга ордена Лакандула +Нагороди династичних домівКраїнаДатаНагородаСавойська династіяЛицар Вищого ордена Святого Благовіщення
Галерея
Див. також Список довгожителів — нині живих очільників держав
Примітки
Література В. І. Головченко. Акіхіто // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-Х
Посилання