Суд прися́жних — форма здійснення державної влади, зокрема судової, безпосередньо громадянами шляхом їх участі у відправленні правосуддя. Як самостійний соціально-політичній інститут складається з окремої колегії присяжних засідателів та професійного судді чи суддів. Колегія присяжних засідателів виокремлена та наділена повноваженнями приймати вирішальні рішення без участі професійного судді (суддів), що убезпечує народ від свавілля держави. Суд присяжних, як соціально — політичний інститут існує в Англії, США, Канаді, Швеції, Бельгії, Данії, Норвегії, Австрії. У Німеччині внаслідок реформи Еммінґера термін «Суд присяжних» як інститут судової системи почав застосовуватися із об'єднанням у 1924 р. присяжних засідателів з професійними суддями в єдину колегію також до судів за участю засідателів, які не наділені правами судді.
Суд присяжних – особливий інститут правосуддя, застосування якого надає додаткові можливості посилення контролю суспільства за здійсненням судочинством, сприяє всебічному дослідженню обставин справи в суді, та мінімізації судових помилок створює додаткові механізми стримувань і противаг проти зловживань, свавілля та корупції.Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. С. 375. ISBN 978-617-566-844-3
Етимологія Сучасне значення слова «журі» («суд присяжних») утворилось в англійській мові як лексико-семантичний варіант запозиченого старо-французького слова «» (перекл. «присяга»). Власне, під поняттям «журі» слід розуміти групу людей, пов'язаних клятвою, яким доручено виконувати певні завдання. У найбільш загальновживаному значенні «журі» означає колегіальний орган, що використовується як суддя, члени якого не є професійними суддями. Також термін «журі» використовується при визначенні групи людей, що визначає переможця.
Використання цього терміну дало поштовх класифікації сучасних, існуючих в різних країнах судів, які національним законодавством визначаються як суди присяжних. Так, суди присяжних пропонується кваліфікувати: із роздільними колегіями — Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Гонконг, Швеція, Росія (з 1993 р.), Іспанія (з 1995 р.); із роздільно-спільною колегією, коли після винесення присяжними вердикту остаточне рішення приймається спільно з професійними суддями — Бельгія, Данія, Австрія, Норвегія. Із спільною із професійними суддями колегією — Німеччина (з 1924 р.), Італія (з 1931 р.), Франція (з 1941 р.), Греція (з 1968 р.), Україна. Останні, власне, судами присяжних можна вважати лише умовно.
Історія виникнення
Передумовами виникнення Суду присяжних можна вважати історичну тенденцію обмеження абсолютної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а також використання членів громади для участі у здійсненні правосуддя в деяких стародавніх культурах. Судовий контроль вперше було започатковано у Древній Греції, зокрема, у місті-державі Афіни, де рішення спеціальних судових колегіальних органів відомі з 500 року до н. е. Вони внаслідок таємного голосування, врешті решт, мали право скасовувати навіть закони. У 4 столітті до н. е. ідеї, які були покладені в основу сучасного принципу поділу влади, були висунуті Арістотелем. Пізніше обмеження свавілля влади забезпечувалося судом рівних. У германських племен існував стародавній звичай використання поважних людей для розслідування правопорушення та суду над обвинуваченими. 683 року XIII Толедським собором було ухвалено рішення про недопущення у майбутньому будь-якого королівського свавілля, позбавлення вищих посадовців двору та церкви їх гідності, життя, здоров'я та майна не інакше, як за вироком суду, що складався з рівних йому людей.
Існують відомості про використанні терміну «журі» у діяльності утвореного при королі Етельреді (бл. 968, † 23 квітня 1016) англо-саксонського королівства Ексекс в Англії колегіального судового органу, яке приймало рішення з цивільних справ на прохання сторін. Відомості про створення журі дворян з метою вирішення земельних спорів, де, зокрема, стороною міг бути найбільший землевласник — герцог, відстежуються з рішень герцога нормандського Вільгельма ІІ ще до завоювання ним Англії та отримання у 1066 році титулу її короля.
Після завоювання суд присяжних формувався в Англії протягом двох століть. Спочатку він розглядав суто земельні та інші майнові суперечки, а потім його компетенція, внаслідок поразки короля у боротьбі з повстанням баронів, була поширена на політичні справи. За статтею 39 Великої Хартії Вольностей 1225 року король був обмежений у праві піддавати вільну людину репресії, яка могла бути засуджена «не інакше як за законним вироком рівних йому осіб».
Свобода ухвалення рішення і таємниця дорадчої кімнати присяжних засідателів (у тому числі від професійного судді), вважаються одним із кардинальних принципів англійського загального права. Порушення таємниці дорадчої кімнати присяжних тягне безумовне скасування вироку, а систематичні контакти з присяжними безпосередньо після розгляду можуть розцінюватися як неповага до суду. З метою забезпечення незалежності засідателів від сторонніх впливів, у тому числі від суддівського упередження, у США суддям забороняється коментувати і підсумовувати докази в справі. Як відзначає американський вчений Д. Карлен, право на суд присяжних у США відстоюється не стільки на тій підставі, що завдяки йому стимулюється участь громадян у відправленні правосуддя, скільки на тому, що завдяки йому забезпечується кращий захист прав сторін. Це міра недовіри американців до суддів, недовіри, породжуваної існуючими методами їхнього обрання і кепським функціонуванням судової системи.
В сучасному розумінні суд присяжних був сформований у XIII сторіччі, але як будь-який соціальний інститут продовжує удосконалюватися і сьогодні.
На сьогодні, суд присяжних із загальної кількості розглядає досить невеликий відсоток справ (у США близько 7% цивільних та кримінальних справ). В Канаді щорічно судом присяжних розглядається лише 1% кримінальних справ, в Англії — близько 2%, у США — близько 3%.
Поширення суду присяжних Спочатку запровадження суду присяжних йшло одночасно з поширенням колоніальних володінь Британської корони. В інших країнах Європи цей суд засновувався під впливом ліберальних ідей в періоди бурхливих соціальних потрясінь і політичної перебудови. Вперше в континентальній Європі цей суд був заснований у революційній Франції у 1791 році. Його поява пов'язується з теоретичним відкриттям Ш. Монтеск'є у політичній системі тогочасної Англії принципу «поділу влади». «Коли вводився інститут присяжних у Франції, в кінці минулого століття, запевняли, що цей інститут» покликаний протидіяти поневоленню і тиранії. Введення суду присяжних в інших європейських країнах припадає переважно на 1848 і 1889 роки, коли уряди під впливом тодішнього настрою народів поступалися їм, погоджуючись допустити їх представників до участі в законодавчій діяльності та у здійсненні правосуддя". Відомий німецький учений Иеринг стверджував, що суд присяжних є тільки одною зі стадій, із перехідних форм судової організації. Форма ця корисна, можливо навіть необхідна, для встановлення правильних відносин влади і громадян, для постанови нових суспільних установ під охорону суспільної совісті. Але коли це досягнуто й установи усталилися, ввійшли у свою колію, діяльність суду присяжних повинна припинитися, тому, що вона має завдання політичні, а не юридичні.
Суд присяжних у Франції Суд присяжних у Франції було запроваджено з прийняттям Конституції 1791 року. "Не маючи можливості скасувати суд присяжних у Франції взагалі, Наполеон надав йому кримінально-процесуальним кодексом 1808 року «однобічно інквізиторського характеру» — 18, відлучивши його від політичних процесів, для яких він по суті і був створений і навіть обмежив його компетенцію по загальних злочинах. У Франції суд присяжних проіснував 150 років, до нацистської окупації. 1941 року нацистським режимом були скасовані самостійні колегії присяжних. Вироки виносилися судами у складі трьох професійних суддів і шести засідателів.
Після звільнення Франції уряд Ордонансом від 25 лютого 1945 узаконив фактичну ліквідацію суду присяжних, залишивши лише його назву, і збільшивши кількість засідателів з шести до семи. Кримінально-процесуальний кодекс Франції 1958 року підтвердив ліквідацію цього суду, знову збільшивши до дев'яти кількість засідателів.
Суд присяжних у Німеччині У Німеччині суди присяжних були створені в 1848 році. Закон про судоустрій 1877 року закріпив діяльність суду в складі трьох суддів і 12 присяжних, об'єднаних у дві самостійні колегії, з роздільним вирішенням питань про винуватість та призначення покарання. Спроба ліквідації суду присяжних була зроблена у 1873 році, «коли німецький уряд, задумавши судову реформу, мав намір замінити суд присяжних великим судом шеффенов. Особливо бурхливий спротив проявився в південній Німеччині, саме там, де суду присяжних були ще підвідомчі справи за злочинами про друк» — 1.
У південних державах німецького союзу населенням організовувався збір коштів на утримання присяжних, оскільки централізоване фінансування було припинено. У тих же місцевостях, де справи про друк і політичні злочині були виведені з компетенції цього суду, населення до реформування суду присяжних і взагалі до його ліквідації ставилося байдуже.
Перші серйозні зміни кримінально-процесуального законодавства були проведені у Веймарській республіці. В результаті реформи Еммингера 1924 року були ліквідовані суди присяжних. Вони були замінені новими судами, організованими за принципом судів шеффенов, без поділу на самостійні колегії коронних суддів і присяжних, з єдиним складом суду (три судді і шість засідателів), але зі збереженням старої назви «суд присяжних».
У період фашизму в галузі кримінального процесу та судоустрою знову були проведені реакційні заходи. Постановою від 1 вересня 1939 року юстиція була переведена на режим роботи в умовах воєнного часу. Цією постановою було ліквідовано суди шеффенов і так звані суди присяжних. І хоча в 1950 році на території ФРН був відновлений у дії кримінально-процесуальний кодекс 1877 року, в новій редакції суд складався з трьох суддів і шести «присяжних», об'єднаних в єдину колегію.
Суд присяжних у Австрії В Австро-Угорщині суди присяжних були введені у 1873 році. Після розпаду імперії у 1918 році діяльність судів присяжних продовжувалася не лише у Австрії а й у деяких новоутворених державах.
На підставі відновленної у грудні 1945 року Конституції Австрійської республіки, за якою (ст. 91) «Народ повинний брати участь у відправленні правосуддя. По справах про перераховані в Законі злочинах, за який мог бути призначене суворе покарання, а також по справах про всі політичні злочини і провини питання про винність обвинувачуваного вирішують присяжні» Кримінально процессуальний кодекс 1975 року закріпив порядок за яким присяжні самостійно розглядають питання про винність, осудність, наявність пом'якшуючих або обтяжуючих обставин, можливість звільнення від кримінальної відповідальності й ін., а потім разом із професійними суддями визначають вид і розмір покарання.
Порядок винесення вердикту в Австрії досить сильно відрізняється від такого порядку у Великій Британії, що зв'язано з їх більш вагомим процесуальних положенням. У випадку неясності, неповноти або суперечливості висновку засідателів, перед ними можуть бути поставлені додаткові питання. Однак у цьому випадку справа відновляється слуханням. Таким чином, УПК Австрії не заперечуючи сутності суду присяжних, тобто ухвалення рішення про долю підсудного окремо від професійних судів, дозволяє більш повно розкрити його можливості, надає право засідателям приймати рішення фактично у повному обсязі.
Суди присяжних на українських землях
Російська Імперія