Та́бір військовополоне́них  — спеціально обладнані місця для утримання полонених військовослужбовців протиборчої сторони.

Історія Табори військовополонених з'явилися вперше в англо-бурській війні 1899—1902 (раніше полонених тримали у військових фортецях). Під час першої світової війни (1914-1918) трактування полонених нормувалося ухвалами Гаазької (1899) та Женевської (1907) конвенцій; під час другої (1939-1945) — Женевською конвенцією 1929 (її не підписав СРСР, чим Німеччина виправдувала свою жорстоку поведінку з радянськими військовополоненими).

За першої світової війни українці перебували в таборах військовополонених Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Італії. У жовтні 1918 року в Німеччині перебуло ще 1,4 млн. полонених вояків російської імператорської армії, у тому числі близько 300 000 українців. Заходами Союзу Визволення України близько 50 000 українських полонених відокремлено в табори військовополонених: у Раштаті, Зальцведелі й Ветцларі (1917 ще в старшинському таборі військовополонених у Ганноверському Мюндені); з частини з них 1918 року сформовано дивізії (1 і 2) синьожупанників.

1917 року в Австро-Угорщині перебувало 1,1 млн військовополонених російської армії, у тому числі до 200 000 українців (числа приблизні). В окремих українських таборах — вояцькому в Фрайштадті та старшинському в Йозефштадті — відокремлено 30 000 українців, з них у Фрайштадті початок формування дивізії сірожупанників.

У Росії було 1,7 млн полонених австро-угорської армії, у тому числі близько 120 000 українців. Полонених широко використовували для робіт у сільському господарстві, шахтах і промисловості, при чому вони жили поза таборами, в яких здебільша перебували самі старшини.

Під час революції з австро-угорських військовополонених утворювалися військові частини, наприклад, Чехословацький корпус (постав в Україні), формація Січових Стрільців та (1918 і 1919) чимало інтернаціональних частин Червоної армії (наприклад, перший інтернаціонально-угорський полк під командуванням Рудольфа Фекете Шварца, відомого жорстокими пацифікаціями повстанських районів в Україні).

В Італії перебувало в таборах військовополонених понад 40 000 українців. Заходи урядів ЗУНР і УНР репатріювати цих військовополонених у 1919 на Україну (серед них Надзвичайна військово-санітарна місія УНР під проводом О. Севрюка) не увінчалися успіхом через перешкоди з боку російських та польських дипломатів (їх звільнено переважно щойно в першій половині 1920-х рр.).

У Польщі табори військовополонених для вояків УГА, але також для інтернованих цивільних осіб і для невеликого числа вояків Армії УНР були в Бересті, Вадовицях, Домб'ю, Пикуличах, Стшалково, а менші у Віснічу, Дембліні, Ланцуті, Модліні, Перемишлі (Засяння), Язлівці; фактично це були концентраційні табори. Напередодні зими 1919—1920 років у цих таборах військовополонених тримали 70 — 100 000 українців (15 000 з них померло внаслідок голоду, антисанітарних умов і знущань); здебільша їх звільнено 1920.

Справжній табір військовополонених для старшин і вояків УГА постав щойно в Тухолі на Помор'ї (750 старшин і до 500 підстаршин та вояків частин УГА, що у квітні 1920 року перейшли на бік польській армії, щоб спільно боротися проти радянської армії).

У Румунії у Котроченах поблизу Бухареста був табір військовополонених для старшин і вояків УГА з групи Сигіт, які потрапили в румунській полон у бою під Сиготом 1 січня 1919 (звільнені у жовтні 1919).

Для польських вояків, які потрапили в полон УГА (також для цивільних інтернованих) у першій половині 1919 був створений табір військовополонених на передмісті Коломиї в Косачеві.

У війні української армії проти радянської армії (а також Добровольчої армії генерала Денікіна) назагал не брали полонених. До винятків належав більшовицький табір військовополонених УГА у Кожухові біля Москви, який нараховував 250 старшин УГА.

Друга світова війна У роки Другої світової війни (1939-1945) сотні тисяч українських вояків польської і радянської армій перебували в таборах військовополонених Німеччини й СРСР. У ході війни проти Польщі німецька армія взяла в полон старшин і вояків близько 700 000, серед яких 60 — 70000 українців; трактовано їх у згоді з постановами Женевської конвенції 1929 року. На початок 1940 року, частково і раніше, почали звільняти полонених українців; вони могли повертатися на зайняті Червоною армією західноукраїнські землі або й залишатися в Німеччині, де їх використовувано як промислових чи сільськогосподарських робітників; деяка частина українців зі складу польської армії опинилася у радянському полоні.

Натомість нелюдське було трактування полонених радянської армії, до яких не застосовано постанов Гаазької й Женевської конвенцій. На підставі звітів німецького Головного Військового Командування (травень 1944), взято в полон 5 160 000 сов, вояків, з тієї кількості померло в полоні 1981000 (38,4 %), звільнено з полону 818 000 (15,9 %), ліквідовано в полоні 1241 000 (24,0 %), утекло 67 000 (1,3 %), залишилося живими в таборах полонених 1 053 000 (20,4 %; з них 875 000 використовувана в промисловості й сільському господарстві). Можна припускати, що з загального числа 3 355 000 червоноармійців, які попали в німецький полон в 1941 році, понад 20 % становили українці. Чимало з них оминуло полону, зникаючи поміж місцевим українським населенням або зголошуючися негайно до допоміжної військової служби в німецькій армії. Інструкції для трактування радянських полонених від 8 листопада 1941 року передбачали звільнення з полону українців під умовою, що місцевості, з яких вони походять, є вже в німецьких руках або що місцева влада поручиться за них. У перші місяці війни звільнено десятки тисяч полонених українців з таборів на Правобережжі. Але вже в листопаді 1941 року ці звільнення припинено. Табори полонених були переведено в Німеччину (на території Генеральної губернії в Ярославі, з якого командування табору звільнило всіх полонених українців, і в Холмі, в якому більшість загинула з голоду і тифу).

У Варю Лапош комітат Ньїредьгази був з квітня до липня 1939 угорський табір полонених для 450 старшин і вояків Карпатської Січі.

Табори в Беллярії і Ріміні в Італії вміщували у 1945-1947 роках до 10 000 старшин і вояків 1 УД УНА, що капітулювали перед британською армією (1946 — 9 310 осіб у Ріміні, у тому ч. 288 старшин, 822 підстаршини і 8 200 вояків).

Див. також Путивльський табір військовополонених Табори для цивільного населення на окупованій території України 1941—1944 Військовополонений Табір інтернованих

Примітки

Література

Крівава Книга Ч. 1. Матеріяли до польської інвазії на українські землі Східної Галичини 1918/1919 року. — Відень, 1919. — 99 с. Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії на українські землі Східної Галичини 1918-1919 року. — Відень, 1921. — 242 с. Головин Н. Военные усилия России в мировой войне, т. 1. — Париж, 1939. Онацький Є. Українська дипломатична місія в Італії. Календар-Альманах на 1956 рік. — Буенос-Айрес 1955; УГА. Матеріали до історії УГА, т. І. — Вінніпег, 1958. Alexander Dallin German Rule in Russia, 1941—1945 (Study in Occupation Politics). — 2nd Edition. — London, 1957. Oleh S. Fedyshyn Germany's Drive to the East and the Ukrainian Revolution, 1917—1918. — New Brunswick: Rutgers University Press, 1971. — 401 pp. Срібняк І. Табір полонених українців у Зальцведелі (Німеччина) у 1915—1917 рр. // Київська старовина. — К., 1997. — № 3/4. — С. 139—151. Срібняк І. Табір полонених старшин-українців у Кассіно (Італія) у 1918—1920 рр. // Перша світова війна і слов'янські народи. Матеріали міжнародної наукової конференції 14-15 травня 1998 р. — К., 1998. — С. 96—100. Срібняк І. Табір полонених українців у Вецлярі (Німеччина) у 1915—1917 рр. // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія». — К., 1998. — Вип.2. — С. 38—57. Срібняк І. Табір полонених та інтернованих вояків-українців у Ланцуті (Польща) у 1919—1921 рр. // Симон Петлюра у контексті українських національно-визвольних змагань. Збірник наукових праць. — Фастів, 1999. — С. 148—162. Срібняк І., Купцов А. Табір полонених вояків УГА в Тухолі (1920—1923 рр.) // Пам'ять століть. — К., 2003. — № 2. — С.78-85. Срібняк І. Український гурток у таборі полонених офіцерів російської армії Терезієнштадт в Австро-Угорщині (1916—червень 1917 рр.) // Пам'ятки: археографічний щорічник. / Держкомархів України, УНДІАСД; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) та ін. — К., 2011. — Т. 12. — С. 42—45. Срібняк І. Табір полонених українських офіцерів у Кляйнмюнхені (Австро-Угорщина) навесні 1918 року // Київські історичні студії: Зб. наук. праць / Київський столичний університет імені Бориса Грінченка; редкол. Салата О. О. та ін. — К., 2015. — № 1. — С. 21—25. Срібняк І. Табір полонених вояків царської армії в Кніттельфельді (Австро-Угорщина) в кінці 1914 — першій половині 1915 рр.: виокремлення українців та їх самоорганізація // Дослідження молодих учених у контексті розвитку сучасної науки. Матеріали VI щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції, 21 квітня 2016 р. — К., 2016. — С. 133—142. Срібняк І. Енциклопедія полону: українська Tuchola. — Київ-Париж: Міжнародний науково-освітній консорціум імені Люсьєна Февра, 2017. — Кн. 1. — 156 с. Sribniak I. Encyklopedia jeniectwa: ukraiński Aleksandrów. — Warszawa-Paryż: Międzynarodowe konsorcium naukowo-edukacyjne im. Luciena Febvra, 2018. — 88 s. Sribniak I. Encyklopedia jeniectwa: ukraiński Łańcut. — Warszawa-Paryż: Międzynarodowe konsorcium naukowo-edukacyjne im. Luciena Febvra, 2018. — 115 s. Sribnjak I. Enzyklopädie der Kriegsgefangenschaft: Das ukrainische Rastatt. Zur Gründung und Tätigkeit der Gemeinschaft «Die Unabhängige Ukraine», 1915—1918. — München-Paris: Internationales Lucien-Febvre-Wissenschafts- und Bildungskonsortium, 2020. — 338 s.

Посилання Немецкие лагеря для военнопленных во время Второй мировой войны Об организации лагерей военнопленных Положение о лагере для военнопленных ИНТЕРНИРОВАНИЕ ВОЕННОПЛЕННЫХ